Перший день Медіафоруму: Сергій Лойко, білоруські ЗМІ і нове покоління політиків

На подіях такого рівня, як Медіафорум, розумієш дві речі. По-перше, ти не один: подібних до тебе людей (читай ― спеціалістів) безліч, і не лише за кордоном, але й в Україні. Їх сотні, і вони всі молоді. По-друге, тобі є куди рости, і тобі треба рости, інакше можна не тільки втратити читача чи своє місце під сонцем ― є загроза втратити цілу галузь, цілу професію.

Я це до чого. Скільки б розмов не було про недоцільність фестивалів чи форумів ― книжкових, журналістських, кінематографічних, ― вони все ж потрібні, бо саме тут кожен із присутніх надихається на дії, саме тут приймаються рішення і робляться кроки, які вже не можна (і не хочеться) відміняти.

Програма першого дня вражала наповал, але ні список спікерів, ані пости Медіафоруму в Facebook і близько не передають атмосфери і відчуттів, які заволодівали присутніми. Після неурочистого відкриття розв’язалася одна з найважливіших у сьогоденному журналістському (та й громадському) дискурсі розмова ― про те, що трапиться з нами, якщо українські медіа не стануть незалежними і професійними. Багато тез, які треба було озвучити, прозвучали.

У світлі ситуації в Україні, найцікавішим є досвід Юлії Слуцької, білоруської журналістки. Якщо українці не підтримають незалежні ЗМІ, то вони повторять долю білоруських колег, які на сьогодні «животіють» на гроші іноземних меценатів. Як це відбулося? Слуцька розповіла про нерівні умови для державних та незалежних ЗМІ, про монополію на їх розповсюдження. Наприклад, будь-якій газеті можна відмовити у підписці без об’єктивних причин. Забороняли рекламу, тиражували позови у суд (мільйонні позови, без жартів).

Таким чином, у Білорусі незалежні медіа опинилися у резервації, і винні у цьому, по суті, байдужість громадськості і відсутність попиту на незалежні медіа з боку пересічних людей. Адже у Білорусі нема державної цензури (от відкриття!), і попри це незалежні медіа не виживають на ринку. Єдина можливість зберегти незаангажовану журналістику ― донори. Але більшість білоруських газет ― це практично Радянський Союз. Їм не треба розвиватися, на них примусово підписані читачі, їм дає гроші влада. Гадаю, ми втекли недалеко ― чого вартують так звані «комунальні» телебачення і газети, які навіть не здатні дати якісного матеріалу.

Про це ж говорила і Зоя Казанжи, одеська журналістка, а віднедавна ― заступник голови Одеської ОДА. За її словами, відколи вона почала працювати в адміністрації, місцеві ЗМІ почали її дратувати. Казанжи вважає, що журналістам просто вигідно бути залежними.

Великим розчаруванням першого дня Медіафоруму стало те, що Галина Тимченко, головний редактор інтернет-видання «Медуза», а у минулому ― «Ленти.ру», не приїхала. У соціальній мережі Twitter був цілий потік незадоволених постів, оскільки багато журналістів, в першу чергу, хотіли послухати саме її, поспілкуватися саме з нею. У коридорних розмовах висловили підозру, що російських журналістів розчарувала назва другої дискусії ― «Хто прорве інформаційну стіну Путіна», адже прорвати її ― задача, в першу чергу, саме опозиційних російських медіа.

Хоча, варто визнати, інший російських блогер і журналіст Los Angeles Times Сергій Лойко, є одним із найактивніших фотокореспондентів, що засвідчують військові дії на Сході. Дуже вразили його слова про те, як до нього підходили українські журналісти і просили розповісти про події у Донецькому аеропорті. Він, російський блогер, повинен розповідати українцям про події в Україні. Це недобре.

Після «фотозвіту» Сергія Лойка, у якому ішлося про українських військових і їх неймовірний героїзм, Андрій Куликов, модератор Медіафоруму, закликав до хвилини мовчання за загиблими українськими військовими. Хочеться вірити, що розуміння і досвід, який ми ― кожен присутній журналіст ― отримає на Медіафорумі, допоможуть нам перемогти у цій інформаційній війні.

Остання дискусія ― про журналістів у політиці ― зібрала на одній сцені представників різних політичних сил: Єгора Соболєва, Мустафу Найєма, Ганну Гопко, Сергія Лещенка, Вікторію Сюмар. Подеколи складалося враження, що вони виправдовувалися ― мовляв, ми не винні у тому, що тепер не можемо об’єктивно висвітлювати події в Україні, однак, зрештою, їх усіх можна зрозуміти. «Скепсис, цинізм, який ми зараз відчуваємо у словах наших колег, ― ми його розуміємо, ― пояснює Мустафа Найєм. ― Ми не просимо вірити в кожного з нас окремо і підтримувати, ми просимо вірити і підтримувати нове покоління політиків, вірити, що ми зможемо змінити стан справ. Ми повинні об’єднуватися».

На цьому закінчився перший день Медіафоруму. Далі буде другий день, нові враження і нові натхнення.

Автор : Катя Кролевська, «Інститут аналітики та адвокації»