В Медвині та Старій Буді вшанували героїв російсько-української війни та учасників Медвинського антибільшовицького повстання

В Медвині та Старій Буді відбулася акція пошани захисників України «Квіти пам’яті», під час якої відвідали похованих в Медвині українських воїнів, а також разом рідними і друзями наших Героїв з’їздили на могилу бандуриста, ідеолога Медвинського повстання Антіна Митяя в с. Стара Буда на Черкащині.

«На нашій щорічні акції ми згадуємо добрим словом тих, хто нас захищав від російських окупантів, розділяємо з рідними наших полеглих воїнів втрату, ділимося спогадами про них та дізнаємося більше про наших Героїв. Як і про тих наших земляків, які під час Медвинського антибільшовицького повстання боролися за незалежність України» — розповідає координаторка акції Марина Гогуля.

У Медвині наразі спочивають 16 військових — Роман Науменко, Карен Шахсуварян, Іван Салата, Олександр Салата, Андрій Котик, Андрій Дорош, Владислав Ткаченко, Роман Замрій, Олександр Василенко, Юрій Цимбаленко, Олександр Бочаров, Василь Шабельник, Володимир Шевченко, Олександр Онофрей, Андрій Слива, Петро Мудрецький. Рідні і друзі поділилися спогадами про них, згадали і воїнів родом з Медвина, які поховані в інших населених пунктах — Олега Момотенка, Данила Добровольського, Андрія Задніпряного, Богдана Білогора, Віталія Міглазова.

На цвинтарі ст. Стара Буда вперше вшанували Антіна Митяя спільно з представниками Водяницької громади — директор Центру культури і дозвілля Водяницької сільської ради Ігор Подолянюк, Юрій Яровий, староста Озірянського старостинського округу, Богдан Осадчук, художній керівник Водяницького будинку культури. А завідуючий Водяницьким будинком культури Олексій Лабунець виконав біля могили Антіна Митяя пісню «Чорна рілля ізорана».

«Кобзар з наганом Антін Митяй, будучи сліпим, він бачив набагато більше – він бачив Україну вільною ще тоді. Його бандура була як зброя за волю нашого народу. Минуло понад 100 років з його героїчної загибелі і лише сьогодні ми відновлюємо історичну пам’ять» — сказав Ігор Подолянюк.

Під час акції Рідні і односельці полеглих медвинців-захисників України передали 2300 грн на збір для саперного підрозділу 67 омбр ЗСУ медвинця Дмитра Нінікала — на інструменти, планшети, лопати.

Організатором акції стала освітня ініціатива «Медвин. Повстання» підтримки Відділу освіти, молоді та спорту Медвинської сільської ради.

Кого згадували під час акції «Квіти пам’яті»

• Роман Науменко (назавжди 50 років)

Народився в Медвині. Вчився у школі в Медвині, потім у Таращі. Працював водієм.

Став на захист України від російських загарбників ще 2014 року у складі 30 омбр ЗСУ. Коли росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, вступив до добровольчого формування Петрівської громади Київської області. Служив водієм у 66 омбр ЗСУ, воював на Донеччині. Влітку отримав поранення, але знову повернувся у військо. Мав низку бойових нагород. Загинув на Донеччині. 

• Іван Салата (назавжди 49 років)

Народився і ходив у школу в Медвині. Отримав освіту зоотехніка, працював столярем. Брав участь в Революції Гідності, у 2014 р. вперше пішов добровольцем у складі батальйону «Київська Русь» на захист України від російських загарбників. Вдруге повернувся до війська як доброволець 2016 року. 2021 року знявся у документальному фільмі «Чи зникає Шевченкова Україна». З початком повномасштабного вторгнення втретє повернувся до лав української армії, воював у 72 омбр ЗСУ. Помер в лікарні від ран, отриманих під час ворожого обстрілу 23 березня 2024 р. поблизу м. Курахове Донецької області.

