Правопросвітництво і безоплатна правова допомога – рушії підвищення правової свідомості громадян

Національна стратегія у сфері прав людини, Стратегія розвитку громадянського суспільства, Стратегія реформування судоустрою та суміжних правових інститутів передбачають реформи, пов’язані з подальшою ...

Додано:
Natalya Kozhemyaka

d38a6bad4b5fa6c7049e49772189e568_XL
Правопросвітництво і безоплатна правова допомога – рушії підвищення правової свідомості громадян

Національна стратегія у сфері прав людини, Стратегія розвитку громадянського суспільства, Стратегія реформування судоустрою та суміжних правових інститутів передбачають реформи, пов’язані з подальшою розбудовою України як європейської демократичної правової держави. Усі напрямки взаємопов’язані темою правової (громадянської освіти), підвищення правової свідомості населення. Останнім часом цей термін почав лунати значно частіше, адже зміни не відбуваються швидко. Тільки після того, як ми змінимо своє ставлення до оточуючих нас проблем, навчимось адекватно на них реагувати, вирішувати у правовий спосіб, отже, коли змінимось самі, можемо розраховувати на системні зміни в суспільстві та подальший  сталий розвиток країни.

Загальнонаціональний проект «Я МАЮ ПРАВО»

21768917_1932576553683150_7765992182166637510_oУказ Президента України від 14.11.2017 №361/2017  «Про оголошення в Україні 2018 року Роком реалізації правопросвітницького проекту “Я маю право!” передбачає те, що з метою формування у суспільстві правової культури та правової свідомості, сприяння підвищенню рівня знань та поінформованості громадян щодо реалізації та захисту своїх прав, гарантованих Конституцією та законами України у різних сферах життя, оголошено 2018 рік Роком реалізації правопросвітницького проекту “Я маю право!”. Основними виконавцями проекту є місцеві центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги та територіальні підрозділи юстиції. Кабінет Міністрів України отримав доручення щодо інформування громадян про гарантовані їм Конституцією та законами України права у відповідних сферах, зокрема через засоби масової інформації, шляхом запровадження телефонних “гарячих ліній”, організації зустрічей з громадянами за місцем проживання, виготовлення та розповсюдження відповідних інформаційних матеріалів; здійснення комунікаційних заходів з метою реалізації зазначеного проекту.

Органи виконавчої влади отримали завдання проводити відповідну інформаційно-роз’яснювальну роботу, у тому числі у місцевих засобах масової інформації; запровадити на регіональному телебаченні програми, орієнтовані на підвищення рівня правової культури та правової свідомості громадян; проводити із залученням закладів освіти, закладів культури, установ, організацій олімпіад, конкурсів та інших заходів, спрямованих на підвищення рівня знань громадян щодо гарантованих їм Конституцією та законами України прав у різних сферах суспільного життя. Органи місцевого самоврядування мають сприяти забезпеченню реалізації правопросвітницького проекту “Я маю право!”. Отже, правова освіта стає дедалі актуальною і її значення визнано на загальнонаціональному рівні. У рамках проекту розповсюджуються буклети з алгоритмами захисту прав, створено сайт та серію соціальних роликів, які спонукають до активного самозахисту.

Нормативно-правова база з правової та громадянської освіти

Але слід згадати і Національну стратегію у сфері з прав людини, документ, який передбачає впровадження складової щодо прав людини в освітній процес, і те, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. правова освіта є обов’язковою для всіх дошкільних виховних, середніх освітніх, вищих навчальних закладів, навчальних установ підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів. Ці ж принципи затверджені у Регіональній комплексній Програмі правової освіти населення на 2016 – 2020 роки, затвердженій рішенням Дніпропетровської обласної ради № 28-03/VII від 25.03.2016 р., а також у Міській комплексній програмі правової освіти населення Кривого Рогу на 2016-2020 рр. (рішення Криворізької міськради №208 від 27.01.2016 р.).

Чи працювали до цього всі ці нормативи раніше чи були паперовою декларацією намірів? Питання риторичне. Якщо метою програми стоїть подолання правового нігілізму – це добре, але ми знаємо, наскільки зневірені зараз люди. Щоб якимось чином відслідковувати результативність роботи, варто проводити соціологічні дослідження. Вони дадуть більш реальну картину правових потреб суспільства. Певний зріз можна зробити і за результатами роботи місцевих центрів. Яким чином правова освіта розвиватиметься у нашій спільноті – громаді міста Кривого Рогу – залежить від нас, від того попиту, який ми як суспільство сформулюємо. Варто вчитись не просити, а відстоювати свої права, варто ставати людиною активною, відповідальною, розумною замість бездіяльної, з мовчазної згоди якої і відбуваються системні порушення прав.

