Правосуддя vs пандемія: яким був досвід постраждалих від домашнього насильства

Днями завершилась міжнародна акція «16 днів протидії гендернозумовленому насильству». Аналітичний центр Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» презентував нове дослідження, яке стосувалось доступу ...

Додано:
jurfem

доступ до правосуддя підчас ковіду юрфем_page-0001
Правосуддя vs пандемія: яким був досвід постраждалих від домашнього насильства

Днями завершилась міжнародна акція «16 днів протидії гендернозумовленому насильству». Аналітичний центр Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» презентував нове дослідження, яке стосувалось доступу до правосуддя постраждалих від домашнього насильства під час пандемії.

Це дослідження фактично стало продовженням минулорічного, коли наші експертки досліджували порушення прав жінок у зв’язку з пандемією і виявили чимало проблем у трудовій та сімейній сфері, тому цього разу взяли у фокус саме доступ до правосуддя постраждалих від домашнього насильства.

доступ до правосуддя підчас ковіду юрфем_page-0001

Карантинні обмеження, які були введені в Україні у березні 2020 року, і які з того часу то послаблювались, то знову посилювались, безумовно, вплинули на всіх і на всі сфери, проте для декого вони стали перешкодою, яка не давала можливості отримати захист, зокрема і від домашнього насильства. А в умовах, коли карантин змушує проводити більше часу вдома чи навіть працювати з дому, загроза лише зростає.

Ініціаторки дослідження пояснюють, що хотіли зрозуміти чи з’явились у постраждалих труднощі із доступом до правосуддя, як працював суд, якщо у когось з працівників/ць була підозра на COVID19 і чи змінилась динаміка звернень, пов’язаних з ґендернозумовленим насильством, зокрема домашнім насильством, під час пандемії?

Варто зазначити, що проблема з дотриманням термінів розгляду справ існувала і до пандемії, а посилення навантаження і, одночасно, обмеження у режимі роботи зробили ситуацію ще гіршою.

У передмові наші експертки помістили цитату судді Марка Річарда, голови Апеляційного суду провінції Нью-Брансвік (Канада), у якій він каже, що «одним із завдань будь-якого уряду під час масштабної кризи є збереження довіри громадян до державних інституцій, тому що довіра громадян і верховенство права невід’ємно пов’язані, а втрата довіри суттєво послаблює позиції верховенства права. Руйнування верховенства права призводить до соціальної дестабілізації».

Довіра до суду та можливість отримати захист на нашу думку є великою цінністю, тому у дослідженні намагались з’ясувати, чи ухвалювали українські судді рішення, які могли вплинути на рівень такої довіри, зокрема щодо швидкого й належного реагування на ситуації домашнього насильства та своєчасного захисту постраждалих від нього. 

Так сформулювалось одне з основних питань: чи розглядалися справи, пов’язані з домашнім насильством, під час пандемії як невідкладні?

У рамках дослідження проводились фокус-групи, інтерв’ю, вивчались окремі кейси, а також моніторили судові рішення та збирали інформацію через запити.

Обмеження у фізичному доступі до суду впливає і на терміни, і на якість роботи суду, але у питаннях домашнього насильства це часто стає перешкодою для захисту взагалі. Особливо це стосується розгляду обмежувальних приписів, завданням яких є захистити постраждалу тут і зараз.

Ще минулого року поліція звітувала, що кількість випадків домашнього насильства суттєво зросла (у 2020 році на 32% порівняно з 2019). Відповідно виросла і кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень, і винесених термінових заборонних приписів, хоча їх кількість все одно є надзвичайно малою – за перші вісім місяців 2021 року термінові заборонні приписи (які виносить поліція на місці після виклику) виносились лише у 16 % від усіх звернень про вчинення домашнього насильства, що надійшли до поліції за цей час.

 доступ до правосуддя підчас ковіду юрфем_page-0059 

Однак, навіть потерпілі, які потрапляли зі своїми справами у суди, опинялись у дуже складному становищі. Так яким же є доступ до правосуддя для постраждалих від домашнього насильства в період пандемії в Україні ?