• Карен Шахсуварян (назавжди 26 років)

Народився в селі Шубівка Київсько обл. У 2004 році з родиною переїхав жити до Медвина, тут закінчив школу. Вчився на кухаря у Богуславі в СПТУ № 16. Працював у Медвині на пилорамі, а також в КП «Медвин-інвест». З початком повномасштабного вторгнення став до місцевої тероборони, а в березні 2023 року його прикликали на військову службу. Служив у 46 бригаді ЗСУ на посаді «стрілець-снайпер». Загинув поблизу Новопрокопівки Пологівського району Запорізької області.

• Олександр Салата (назавжди 44 роки)

Народився у с. Медвин. З 2022 року Олександр Вікторович був добровольцем батальйону спеціального призначення «Азов», служив кулеметником бронеавтомобіля. Загинув у бою поблизу населеного пункту Діброва на Луганщині. 

• Андрій Котик (назавжди 43 роки)

Дитинство і шкільні роки влітку проводив у Медвині, у бабусі. Жив у Києві. Учасник російсько-української війни ще з часів АТО.

• Андрій Дорош (назавжди 42 роки)

Майбутній Захисник України виріс у Медвині, звідки родом його мама, Надія Петрівна. Навчався у школі № 320 у Києві. Закінчив у Києві Професійно-технічне училище № 25, здобув професію «столяр будівельний, паркетник». Працював у Києві інкасатором, монтажником вентиляційних  систем. З початком повномасштабної війни став до лав 130 батальйону Тероборони Солом’янського району Києва, служив солдатом. Мав псевдо «Свояк». Загинув 27 червня 2022 року біля с. Дементіївка на Харківщині. 

• Олександр Василенко (назавжди 32 роки)

Народився і закінчив школу у с. Медвин. Учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності. У березня 2014 року став військовим добровольцем, служив старшим навідником реактивної артилерійської установки БМ-21 «Град» у 72 омбр ЗСУ. Загинув на Луганщині унаслідок артилерійського обстрілу армією росії біля с. Дякове. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 2023 року вийшов документальний фільм «Олександр Василенко, новітній Герой».

• Владислав Ткаченко (назавжди 29 років)

Владислав Ткаченко народився в Писарівці на Черкащині. З 2006 року жив у Медвині й закінчив тут школу. Навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування. В 2013 році був покликаний на строкову службу в українській армії. У 2014–2015 роках боронив Україну від російських окупантів на Сході. На початку 2020 року підписав контракт із ЗСУ, служив до останніх днів у 30 окремій механізованій бригаді ЗСУ. 2022 року одружився, з дружиною Маргаритою в них народився син Владислав. Загинув поблизу с. Синьківка Куп’янського району на Харківщині, боронячи Україну від російських окупантів.

• Роман Замрій (назавжди 34 роки)

У 1998–2009 роках навчався у медвинській школі. Після школи навчався на ландшафтного дизайнера, працював за фахом у Києві. З 2020 року був підприємцем. 28 лютого 2024 року розпочав службу в ЗСУ за контрактом. Виконував бойові завдання на Харківщині, Сумщині, Курщині, отримав поранення. Служив у ППО поблизу Києва. Загинув поблизу с. Святопетрівське на Київщині.

• Юрій Цимбаленко (назавжди 56 років)

Виріс у с. Ісайки, тут закінчив 8 класів місцевої школи. В Запоріжжі вивчився на монтажника радіоелектронної апаратури й приладів. Служив в українській армії. Працював на радіозаводі в Запоріжжі. З 2009 року жив у Медвині, працював у ТОВ «ТАС агро центр». У червні 2025 року прикликаний до лав ЗСУ. Загинув у с. Калинів Міст на Полтавщині під час навчань на полігоні.

• Олександр Бочаров (назавжди 41 рік)

Захисник України був родом з Браного Поля та мешкав у с. Медвин. Опанував професію водія. Працював на комбікормовому заводі в Медвині. Був мобілізований до Збройних Сил України. Служив механіком-водієм у 53 окремій механізованій бригаді ЗСУ. Загинув на Донеччині, неподалік с. Зайцеве. 