 Далі цитуємо Стратегію розвитку громадянського суспільства. Деякі із напрямків Стратегії:

- активізація комплексних заходів, спрямованих на підвищення громадянської освіти населення щодо можливості захисту своїх прав та вираження інтересів через різні форми демократії участі;

- включення до навчальних програм загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладів курсів і тем з питань розвитку громадянського суспільства;

- забезпечення надання методичної, консультативної та організаційної допомоги органам державної влади, органам місцевого самоврядування з питань взаємодії з організаціями громадянського суспільства, розвитку громадянського суспільства;

- проведення просвітницьких заходів та соціальної реклами з питань взаємодії з організаціями громадянського суспільства, розвитку громадянського суспільства;

- стимулювання наукових досліджень, публікацій та просвітницьких заходів у сфері розвитку громадянського суспільства і міжсекторальної співпраці.

 Новий Закон України «Про освіту» визначає, що “метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору. Стаття 5  Закону передбачає те, що «держава створює умови для здобуття громадянської освіти, спрямованої на формування компетентностей, пов’язаних з реалізацією особою своїх прав і обов’язків як члена суспільства, усвідомленням цінностей громадянського (вільного демократичного) суспільства, верховенства права, прав і свобод людини і громадянина».

Згідно зі статтею 6 засадами державної політики у сфері освіти та принципами освітньої діяльності, зокрема, є: людиноцентризм; верховенство права; забезпечення якості освіти та якості освітньої діяльності; забезпечення рівного доступу до освіти без дискримінації за будь-якими ознаками, у тому числі за ознакою інвалідності; розвиток інклюзивного освітнього середовища, у тому числі у закладах освіти, найбільш доступних і наближених до місця проживання осіб з особливими освітніми потребами; забезпечення універсального дизайну та розумного пристосування; гуманізм; демократизм; єдність навчання, виховання та розвитку; виховання патріотизму, поваги до культурних цінностей Українського народу, його історико-культурного надбання і традицій; формування усвідомленої потреби в дотриманні Конституції та законів України, нетерпимості до їх порушення; формування поваги до прав і свобод людини, нетерпимості до приниження її честі та гідності, фізичного або психічного насильства, а також до дискримінації за будь-якими ознаками; формування громадянської культури та культури демократії.

Освіта в Україні має будуватися за принципом рівних можливостей для всіх. Давайте чесно собі відповімо, чи готове сучасне освітнє середовище в один день/місяць/навіть рік перебудуватись, змінитись, вдосконалитись? Чи можливо це без адекватного запиту від громадянського суспільства? Давайте активно долучатись, обговорювати, готувати грунт для того, щоб належно сприйняти і адаптувати напрацювання, які стануть результатом роботи громадськості та Міносвіти на загальнонаціональному рівні.

І вже у Києві розпочались певні процеси, що не може не тішити. Так, 26 вересня 2017 року в Міністерстві освіти і науки України відбулась експертна зустріч представників громадянського суспільства та Міністерства освіти та науки України з питань оптимізації спільної роботи у досягненні результатів, передбачених Національною стратегією у сфері прав людини щодо Підвищення рівня обізнаності у сфері прав людини. У рамках даного заходу розглядались наступні питання:
• Аналіз реалізації/виконання напрямку Підвищення рівня обізнаності у сфері прав людини Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року”, затвердженої розпорядженням Кабміну від 23 листопада 2015 р. №1393-р.
• Створення робочої групи з розроблення загальнодержавної програми освіти в сфері прав людини та Національного плану дій з виконання Всесвітньої програми освіти у сфері прав людини (відповідно до положень резолюції 59/113 Генеральної Асамблеї ООН).
• Розроблення спільної стратегії щодо створення Національного плану дій з виконання Всесвітньої програми освіти в сфері прав людини та застосування системного підходу по впровадженню стандартів освіти у сфері прав людини в український освітній простір.

Розвиток системи безоплатної правової допомоги

Стаття 57 Конституції передбачає те, що «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом». Згідно зі статтею 59 «Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав». Але слід визнати, що якщо система безоплатної правової допомоги працює з 2012 року, забезпечуючи призначення гарантованого державою захисника у кримінальному процесі – більшість громадян все одно не знає про таке право. Якщо місцеві центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги розпочали свою роботу у 2015 році і почали активну діяльність, то все одно ще не можна впевнено сказати, що більшість громадян знає про такі послуги. Не знають, не зважаючи на масу докладених зусиль. Тому що має пройти масштабна інформаційна кампанія для того, щоб мешканці дізнались про свої права. І для такої кампанії потрібна і конче актуальна підтримка місцевої влади. Без такої підтримки будь-яка ініціатива залишиться мертвою. При цьому, досвід  системи безоплатної правової допомоги показує: шлях подолає той, хто ним іде. І ми йдемо цим шляхом, шукаючи друзів, партнерів, параюристів, громадських активістів, усіх, хто небайдужий, хто хоче щось змінювати і готовий будувати: конструктив, діалог, мережі правозахисників.

