Правозахисники здійснили візити до туберкульозних закладів на Харківщині

У травні 2018 року правозахисники вивчали, як у спеціальних лікарні та санаторіях області дотримуються права осіб із ВІЛ-позитивним статусом, хворих на туберкульоз, а також людей, що перебувають у групах ризику

13 травня група моніторів Української Гельсінської спілки з прав людини та Харківської правозахисної відвідала обласні туберкульозні санаторії «Занки», «Шарівка» та «Володимирський» у с. Курортне Зміївського району Харківської області.

У цих закладах перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні разом 92 пацієнти, санаторії розраховані на 220 ліжко-місць. Персонал разом у «Занках», «Шарівці» та «Володимирському» складає 67 осіб.

Санаторій «Занки» розпочав свою роботу в 1928 році. Після Другої світової війни він спеціалізувався на лікуванні туберкульозу, а  у 60-і там побудували додаткові корпуси та розширили територію. У 2001-му санаторій реорганізували на протитуберкульозну лікарню, але вже через сім років, у 2008-му, йому знову повернули попередній статус. Того ж року, у зв’язку із реорганізацією, до корпусу №1 санаторію «Занки» перевели санаторії «Шарівка» та «Володимирський».

Монітори відмітили затхле повітря у приміщеннях закладів. Стіни та стеля подекуди просякнуті цвіллю, часто відлущена штукатурка. Усі приміщення є морально та матеріально зношені та потребують переоснащення і капітального ремонту. Востаннє ремонт проводився у 2008-му році, і лише 1-му корпусі, де розташовані санаторії «Шарівка» та «Володимирський».

Поточний ремонт у «Занках» проводився аж у 2001-му. Пацієнти живуть у палатах, розрахованих на 5 осіб. Здебільшого у кожній палаті перебуває по 2-3 особи. Туалет та душ розташовані на поверсі. Деякі пацієнти цих закладів належать до вразливих верств населення, — колишні засуджені та бездомні, відтак йдеться про осіб без міцних соціальних зв’язків.

Під час візиту монітори виявили, що у декількох пацієнтів санаторіїв відсутня реєстрація місця проживання, без якої неможливо оформити групу інвалідності та отримати соціальну допомогу.  За словами в. о. головного лікаря, адміністрація усіляко сприяє вирішенню цього питання.

Правозахисники також опитали дев’ятьох пацієнтів та надали їм юридичні консультації щодо необхідних дій, які мають вчинити і самі хворі, і адміністрація закладу для отримання документів та оформлень виплат.

29 травня монітори здійснили візит до Харківської обласної туберкульозної лікарні №2. Заклад знаходиться у с. Липці, Харківського району області.

У лікарні перебувають 12 хворих із відкритою та закритою формою туберкульозу. Персонал лікарської установи складає 32 особи. Приміщення лікарні розташоване у будівлі колишньої церковно-приходської школи. В.о. головного лікаря стверджує, що заклад розрахований на 30 хворих. За спостереженнями моніторів, умови утримання у ньому є жалюгідними, хворі перебувають в кімнатах-палатах, розрахованих на 4 особи кожна. Правозахисники зафіксували, що лікарня функціонує у цьому приміщенні вже 65 років, і є морально та матеріально зношеною.

«Після візиту до туберкульозної лікарні №2, на мою думку, цей медичний заклад потрібно закрити, а хворих перевести до інших медичних закладів, що лікують туберкульоз, — заявляє монітор ХПГ, юрист Павло Шваб. — Умови, у яких перебувають пацієнти на тривалому стаціонарному лікуванні, є неприйнятними. На жаль, пацієнти змушені перебувати у таких жахливих умовах. Проблеми із матеріальним забезпеченням, умовами лікування та відсутність ремонту, зустрічається часто й у інших медичних закладах, що лікують туберкульоз».

Як і у попередньому випадку, майже всі пацієнти цієї лікарні належать до вразливих верств населення, — це також колишні засуджені або бездомні. У 4 пацієнтів лікарні не було паспортів, лише один із 12-ти отримував пенсію. Так само лише одна особа мала оформлену групу інвалідності, хоч групу повинні були б отримати усі, враховуючи захворювання на туберкульоз. Монітори опитали трьох пацієнтів та надали їм консультації щодо необхідних дій, які повинні вчинити і самі хворі, і адміністрація закладу. Троє пацієнтів були обмежені в пересуванні: один чоловік – має інвалідність та пересувається на візку, дві жінки – на милицях. Відтак, самостійно вони не мали можливості відвідати відділення ДМС (йдеться про двох жінок), щоб отримати паспорт. Хворий на візку має неоформлену інвалідність, у нього немає пенсії.

Окремо монітори звернули увагу на персонал закладу. Спершу правозахисників не пускали до приміщення, де знаходились хворі, а коли до лікарні приїхав в.о. головного лікаря, монітори разом з ним обійшли всі кімнати й службові приміщення в лікарняному корпусі. Не було знайдено кабінетів, де здійснюються маніпуляційні операції та лікування хворих.

Персонал налаштований до пацієнтів дуже негативно. У розмові з моніторами вони неодноразово вживали нецензурну лексику та грубі висловлювання щодо хворих. За враженням групи, це усталений спосіб спілкування.

У результаті візиту правозахисникам вдалося узгодити з персоналом їхні дії щодо виготовлення документів для чотирьох осіб, у яких немає паспортів. Було домовлено, що група волонтерів, яка супроводжувала моніторів у візиті до цього закладу, забезпечить перевезення цих 4 осіб до Харкова, де вони зможуть відвідати відділення ДМС, що пришвидшить процедуру виготовлення документів.

У підсумку монітори зафіксували умови, непридатні для нормального перебування та лікування у закладі. Відповідно заклад потребує або переоснащення, або має бути закритим.