Після проговорення завжди стає легше: представлено нову документальну виставу «Хочу жити…»

16 грудня акторки-аматорки представили документальну виставу «Хочу жити…», приурочену Дню захисту прав людини. Донорами історій стали звичайні українці, які стикнулися з війною та її наслідками, які ...

Додано:
Tetiana Kavunenko

319893566_539179254796057_3277926156683342597_n
Після проговорення завжди стає легше: представлено нову документальну виставу «Хочу жити…»

16 грудня акторки-аматорки представили документальну виставу «Хочу жити…», приурочену Дню захисту прав людини. Донорами історій стали звичайні українці, які стикнулися з війною та її наслідками, які пережили біль, втрати, спустошення та знайшли сили жити далі й вірити в життя.

“Це неймовірно цікавий та важливий досвід, який мені довелось прожити зараз. Я не акторка, хоча моя діяльність повністю пов’язана з людьми, з роботою з їх психологічним, ментальним, емоційним станом. Тому для мене було цінно прожити всі емоції різних, таких непростих і таких важливих історій нашого сьогодення. Після розповіді історії я відчувала, з одного боку, свободу – бо одна із тисяч історій є почутою та проговореною. А з іншого боку – біль від безпосередньо дуже непростої історії. У такі моменти мене надихало те, що я дуже вірю в цінність документального театру. І знаю, як терапевтично вона впливає і на тих, хто виступає, і на глядачів. Бо в кожного є своя історія війни…”, – ділиться враженнями акторка-аматорка Анастасія Паньковецька, професійний коуч, майстер Еннеаграми у звичайному житті.

Режисеркою вистави стала Галина Джикаєва. Пані Галина була художньою керівницею Артцентру «Карман» у Сімферополі. Після анексії Криму Російською Федерацією переїхала до Києва, де з однодумцями у 2016 році заснувала Post Play Театр. 

“У моєму житті було багато вистав. Одні готувались у більш-менш комфортних умовах, спокійно та розмірено. Інші — в умовах стислих дедлайнів та нервових стосунків між учасниками. Тобто, як зазвичай і скрізь. Але ця вистава особлива. Робота була запланована в форматі — 3 репетиції онлайн, самостійна робота, ми в контакті з групою учасників, я приїжджаю і спокійно репетируємо ще три дні. Але ж ніт! Йбнрсня нам підсунула такий цейтнот, про який тільки може мріяти завзятий мазохіст-режисер. Жодної онлайн репетиції, обстріли, транспортний колапс та погодні шмарклі. І як родзинка на торті — двотижневий бронхіт. Тим прекрасніше відчуття нашої маленької, але такої значущої мистецької перемоги. Ми це зробили! Хвилі ніжності та любові, вдячності та впевненості огортали моє скам’яніле серце. Розумні очі, палаючі серця та душевні розмови закарбувалися в пам’яті. Ми додали ще одну роботу в доробок українського документального театру“, – розповідає режисерка. 

Вистава виносить на обговорення аудиторії гострі питання і в процесі дискусії дозволяє осягати ідентичність. Це історії реальних людей тут і тепер.

“Для мене цінність документальних вистав у фіксації правди і її подачі в людяній творчій формі. Такі вистави дуже цінні тим, що вони допомагають відкритись не лише донорам історій, які розповідають історії, акторам, які грають донорів, а й глядачам. Це надзвичайно цінно, коли людина може поділитись тим, чим ніколи не ділилась… Це може бути глибокий біль або певне усвідомлення, чи те, чим вона пишається, що її тримає у цей непростий військовий період. Я обожнюю творчість. А коли це ще і про правду – обожнюю удвічі більше. Моє перше відчуття після вистави — полегшення і відчуття єднання з глядачами. Це як щось сокровенне — ми співтворці нового. І це прекрасно. Хоч і через біль. Але нова людина з`являється на світ теж через біль, тож, мабуть, його боятись не варто. Після проговорення завжди стає легше. Це свого роду терапія. Емоційно мене підтримувала відчуття поваги до життєвого досвіду моєї донорки – Ані Єрьоменко. Мене підтримувала наша творча команда: Інна, Настя, Галина і в цілому команда «Активної Громади» й сила нашої спільної справи. А ще мене завжди підтримує мій чоловік Віталій Гліжинський і я це безмежно ціную. Я брала участь у театрі перш за все тому, що це дозволяє усвідомити те, що ми проживаємо у воєнний час. Усвідомлення – є для мене великою цінністю, бо інакше життя «проспати» можна. Цінність вистави — це і випустити те, що варто відпустити й перетворити непрості моменти воєнного часу на досвід. Під час таких подій за моїми відчуттями саме це і стається”, – говорить акторка-аматорка Олександра Гліжинська, виконавча директорка Інституту «Республіка», засновниця «Активної Громади», коуч.