З початку пандемії Кабінет Міністрів України, Рада Суддів України та Вища Рада Правосуддя ухвалили ряд рішень, які вплинули на роботу судів у цей час. Більшість з них стосувались традиційних вже для всіх попереджень поширення коронавірусної хвороби, запровадження карантину та рекомендацій щодо влаштування роботи суду на цей період, аби судочинство здійснювалось безперервно. Мова також ішла про переведення частини справ у режим письмових проваджень, слухання без участі сторін або в режимі відеоконференції. Документи, більшою мірою, є рекомендаційними, але захохочують використовувати відеоконференції, та наголошують, що суди мають «безперервно здійснювати судочинство у невідкладних справах, які визначені процесуальними кодексами та судами (суддями)», а також звертають увагу, що поняття «терміновості» визначається на розсуд судді з врахуванням епідемічної ситуації в місцевості, де знаходиться суд.

Остання теза і стала певною перешкодою для постраждалих у різних регіонах, адже у результаті у гострій фазі карантину, коли росла кількість випадків домашнього насильства суди розглядали справи, що потребують термінового розгляду (як от матеріали, що розглядають слідчі судді, питання тримання під вартою чи домашнього арешту, окремих справ про адміністративні правопорушення, інші справи, що були визнані судом невідкладними), але у цьому переліку зазвичай не було справ про домашнє насильство чи розгляд заяв про обмежувальні приписи.

Обмежувальний припис – один з найновіших інструментів захисту від домашнього насильства, який працює в Україні лише 2 роки. Його основне завдання – забезпечити безпеку постраждалої особи, зазвичай, зобов’язавши кривдника не з’являтись у місці проживання постраждалої протягом певного часу. Такий інструмент застосовується навіть якщо кривдник теж проживає там. Де і постраждала чи навіть володіє квартирою чи будинком, де вона живе – на визначений судом час він має знайти собі інше місце. Інколи обмежуваний припис навпаки стосується усунення перешкод у користуванні спільним майном чи особистою власністю, обмеження у спілкуванні з постраждалою дитиною (дитиною-свідком). Заборона наближатись може стосуватись не лише місця проживання, але і роботи, навчання тощо.

Зрозуміло, що основний ефект такого рішення полягає у його терміновості, адже він має захистити особу, яка потенційно перебуває в небезпеці, того Цивільно-процесуальний кодекс України містить окрему норму (ч. 2 ст. 350-5 ЦПК України), яка зазначає, що заяви про видачу обмежувального припису суд має розглянути не пізніше 72 годин з моменту її надходження.

Такі приписи виносяться на період від одного до шести місяців, що дає можливість постраждалій особі за цей час зробити певні кроки чи прийняти рішення, які захистять її і надалі.

Моніторинг, який робили експертки Аналітичного центру ЮрФем під час дослідження показав, що саме жінки найчастіше звертаються із заявами про видачу обмежувального припису (90 % жінок, 10 % чоловіків). У 64 % (96 справ) жінка (дружина, співмешканка або партнерка) була заявницею та покликалася на вчинення щодо неї домашнього насильства.

Аналізували судові рішення у справах про видачу та продовження обмежувального припису, що були ухвалені судами першої інстанції (151 рішення) з 1 липня 2020 р. по 1 липня 2021 р. включно.

Той самий моніторинг продемонстрував прикру реальність: у 68 % (103 справи зі 151) справ виявлено, що суди не дотрималися встановленого 72-годинного строку розгляду заяви.

Інколи перевищення такого терміну становило кілька днів, а інколи і цілий місяць. Такий підхід суперечить і українському законодавству, і міжнародним документам (у тому числі практиці ЄСПЛ), а також несе загрозу для постраждалих і створює додаткові страхи та перешкоди (замовчування постраждалою особою насильства, наявність страху розголосу проблеми, психологічний тиск при відкликанні відповідних заяв тощо). Кожного разу суд сам вирішував: розглядати чи відкласти справу. Хоча такий підхід і враховує епідеміологічну ситуацію, але призводить до невизначеності та, як стало зрозуміло з моніторингу, до обмеження доступу до правосуддя для багатьох постраждалих від домашнього насильства.

доступ до правосуддя підчас ковіду юрфем_page-0022

Якою була ситуація для тих, хто намагався отримати захист через притягнення кривдника до кримінальної відповідальності?

Відповідальність за систематичне домашнє насильство, передбачена ст. 126-1 Кримінального кодексу України. Експертки Аналітичного центру ЮрФем аналізували судову практику щодо притягнення до кримінальної відповідальності за домашнє насильство в період з 1 липня 2020 р. по 1 липня 2021 р. Всього проаналізували 281 вирок судів Львівської, Київської, Харківської, Миколаївської та Черкаської областей.