• Василь Шабельник (назавжди 51 рік)

Закінчив Медвинську середню школу, здобув професійну освіту в Богуславському СПТУ. Пройшов строкову службу в армії. Працював у сфері самозайнятості. У 2015 році. коли на сході запалала війна, Василь пішов на фронт. Був поранений. Повернувся додому. Вдруге пішов воювати 24 лютого 2022 року. Служив у 30 омбр ЗСУ сержантом, командиром кулеметного відділення. Загинув 26 червня 2025 року, під час важких боїв у Бахмутському районі, поблизу села Васюківка.

• Володимир Шевченко (назавжди 44 роки)

Народився і навчався в школі в с. Медвин. Вчився в Таращанському технікумі на водія, працював за цією професією, зокрема, трактористом, також у Богуславі в аварійній бригаді «Водоканалу», різноробом у рідній школі в Медвині. Захисником України став ще 2015 року, служив сапером. Під час повномасштабної російсько-української війни знову став до лав української армії, служив водієм-санітаром у 72 омбр ЗСУ. Загинув від поранень, отриманих у бою поблизу м. Торецьк на Донеччині.

• Олександр Онофрей (назавжди 34 роки)

Народився у Молдові, проте згодом родина переїхала до селища Гребінки Білоцерківського району, там він і закінчив Гребінківську школу. Після школи здобув спеціальність водія і працював у агрофірмі «Світанок». У 2020 році сім’я переїхала до Медвина, що на Білоцерківщині. У червні 2024 року його мобілізували, він служив мінометником у 152-й окремій єгерській. Захисник вважався зниклим безвісти від 14 вересня 2024 року під час бойового завдання біля міста Українськ Покровського району Донецької області. Однак, після тривалих пошуків стало відомо, що Олександр загинув.

• Андрій Слива (назавжди 52 роки)

Народився в Медвині, тут закінчив школу. У 1990–1993 роках служив в українській армії. Навчався в Київському славістичному університеті. Працював за кордоном, в Україні — в компанії «Алло». З листопада 2022 року — в КП «Медвин-інвест».

У лютому 2023 року прикликаний до лав ЗСУ. Воював на Куп’янському напрямі та в інших гарячих точках. Отримав низку нагород — «66 окрема механізована бригада імені Мстислава Хороброго Сухопутних військ ЗСУ», «За військову доблесть», медалі «Учасник бойових дій» та «Ветеран війни». Помер в лікарні внаслідок хвороби.

• Петро Мудрецький (назавжди 49 років)

Захисник України родом із с. Медвин. Професійно-технічну освіту здобув у Богуславі, працював у компанії «Київміськбуд». Служив на космодромі «Байконур» у Казахстані. Під час російсько-української війни у вересні 2022 став до лав української армії та боронив Україну від російських загарбників на Сході. Загинув поблизу с. Красногорівка на Донеччині. Похований у Медвині. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

• Олег Момотенко (назавжди 45 років)

Народився в Ісайках, а кожного літа приїздив до дідуся й бабусі в Медвин. Закінчив школу в Ісайках та вступив до Богуславського центру професійно-технічної освіти на спеціальність «Кухар-кондитер». Служив в українській армії на Луганщині. Після демобілізації працював у Службі безпеки України, потім — водієм-охоронником. З початком повномасштабного вторгнення росіян добровільно став на захист України. 15 червня 2022 року старшого сержанта Олега Момотенка призначили на посаду командира відділення зенітно-ракетного взводу. Служив на півночі України, а з листопада 2023 року брав участь в бойових діях на Харківському та Донецькому напрямках поблизу населених пунктів Кучерівка, Синьківка, Першотравневе, Водяне, Володимирівка та Вугледар.

13 квітня 2024 року Олег Момотенко загинув у бою поблизу с. Синьківка Куп’янського району Харківської області, вивівши ціною власного життя з-під ворожого мінометного обстрілу трьох українських військовослужбовців. Похований на Алеї Слави у Богуславі.