За словами акторки-аматорки Інни Душкидокументальний театр — “це можливість екологічно і зрозуміло донести історію донора до слухача (глядача) через призму творчості. Не кожна людина готова особисто говорити про свій біль на публіку, а форма документального театру допомагає бути почутим, знайти підтримку і спонукати глядача до рефлексій. Створити такий собі довірчий простір для конструктивного діалогу”.

“Особисто для мене, саме ця документальна вистава є особливо цінною: у ній є велика підтримка, єдність і розуміння, що якщо є поруч люди, які готові ризикувати заради більшого і, попри все, не ховати голову в пісок при першій же недолугій витівці росіян, то в житті, яким би не був виклик, все можна пережити, прожити й вийти переможцем. Я дякую долі, що маю можливість працювати пліч-о-пліч з такими сильними, талановитими, розумними, сміливими людьми. Ви надихаєте і мотивуєте на більше”.


Формат театру «вербатім» передбачав участь як акторів, так і учасників/глядачів. Даний театр не передбачає відмежування акторів від глядачів, усе відбувалося в одному просторі. Тому присутні глядачі також долучилися до вистави безпосередньо.

 

“Я вперше була на виставі в такому форматі, – говорить глядачка Ліза, – і найважчим було усвідомити те, що це дійсно реальні історії реальних людей. Жодних вигадок. Під час монологів акторок максимально пройнялася такими чутливими й болючими історіями”.

Ліза каже, що всередині все змішалось від подання цих історій.

“Моментами плакала, моментами тряслись руки, а моментами хотілось просто кричати. Це найбільше й вразило. Таких емоцій не виникає, якщо прочитати таку історію десь у новинах. Перше, що здивувало: для глядачів дощ та зачинений метрополітен не стали перешкодою. Вони все одно прийшли. Друге моє здивування — зануреність глядачів у виставу. Кожен, хто побажав, зміг розповісти про те, що йому болить. Атмосфера склалась настільки інтимною та комфортною, що люди відкрилися та поділилися про своє. По завершенню вистави бажання допомагати країні стало проявлятись ще більше. Не хочеться сидіти просто склавши лапки в очікуванні чогось. Більше донатити на ЗСУ, волонтерити, не мовчати про країну-терориста. Робити все по своїх силах, щоб такі звірства якомога скоріше закінчилися. Щоб люди могли проживати своє життя як до початку війни (2014-го року)”, – підсумувала Ліза.

Ми висловлюємо подяку за надання приміщення та інформаційну підтримку Мережі шкіл англійської мови Green country.

Дякуємо всім глядачам і учасникам, які долучилися до цього дійства.

Разом ми наближаємо нашу перемогу!

Примітка. Місія «Активної Громади»: досягнути добробуту через демократичний розвиток громад України. Мета на 2025 рік: активізувати та залучити щонайменше 1% громадян до участі у прийнятті рішень та просуванні реформ в Україні на системній основі для добробуту в громадах України. Ініціатива створена в межах діяльності Інституту «Республіка». Ми працюємо задля підвищення свідомої активності громадян.


Тематика публікації:      

Останні публікації цього розділу:

За підтримки Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» презентували економічний профіль Хорошівської територіальної громади

Актуальні проблеми протидії гендерно-зумовленому насильству обговорили в Чернігові

На Чернігівщині стартує проєкт з відновлення доступу до медичної допомоги

Юні бізнесмени, школярі-змінотворці й освітні міні-хаби - як відновлюють освіту на Миколаївщині та Херсонщині

Про план відновлення у своїй громаді знають лише 4% мешканців - результати опитування ГО «Проти Корупції»?

У Тернополі експонується виставка про "справи Майдану"