Реформування природоохоронного врядування в Україні

18 травня в інформаційному агентстві «Укрінформ» відбулась прес-конференція на тему «Реформування природоохоронного врядування в Україні». Громадські організації представили експертний погляд на реформування засад природоохоронного (екологічного) врядування, а також на подальший розвиток діалогу з громадськістю.

Відкриваючи прес-конференцію, Анна Голубовська-Онісімова, голова Координаційної Ради ВЕГО «МАМА-86» наголосила, що суть стратегічної реформи системи природоохоронного врядування в Україні зараз – в прийнятті сучасної екологічної політики та укріпленні інституційної спроможності в умовах, коли ця система, фактично, знаходиться на межі знищення і потребує повного перезавантаження.

Глава 6 «Навколишнє середовище» Угоди про асоціацію «Україна-ЄС», Стаття 365 містить зобов’язання розвитку всеосяжної стратегії у сфері навколишнього середовища, яка включатиме заплановані інституційні реформи (з визначеними термінами) для забезпечення виконання і впровадження природоохоронного законодавства; розподіл повноважень природоохоронних органів на національному, регіональному та місцевому рівнях; процедури прийняття рішень та їх виконання; процедури сприяння інтеграції природоохоронної політики в інші сфери політики держави; визначення необхідних людських і фінансових ресурсів та механізм їх перегляду.

Експерт ВЕГО “МАМА-86” Володимир Білоконь зазначив, що стратегічними взаємопов’язаними документами, на яких має базуватися сучасна екологічна політика в Україні, є “Основні засади (стратегія)  державної екологічної політики України на період до 2020 року” та Національний план дій (НПД) на той самий період. Однак, оновлена редакція Стратегії, що також передбачає подовження її чинності до 2030 року, досі не розглянута Верховною Радою, а проект другого етапу НПД (2016-20 рр.) досі не розглянуто Кабінетом Міністрів попри те, що обидва документи пройшли процедури попередніх погоджень органами виконавчої влади.

Експерт ВЕГО “МАМА-86” Сергій Курикін підкреслив, що система державного управління в сфері природоохоронної діяльності знаходиться в розбалансованому стані, що є наслідком намагань різних урядів України зробити її “зручною в господарському використанні”. Реформа у напрямку зміцнення ролі Мінприроди у системі інтегрованого екологічного управління передбачає, що до сфери координації Мінприроди мають бути передані Державне агентство лісових ресурсів, Державна служба геодезії, картографії та кадастру, новостворене Державне агентство заповідної справи, виведена зі складу МВС і реорганізована на ЦОВВ Державна гідрометеорологічна служба. Держекоінспекція має бути перетворена на Державну Агенцію охорони довкілля у сфері координації Мінприроди із збереженням функцій і повноважень Держекоінспекції, які доповнюються відповідними функціями контролю і повноваженнями в сферах рибоохорони та лісового господарства. Територіальні органи Агенції – обласні Агенції охорони довкілля, створюються на основі  територіальних органів Держекоінспекції із передачею частини функцій і штатних одиниць існуючих профільних Департаментів ОДА. На Агенцію та її територіальні органи мають покладатися, зокрема, функції моніторингу довкілля, державної екологічної експертизи та координація реалізації завдань  державної екологічної політики на регіональному та місцевому рівнях.

Голова Ради Екологічної групи «Печеніги», головний редактор доповіді з громадської оцінки екологічної політики в 2014 році Сергій Шапаренко повідомив, що в 2015-2016 рр. громадськими експертами був виконаний аналіз заінтересованих сторін. Висновки свідчать про фактичну відсутність декларованого партнерства між ними щодо природоохоронної діяльності. Органи державної влади та місцевого самоврядування лобіюють інтереси фінансово-промислових груп, а місцеві громади свої інтереси можуть бачити як в збереженні довкілля, так і навпаки – у надмірній експлуатації природи. Екологічні протести, які відбувалися в останні роки, були реакцією на відсутність адекватного запобігання з боку держави незаконному використанню природних ресурсів. Відсутність реальних змін, практика несправедливих рішень органів влади та місцевого самоврядування всіх рівнів, все частіше змушують громадян самостійно вирішувати проблеми, які ігнорує або створює влада. Ці рішення інколи приймають форми самосуду. Таке реагування громадськості є прямим наслідком імітації державою діалогу з громадянським суспільством, зокрема щодо вирішення нагальних екологічних проблем. В результаті, природоохоронна сфера належить до найбільш вибухонебезпечних у стосунках держави і громадян.

На думку учасників, Міністерство екології та природних ресурсів має продемонструвати політичну волю до налагодження системного діалогу з інститутами громадянського суспільста для залучення їх до природоохоронного врядування в Україні.