П’ять питань про Міжнародний Воєнний Трибунал як механізм притягнення до відповідальності за міжнародні злочини

Неспровокована збройна агресія Російської Федерації проти України, з самих перших своїх моментів, супроводжується численними злочинами, що вчиняються як найвищим військово-політичним керівництвом Російської Федерації, так і рядовим та офіцерським особовим складом її збройних сил, а також найманцями ПВК «Вагнер» та іншими проксі-групами, які широко використовуються Росією у цій війні. Необхідність забезпечення невідворотності відповідальності за вчинені злочини побудило міжнародне співтовариство до пошуку правових механізмів покарання винних осіб, найбільш ефективним та, напевно, найбільш обговорюваним серед яких є міжнародний трибунал. Однак пересічній людині тяжко розібратись в правовій природі міжнародного трибуналу та юридичних тонкощах його діяльності. Спробуємо пояснити це за допомогою п’яти простих питань.

Що це таке?

Міжнародний воєнний трибунал – це створений відповідно до міжнародного договору судовий орган для розслідування та притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні міжнародних злочинів, тобто суспільно небезпечних умисних посягань на життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства, міжнародний мир і міжнародну безпеку. У найбільш загальному вигляді сутність міжнародних воєнних трибуналів можна розкрити такими ознаками.

По-перше, такий трибунал є «судовим органом», тобто наділений юрисдикцією здійснювати розслідування та кримінальне переслідування, судовий розгляд та призначати покарання у разі визнання особи винною у вчиненні міжнародного злочину. Статус судового органу означає, що трибунал в своїй діяльності керується загальними принципами кримінального права, серед яких: особа не може бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення; особа підлягає кримінальній відповідальності лише за діяння, яке на момент його вчинення визнано злочином; особі, визнаній винною, може бути призначено лише покарання, передбачене міжнародним договором; презумпція невинуватості; забезпечення прав обвинуваченого тощо.

По-друге, такий трибунал є «міжнародним», тобто він створюється і діє не відповідно до законодавства якоїсь окремої країни, а відповідно до норм міжнародного права. Саме «міжнародний» статус трибуналу необхідний для «подолання» імунітету вищих посадових осіб держави від іноземної кримінальної юрисдикції. Імунітет означає, що кримінальне переслідування щодо такої особи не може здійснюватися відповідно до положень національного права (наприклад, ч. 2 ст. 6 Кримінального процесуального кодексу України). В той же час, імунітети, пов’язані з посадовим становищем особи відповідно до національного або міжнародного права, не перешкоджають здійсненню своєї юрисдикції міжнародними воєнними трибуналами (наприклад, ч. 2 ст. 27 Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду).

По-третє, такий трибунал є «воєнним». Це означає, що юрисдикція трибуналу охоплює далеко не усі злочини, а лише ті, які посягають на міжнародний мир та безпеку. Приміром, Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію стосовно таких злочинів: злочин геноциду; злочини проти людяності; воєнні злочини; злочин агресії.

З чого все почалось?

Заборона воєнних злочинів була передбачена у правових системах багатьох держав ще перед Першою світовою війною, однак дуже мало країн переслідували своїх власних злочинців. Тому ідея створити міжнародний судовий орган для притягнення до відповідальності за воєнні злочини тягнеться ще з кінця Першої світової війни. Так, Відповідно до Версальського договору, Німеччина розпочала індивідуальні процеси у Верховному суді Лейпцига (Лейпцизькі процеси). Союзники подали 45 справ (з-поміж майже 900, перерахованих у звіті міжнародної комісії 1919 року) стосовно ставлення до військовополонених і поранених, а також стосовно наказу торпедувати британський корабельний госпіталь. Ці процеси відбулись 1921 року. Шість з дванадцяти закінчились виправданням, а шість – символічним покаранням. Саме відсутність справедливого покарання за воєнні злочини Першої світової війни стала, ймовірно, причиною їх повторення в подальшому.

До цієї ідеї повернулись наприкінці Другої світової війни, коли коаліція держав-переможниць уклали договір про створення Міжнародного військового трибуналу (Нюрнберзький трибунал) та згодом Міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу (Токійський трибунал).