Правопросвітницька робота місцевих центрів у Кривому Розі та найближчих населених пунтах, районах дала наступний результат: кількість звернень у порівнянні з 2015 роком, коли за півроку було прийнято 1000 осіб, зросла  у 6,5 разів (понад 13 тисяч звернень у 2017 році). І 80% клієнтів потребували не фахової допомоги адвокатів, а простого роз’яснення своїх прав та поради куди, до якого органу чи установи звертатися за вирішенням своєї проблеми.

Правові потреби громади

Після спостережень та напрацювань можна зробити такі висновки та визначити напрямки правопросвітництва, актуальні для суспільства:

  • доступ до безоплатної правової допомоги;
  • порядок направлення звернень, запитів;
  • доступ та користування електронними сервісами (Будинок юстиції, портал державних послуг iGov.org.ua, ,бази відкритих даних, бази даних публічної інформації);
  • повноваження, адреси і порядок звернень до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (захист персональних даних, доступ до публічної інформації);
  • захист прав дітей, батьків, учителів під час освітнього процесу;
  • захист трудових, соціальних, цивільних прав;
  • захист прав пацієнтів;
  • захист прав споживачів (у тому числі – комунальних послуг),
  • попередження насильства в родині, булінгу у дитячому середовищі та у колективах;
  • медіація (досудове вирішення спорів), медіація в школі тощо.

Проблеми правопросвітництва, які потребують вирішення:

  • невисока зацікавленість/незацікавленість влади зрушити питання з місця;
  • несистемність правопросвітництва у закладах освіти, мала кількість залучених до цього працівників, відсутність координації у їх роботі, недостатня компетентність у сфері знань про права людини;
  • низька активність/відсутність активності у діяльності Міської міжвідомчої ради з правової освіти населення;
  • небажання/неможливість робити інформацію доступною (чим більше літер і чим вони дрібніші – тим краще!, згадайте оголошення про перелік пільгових категорій у маршрутках);
  • низька зацікавленість громади у проведенні освітньо-комунікаційних заходів (захист прав учасників АТО – тому підтвердження, гарний приклад – ініціативи переселенців, батьків особливих дітей, батьківської спільноти міста).

Усі ми, організовуючи захід, зіштовхуємось з проблемою інформаційної роботи: у місті немає порталу, де можна розміщати анонси та новини, громадськість конкурує, немає налагодженого до автоматизації механізму та критеріїв, за якими б визначалась суспільна значущість інформації. Для інформування широких кіл громадськості потрібно шукати можливості для розміщення соціальної реклами, застосовувати вуличні інформатори, інші новітні комунікаційні засоби.

Для того, щоб бажання втілювати правопросвітницькі заходи та  попит на підвищення правової культури сформувались, потрібно для початку дати людям можливість дізнатись про свої права, навчити алгоритмам пошуку необхідної інформації та алгоритмам захисту своїх прав.  Коли люди побачать, що це працює, громадська активність зросте. А в результаті запрацюють механізми врахування  владою думки, потреб мешканців для подальшого вирішення нагальних проблем.

Дві масштабні революції в Україні ХХІ століття, що сколихнули увесь світ, сталися не через економічні причини, а саме через обурення громадян брутальним порушенням прав людини: Помаранчева революція – через фальсифікацію виборів, коли громадяни відчули, що їх позбавляють права обирати владу, Революція гідності – через обурення побиттям студентів і загалом наступом влади на громадянські права і свободи. Наразі саме правопросвітництво і безоплатна правова допомога як доступний інструмент правозахисту в нашій державі може відіграти важливу роль – формування нового мислення, коли людина стане активним захисником своїх прав, коли влада, розуміючи, що населення вже більш обізнане, забезпечуватиме безсумнівне дотримання цих прав. Закон – один для всіх. Поки що це звучить  занадто оптимістично. Але діймо, будуймо мережі правозахисту і пам’ятаймо слова Маргарет Мід: «Ніколи не сумнівайтесь, що невелика кількість людей здатна змінити світ. Насправді до цього часу тільки так і було».

 Список літератури:

  1. Закон України «Про освіту».
  2. Указ Президента України від  26 лютого 2016 року № 68/2016 «Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні».
  3. Указ Президента України від 25 серпня 2015 року №501/2015 «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини».
  4. Указ Президента України від 14.11.2017 №361/2017 «Про оголошення в Україні 2018 року Роком реалізації правопросвітницького проекту «Я маю право!»

Наталя Кожем’яка, начальник відділу правопросвітництва та взаємодії з суб’єктами надання безоплатної первинної правової допомоги Першого криворізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.


Тематика публікації:            

Останні публікації цього розділу:

Історія Дениса: усі покатушки після перемоги

Енергетична сталість України під час війни і після перемоги

9-річна художниця з Житомира малює заради перемоги

Американський волонтер повернувся в Україну під час війни: ми не дозволимо росії вкрасти надію

Як подружжя з Житомира рятувало свою справу та займалось волонтерством

Кабмін схвалив законопроєкт, який покращить роботу ГО