• Данило Добровольський (назавжди 20 років)

Навчався в школах Богуслава та Розкопанець. З Медвина — бабуся і дідусь Олександра й Василь Ткаченки, з до яких Данило приїздив у дитинстві. 2020 року закінчив професійне училище у Богуславі, де здобув кваліфікацію «слюсар із ремонту автомобілів-зварник». Працював на будівництві. 20 травня 2021 року пішов на контрактну службу в українську армію. Служив у 30 омбр ЗСУ, у лавах якої і зустрів повномасштабне вторгнення росіян. 6 червня 2022 року унаслідок ворожого обстрілу отримав смертельне поранення під Новолуганським Бахмутського району Донецької області. Понад місяць боровся за життя, однак 8 липня його серце зупинилося. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Похований на Алеї Слави у Богуславі.

• Андрій Задніпряний (назавжди 29 років)

Народився і жив у Києві. Матір Андрія Людмила — родом з Медвина, тут він у дитинстві проводив час у дідуся й бабусі Андрія і Валентини Пеньонзів. 2008 року закінчив київський ліцей №227. Після школи навчався у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна». Працював молодшим системним адміністратором у компанії «ВіДі Автосіті». Під час повномасштабного російського вторгнення Андрій став до лав 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, взяв псевдо «Прянік». 16 листопада 2022 року під час ворожого мінометного обстрілу під містом Вугледар Донецької області отримав тяжкі поранення, від яких 27 листопада помер у лікарні Києва. Похований на Південному кладовищі Києва. 

• Богдан Білогор (назавжди 31 рік)

Майбутній Захисник України виріс і почав ходити в школу в с. Медвин. Потім переїхав з родиною до с. Владиславка, де закінчив 9 клас місцевої школи, після чого вступив до Богуславського професійно-технічного училища №1, де опанував фах автослюсара. З дружиною і дітьми проживав на Кіровоградщині, в с. Вукитичеве Надлацької територіальної громади. З 2015 року брав боронив Україну від російських загарбників. З початком повномасштабного вторгнення росії знову став до лав Збройних Сил України. Загинув, звільняючи Херсонщину від російських загарбників, під час ворожого мінометного обстрілу. Похований в Вукитичевому.

• Віталій Міглазов (назавжди 39 років)

Вчився у Медвинській середній школі. У Богуславському професійному училищі здобув спеціальність «столяр, бджоляр». Працював зварювальником у Медвинській сільгосптехніці. Потім разом з родиною переїхав до м. Чернівці, де працював на «Новій пошті». У червні 2022 року прикликаний до війська. Загинув неподалік селища Борова Харківської області під час виконання бойового завдання. Похований у Чернівцях.

• Антін «Петюх» Митяй (назавжди 35)

Народився в Медвині, в дитинстві осліп. Вивчився гри на бандурі за місцевою традицією, а також навчався в Києві у школі Миколи Лисенка. Брав участь у революції 1905 року, за що відбував заслання. Під час Української Революції був одним з найактивніших учасників товариства «Просвіта» в Медвині.

Їздив до підрозділів армії УНР на фронт, зокрема до кіннотників Полку Чорних Запорожців, козаків «Запорізької Січі» отамана Юхима Божка, виконував для них думи й історичні пісні — зокрема, «Про Марусю Богуславку», «Буря на Чорному морі», «Про Морозенка», «Про Нечая», «Про Богдана Хмельницького», «Про смерть козака-бандуриста». Був ідеологом Медвинського антибільшовицького повстання (1919–1921). Після більшовицької окупації Медвина у 1920 році не пішов на амністію, а долучився до загону отамана Дмитра Цвітковського і до останнього був із повстанцями. Загинув у вересні 1921 року у бою з більшовиками в районі Пехівського лісу на Черкащині. Похований у с. Стара Буда коло Звенигородки.