Після холодної війни міжнародне співтовариство знову зіткнулося з жорстокістю в Югославії та Руанді. У відповідь на це Рада Безпеки ООН створила два трибунали: Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії та Міжнародний трибунал щодо Руанди. Ці два трибунали триватимуть двадцять років і коштуватимуть мільярди доларів, але встановлення справедливості за багато людських життів виявилося вартим цих витрат і зусиль. Саме результативність цих трибуналів дозволила розвинути ідею постійного міжнародного трибуналу, яка була реалізована створення Міжнародного кримінального суду.

Які бувають?

За понад століття історії кількість міжнародних воєнних трибуналів дозволяє виокреми окремі їх різновиди. Єдиним постійно діючим міжнародним органом кримінального правосуддя є Міжнародний кримінальний суд. Усі інші міжнародні воєнні трибунали по свій суті були спеціальними (ad hoc), тобто такими, що створюються для розслідування та покарання за міжнародні злочини, вчиненні протягом конкретної війни, на визначеній території та у визначені часові рамки.

Поряд власне міжнародних воєнних трибуналів, які створюються відповідно до норм міжнародного права, виділяють також так звані «гібридні» чи змішані трибунали. Особливість їх полягає в тому, такі трибунали є інтегрованим у національну систему правосуддя з міжнародними елементами (залучення іноземних суддів, розташування в іншій країні тощо), а їх юрисдикція ґрунтуватиметься на національному кримінальному законодавстві. Попри переваги у економії часу та ресурсів, гібридні трибунали мають очевидний недолік – вони не спроможні подолати імунітет вищих посадових осіб держави. Більше того, створення «гібридних» трибуналів не повинно суперечити національному законодавству. Зокрема, в Україні не допускається створення надзвичайних та особливих судів (ч. 6 ст. 125 Конституції України).

Як створюються?

Міжнародний воєнний трибунал, як правило, створюється на підставі міжнародного договору. Такий договір можуть укласти між собою коаліція держав, так були створені Нюрнберзький та Токійський трибунали. У такий же спосіб було створено Міжнародний кримінальний суд, з тією особливістю, що рішення про його створення було ухвалено на Дипломатичній конференції повноважних представників держав під егідою ООН, рішення про скликання якої було постановлено на 52-й сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Також міжнародні воєнні трибунали можуть створюватись на підставі рішення Ради Безпеки ООН відповідно до Розділу VII «Дії щодо загрози миру, порушень миру та актів агресії» Статуту ООН. Зокрема, Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії був створений відповідно до № 827 Ради Безпеки ООН від 25 травня 1993 року, а Міжнародний трибунал щодо Руанди – на підставі резолюції Ради Безпеки ООН № 977 від 22 лютого 1995.

Крім того, міжнародний воєнний трибунал може бути створений за рекомендацією Генеральної Асамблеї ООН. Так, Генеральна Асамблея ООН резолюцією 57/228 від 18 грудня 2002 року схвалила створення Надзвичайних палат в судах Камбоджі. Подальша співпраця між Організацією Об’єднаних Націй і Королівським урядом Камбоджі була регламентована окремою угодою про переслідування у рамках кримінального права Камбоджі злочинів, скоєних у період Демократичної Кампучії, від 6 червня 2003 року.

Як діють?

Міжнародні воєнні трибунали, як правило, діють на підставі статуту, за винятком гібридних трибуналів, які діють на підставі національного законодавства. Статут міжнародного воєнного трибуналу повинен: визначати предметну, часову, територіальну та суб’єктну юрисдикцію; встановлювати місцезнаходження, структуру, порядок призначення вищих суддівських посад і апарату, робочі мови; передбачати правила процедури та доказування, права обвинуваченого, вимоги до судового рішення, види покарань та порядок їх призначення тощо.

 Сайт  Експертний Центр з Прав Людини : https://ecpl.com.ua/news/

Довідково:

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини (helsinki.org.ua).

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ЕЦПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.