Презентували книгу «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію» в гуртожитку для ВПО: розмови про досвід окупації та переселення, підтримки контактів з рідними

26 квітня в гуртожитку Європейського університету, де мешкають внутрішньо-переміщені особи, відбулася презентація-обговорення книги «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію». Серед учасників були люди з Луганської, Херсонської, Сумської, Чернігівської областей, Київщини.

Книга створена з ініціативи ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» і містить 25 особистих історій українців, які діляться вдосвідом перебування в російській окупації чи її наближення. У виданні зібрано спогади жителів Запоріжжя, Київщини, Луганщини, Харківщини, Херсонщини і Чернігівщини, які охоплюють період із 2014 по 2022 рік. Очевидці подій написали свої історії самостійно й закарбували власні переживання про досвід життя в окупації, під обстрілами, втрати родичів, друзів чи рідного дому,  евакуацію, страждання тварин, полон тощо. Драматичні історії різних за віком і родом занять цивільних українців дають зрозуміти, чому для цих людей є неприйнятним життя під владою росіян.

Голова СЦГІ Володимир Щербаченко наголосив, що книга також має не меті підтримувати людей, адже подібні презентації створюють простір для обміну досвідом і переживанням. Він також став автором одного із оповідань в книзі, де описав як війна прийшла у його життя в 2014 році.

Інший луганчанин Іван Залогін, який провів в окупації підліткові роки, розповів як підтримував себе і як його життя відрізняється після виїзду, вже на підконтрольній території.  

«Головною розрадою в окупації була підлога. Завжди можна було перевести погляд униз і не бачити нічого з того, що відбувалося навколо», – зачитав він уривок зі свого тексту.

Серед учасників заходу були й інші переселенці з Луганщини,  які пережили вже дві хвилі війни. Їх та ВПО з інших регіонів об’єднали розмови про складність підтримувати контакти із рідними та знайомими на окупованих територіях. Лунали нарікання на те, що переселенцям складно дізнатися реальний стан речей на малій батьківщині і навіть інформацію про близьких людей. Росія контролює месенджери і люди уникають розповідати реальні новини і займаються самоцензурою.

Водночас багатьом допомагало в окупації записувати свій реальний досвід, переживання.

«Наш будинок знаходиться прямо біля дороги і коли вони їздили повз нього, стріляли і кулі потрапляли в будинок, то сидячи у підвалі я думала про те, що описувати свою історію це звісно добре, але також думала: як можна бути корисною ще?», – розмірковувала одна із учасниць, що жила у прикордонному місті на Сумщини.  Жінка також зачитала свої вірші, написані в окупації.

Одна із авторок «Коли не стукають у двері» Тетяна Черепанова зазначила, що в Україні треба служити, навіть не будучи військовими:

«Наша ціль, як людей, що пережили окупацію, доносити до українців і світу правду про російську окупацію і «служити» рупором правди і памʼяті про всі злочини Росії і її військових».

Цю книгу підготували в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України» Східноукраїнський центр громадських ініціатив за підтримки «Kurve Wustrow — центр навчання та взаємодії у ненасильницьких діях» в рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).