Перші дні повномасштабної війни в Україні: думки, переживання, дії

Незалежний аналітичний центр Сedos оприлюднив аналітичну записку з першими результатами дослідження впливу війни на цивільне населення. Метою цього опитування було зафіксувати досвіди, думки та переживання людей у перші дні повномасштабної війни в Україні. 

24 лютого о 5 ранку, коли почалася повномасштабна війна в Україні, більшість опитаних перебували у безпеці у себе вдома або у родич_ок, близьких і знайомих. Про початок вторгнення респондент_ки дізналися різними способами: безпосередньо зі звуків вибухів і сирен, від знайомих, друзів та родич_ок, а також зі ЗМІ та соціальних мереж. Перші думки опитаних стосувалися своєї безпеки та безпеки своїх близьких і родичів, можливості евакуації, збирання тривожної валізи і забезпечення себе та близьких усім необхідним (їжею, ліками, водою).

У перші години та перший день повномасштабного вторгнення учасни_ці опитування намагалися робити щось, що допомогло би їм адаптуватися до нової реальності. Зокрема, багато хто зв’язувалися з рідними та близькими, вирішували нагальні робочі питання, складали речі до «тривожної валізи», облаштовували побут у спробі підготуватися до активних бойових дій неподалік і переміщалися у пошуку безпечних місць.

Протягом перших днів повномасштабної війни головними рішеннями стали питання про переміщення: переїжджати чи залишатися у своєму населеному пункті, чи виїжджати за кордон, чи евакуювати дітей і рідних. Для багатьох опитаних рішення про від’їзд було пов’язане з втратою дому, майна, а також з розлукою з близькими людьми. Серед тих, хто вирішили залишитися, важливим питанням була організація побуту під час війни: підготовка житла до обстрілів, облаштування укриття, створення запасів їжі. Для деяких респондент_ок найважливішими стали рішення, пов’язані з емоціями та переживаннями. Вони описували їх як необхідність «змиритися», прийняти, «що життя вже не буде як раніше», а також усвідомити ризик смерті. Вступ до лав Збройних сил України та волонтерство стали ще одними з важливих рішень, про які згадували опитані. Крім того, деякі респондент_ки зазначали, що у перші дні війни ще не змогли або не встигли прийняти жодних важливих, на їхню думку, рішень. Для когось це було пов’язано зі складним емоційним станом, для інших — з неможливістю планувати майбутнє. Однак дехто наголошував, що навіть буденні справи — наприклад, похід за продуктами — в умовах війни можна розцінювати як важливе рішення, адже вони можуть наражати на небезпеку і потребують сміливості.

На рішення поїхати або залишитися у населеному пункті, в якому опитані проживали до початку повномасштабного вторгнення, вплинули безпекова ситуація, наявність ресурсів, зокрема фінансів, транспорту, житла, близькі люди, контакти в місцях евакуації, стан здоров’я, дорожнє або залізничне сполучення, можливість працювати або допомагати. У респондент_ок це рішення переважно викликало переживання страху, паніки, тривоги, сорому чи провини.

Після початку повномасштабного вторгнення у більшості опитаних змінилися стосунки зі своїми близькими та родич_ками. Частина опитаних відзначали покращення та збільшення спілкування з близькими. Інші, навпаки, писали, що у них стали напружені стосунки або вони їх свідомо обмежили. Часто респондент_ки вказували на зменшення або повне обмеження спілкування з родич_ками або близькими, які проживають на території Росії або підтримують державу-агресора.

Жінки та чоловіки стикалися з упередженнями, пов’язаними з їхньою діяльністю. У випадку жінок мали місце очікування, що вони не будуть брати участі в активних бойових діях, у випадку чоловіків — навпаки, що будуть. Деякі переселен_ки стикалися з упередженнями від місцевих жител_ьок, що могло призводити до обмеження доступу до орендного житла.

Більшість респондент_ок у перші два тижні війни відчували тривогу: за безпеку себе та своїх близьких і за майбутнє в цілому. Крім цього, значна частина говорили про переживання ненависті до російської армії та приступів страху за своє життя. Емоції респондент_ки переживали по-різному: у когось різні емоційні прояви різко змінювали одне одного; у когось на місце інтенсивних переживань прийшли виснаження та апатія. Частина респондент_ок говорили про спроби контролювати та придушувати свої емоції, частина — про переживання емоцій через фізичний біль. Справитися з тривогою та сумом багатьом респондент_кам допомагала надія на завершення війни та відчуття єдності із суспільством.

Ті з респондент_ок, які зазначали, що їхні життєві принципи змінилися, найчастіше наголошували, що змінили своє ставлення до Росії як країни-окупанта, окремих представників влади цієї країни та/або її громадян_ок. Ці ставлення варіювалися у спектрі від «ненависті до загарбників» до дегуманізації ворогів. Респондент_ки також вказували на зміну свого ставлення до війни як такої (відмова від пацифістських поглядів, готовність ставати до зброї) та на зміну політичних поглядів (переважно у категоріях поваги та переосмислення ставлення до органів влади в Україні). Також респондент_ки згадували про знецінення матеріальних цінностей і усвідомлення цінностей спілкування з близькими та/або єдності з українським народом. Посилення національної ідентичності також було помітною тенденцією серед змін життєвих принципів опитаних. 

Найчастіше учасни_ці дослідження не планували своє майбутнє через високий рівень непередбачуваності різних обставин. Водночас частина респондент_ок мали плани з приводу того, що вони хотіли зробити після завершення війни. 

Більшість опитаних допомагали іншим людям або залучалися до якоїсь із форм волонтерства. Переважно вони займалися волонтерством, не пов’язаним напряму із професійною діяльністю: інформаційне волонтерство, фізична допомога на місцях, координування запитів. Значно менше учасни_ць опитування повідомили, що використовували свої професійні навички, займаючись волонтерством: це психолог_ині, дизайнер_ки, медійни_ці тощо. Багато опитаних допомагали надсиланням пожертв на армію та гуманітарні ініціативи.

Свою мотивацію займатися волонтерством вони описували через внутрішню потребу «бути корисними» та підтримувати свій психічний стан; почуття солідарності та бажання допомагати людям; почуття патріотизму та бажання зробити внесок для перемоги у війні; почуття обов’язку та розуміння необхідності їхньої допомоги; наявність можливостей, ресурсів або специфічних компетенцій.

Ознайомитися повністю з аналітичною запискою та її висновками можна на сайті Сedos.