У таких справах потерпілими у 94 % випадків є жінки, у 6,8 % – чоловіки, у 38 % особи похилого віку (з них 94 % – жінки та 6 % – чоловіки) та в 6 % – неповнолітні діти (з яких 63 % – дівчата, а 37 % – хлопці).

доступ до правосуддя підчас ковіду юрфем_page-0060

У більшості випадків діти-свідки домашнього насильства залишаються невидимими для суду і слідства, хоча згідно законодавства вони теж є потерпілими, навіть якщо лише бачили насильство.

Окрему увагу наші експертки приділили аналізу покарань. 

При винесенні рішення суди зазвичай призначали покарання у вигляді громадських робіт. Таке покарання призначається навіть тим, у кого вже є попередні судимості і є високий ризик повторного насильства.

Навіть якщо суд і прийняв рішення про позбавлення чи обмеження волі, то все одно у більшості випадків звільняє кривдника від відбування покарання – тобто фізично людина не буде обмежена і матиме потенційну можливість повторно вчиняти насильство.

доступ до правосуддя підчас ковіду юрфем_page-0065

Лише у 2% проаналізованих справ експертки Аналітичного центру ЮрФем побачили, що разом зі звільненням від покарання суд застосував обмежувальні заходи і заборонив кривднику наближатись до потерпілої. На жаль, цей ефективний механізм майже не використовується у судовій практиці.

У дослідженні є окремі розділи, які стосуються притягнення до адміністративної відповідальності (ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Окрім загальних висновків, експертки звернули увагу на практику звільнення кривдників від відповідальності. Особливо хочеться звернути увагу на формулювання про «малозначність», яке міститься в КУпАП. Не розглядаючи домашнє насильство у контексті практики ЄСПЛ, суди приходять до висновків про малозначність таких справ і звільняють кривдників від відповідальності.

Про цей та інші аспекти доступу до правосуддя постраждалих від домашнього насильства можна почитати у повному звіті, а тут хотілось би звернути увагу на ставлення до таких справ: за даними ОБСЄ за 2019 рік, дві третини (67 %) жінок віком від 15 років зазнавали психологічного, фізичного або сексуального насильства, від початку дії карантинних обмежень ситуація значно погіршилася. За даними Національної поліції, кількість звернень про вчинення домашнього насильства у 2020-му зросла на 47 % більше, ніж у попередньому році. ООН назвала цю ситуацію «пандемією під час пандемії», оскільки ефективних заходів, щоб припинити домашнє насильство на ранніх стадіях, не було.

Ситуація погіршилась не лише в Україні, але і у більшості країн світу (про міжнародний досвід теж багато пишуть авторки дослідження), але варто звернути увагу, що при наявності законодавчих механізмів захисту постраждалих часто ситуацію погіршує суспільне ставлення до таких справ.

Доступ до правосуддя і соціальних сервісів та довіра до держави, яка обіцяє тебе захистити – засадничі пункти для подолання «пандемії під час пандемії». Наше дослідження завершується переліком рекомендацій до різних органів влади стосовно покращення механізмів захисту, проте найкращим покращенням буде зміна фокусу на постраждалу особу, її потреби та права та застосування міжнародної практики, яка закріплює статус таких справ як справ суспільного значення та відповідальності держави.

Дослідження готувала дослідницька команда у складі Катерини Шуневич, Христини Кіт, Марти Змисли, Тетяни Нарок та Каріни Литвинюк. За підтримку дослідження окремо дякуємо проєкту ПРООН “Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні”, що реалізовується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії.

Посилання на повне дослідження тут.

Ярина Волошин
керівниця відділу комунікацій ЮрФем


Тематика публікації:              

Останні публікації цього розділу:

Психологічна підтримка населення: безкоштовна гаряча лінія

Як повномасштабна війна РФ проти України змінила життя кримчан — думки влади та правозахисників

Діти-переселенці можуть отримати допомогу від держави

У Запоріжжі волонтери запустили “гарячу лінію” допомоги людям під час війни

Кампанію електронного декларування доходів у 2022 році продовжено

П'ять порад від УВС: як ефективно спланувати роботу з волонтерами під час війни