Психологиня Наталія Сабліна: ми не одразу бачимо травму війни

Наталія Сабліна – психологиня, тренерка та волонтерка. У минулому скликанні була депутаткою і майже рік обіймала посаду секретаря Первомайської міської ради. У 2014 році почала допомагати воїнам АТО, працювала в київському госпіталі. Пояснює, що ці події стали поштовхом, щоб іти в політику. Та згодом зрозуміла, що як психологиня може робити більше. Тож нині надає підтримку тим, хто особливо її потребує. 

Досвід депутатської роботи дав багато знайомств та довіру людей, і зараз це стало в пригоді. Після повномасштабного вторгнення Наталія Сабліна розпочала навчання для фахівців та фахівчинь, які підтримують людей у кризових станах. Із лютого вона відкрила курси для всіх охочих. Так вдалося навчити вже майже 800 людей, які нині підтримують інших. І все це у рідному Первомайську на Миколаївщині.

Ми поговорили з Наталією Сабліною про важливість відпочинку та прагнення робити те, що найкраще вмієш. Далі – пряма мова.

Продовжую жити та працювати у Первомайську

Про початок війни я дізналася із дзвінка моєї подруги. І перше про що подумала: треба подбати про безпеку сина. Він якраз був у Києві. Коли впевнилася, що все із родиною добре, зрозуміла, що не можу сидіти на місці, не можу бути байдужою.

Я працюю психологинею багато років, і у 2014-2015 роках працювала із бійцями, які воювали у зоні АТО, із переселенцями з Донецької та Луганської областей.

Тоді, у 2014, коли почала працювати з військовими, вони казали «ти не розумієш, що там відбувається». Звісно, я не все знала, але хотіла розуміти загальну картину. Тому їздила у зону АТО. Багато хто казав, що тут не місце жінкам. Відповідала, що я насамперед фахівчиня і психологиня.

Із першого дня війни і до сьогодні я не розглядала варіантів про переїзд. Продовжую жити та працювати у Первомайську. Тут моя родина, мої близькі, і я переконана, що тут можу бути корисною. Я не думаю, що в Україні зараз є території, де безпечно. Але знаю, що безпечне місце – це всередині себе, наскільки ти внутрішньо збалансована та комфортно себе почуваєш, настільки ти в безпеці.

Вирішила шукати ніші, де могла реально допомагати людям

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, я пішла у військкомат у Первомайську. Але побачила дуже заряджених хлопців та дівчат. Їм не потрібна була психологічна підтримка. Вони знали, чому йдуть на війну. Тому я вирішила шукати ніші, де могла реально допомагати людям. Так почала проводити безкоштовні вебінари для інших психологів та фахівців, які почали працювати із кризовими станами. Зрозуміла, що багато колег не знають, як надавати допомогу людям, які переживають весь цей біль війни. І тоді народився курс «Надання першої психологічної допомоги». Курс був розрахований на всіх, хто мав ресурс та міг допомагати військовим і переселенцям. Ми подумали, що це зацікавить людей 20-30, але отримали більше 200 реєстрацій. Люди реєструвалися колективами. Спочатку я проводила такі навчання два-три рази на тиждень, але це не покривало запит.

Та трапилася можливість написати проєкт, і завдяки підтримці Української жіночої демократичної мережі ми змогли розширити команду і охопити навчанням більше людей. Загалом від початку повномасштабного вторгнення вдалося підготувати понад 800 консультантів із кризової психології. І ми не плануємо зупинятись.

Ми не одразу бачимо травму війни

Порівняно із 2014 роком працювати із людьми та їхніми запитами складніше. Загалом проблеми не відрізняються – це біль втрати. Але якщо вісім років тому ти могла сказати людині, що в Україні є безпечне місце, то тепер від війни не втекти. Деякі люди навіть за кордоном відчувають тривогу.

Також набагато складніше працювати шкільним психологам. Більшість українських діток дуже травмовані війною. Багато також потерпають від булінгу з боку однолітків.

Але найгірше, що ми не бачимо одразу травму війни. Людина каже: у мене все добре. Але всередині її роздирає. Люди не вміють визнавати проблему та називати свої емоції. Вони не можуть описати стан, у якому перебувають. І як наслідок – безсоння, панічні атаки, психосоматичні розлади. Завдання психолога – допомогти людині знайти її внутрішню опору. На першій зустрічі можна намацати основу, але в середньому треба 5 зустрічей, щоб допомогти людині розібратися зі своїм станом.

Зараз у нас діють кілька постійних курсів. Це надання першої психологічної допомоги, робота із людьми, які пережили насильство. Також вчимо різні терапевтичні практики. Крім того, розробляємо новий курс, який буде спрямований на роботу із військовими та їхніми родинами. Тому що багато повертається із пораненнями, психологічними травмами, і це все треба пропрацьовувати зараз.

Відпочивати – це правильно. Навіть якщо у країні війна

Зараз ми отримуємо чимало звернень саме від психологів та психологинь, які всі ці місяці волонтерили і просто «згоріли». Люди виснажені і втомлені. Тож я всім кажу, що повноцінний сон та смачна їжа – це важливо. Відпочивати потрібно. Це не ознака розкоші, це  потрібно, щоб підтримувати себе у ресурсному стані. Щоб потім надавати підтримку іншим.  

Відпочивати – це правильно. Це не має бути соромно.  Навіть якщо у країні війна.

Коли я відчуваю, що все – не витримую, то беру відпочинок хоча б на день. Бо в перші місяці я взагалі не дозволяла собі відпочивати. Зараз усі знають, що в мене неділя – час для себе. Також дозволяю собі вивільнити всі емоції. Якщо погано, я плачу. Якщо хочеться покричати – кричу. Але я розумію, що треба бути в балансі. Тому кожного дня займаюся дихальними вправами. І звісно, мене дуже підтримує моя родина і моя робота. Щодня я думаю, що можу зробити для перемоги. І йду робити те, що найкраще вмію.

Ця публікація підготовлена у рамках проєкту «Підтримка жіночих ініціатив під час війни в Україні», який реалізовує ГО «Українська жіноча демократична мережа» за підтримки Міжнародного республіканського інституту та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Мета публікацій – розповісти історії жінок, які працюють під час війни та допомагають приближувати перемогу України.