«Не менш важливою за гігієну рук сьогодні для нас є гігієна інформаційна», – виконавча директорка Українського ПЕН Тетяна Терен

На продовження наших розмов про світ під час і після пандемії, про виклики як для окремої людини, так і для суспільства, які відбуваються в межах проєкту «Людська гідність в контексті суспільних ...

«Людська гідність в контексті суспільних викликів».  Терен
«Не менш важливою за гігієну рук сьогодні для нас є гігієна інформаційна», – виконавча директорка Українського ПЕН Тетяна Терен

На продовження наших розмов про світ під час і після пандемії, про виклики як для окремої людини, так і для суспільства, які відбуваються в межах проєкту «Людська гідність в контексті суспільних викликів»*, ділимося з вами думками журналістки, виконавчої директорки Українського ПЕН Тетяни Терен.

Сьогодні все частіше звучать думки про те, що світ після пандемії вже ніколи не буде таким, як раніше. А яким, на Вашу думку, він буде?

Наш світ дуже стрімко змінюється і не буде таким, як раніше, не через пандемію. І до неї ми проживали таку кількість подій глобального значення, що вже за тиждень ставалися кардинальні зміни у світобудові.

Пандемія дала нам змогу зупинитися на якийсь час і уважніше придивитися до тих процесів, які відбуваються у світі і які ми щоденно запускали у дію своїми вчинками. Вона спонукала нас побачити крихкість наших інституцій, руйнацію нашої медичної системи, неспроможність нашої влади справлятися з такими викликами, а водночас – слабкість міжнародних організацій і брак світової солідарності.

Але на глибшому рівні пандемія насамперед показала нам весь той надмір – енергії, речей, продуктів, сміття, інформації, – який ми споживали і продукували. В основі незворотних змін у нашому світі для мене лежать дві складові – наше втручання у природні процеси і створена нами нова інформаційна реальність. Людство стало залежним, з одного боку, від споживання, з іншого – від інформації, яку ми не встигаємо осмислювати, яка стала для нас наркотиком. І з цієї нашої залежності користаються і творці все нових і нових соцмереж, і ті, чиє завдання – майстерно подати нам чергову дозу дезінформації, маніпуляцій і зради.

Недарма поруч зі словом “пандемія” генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров’я Тедрос Аданом Ґебреісус вживає слово інфодемія, підкреслюючи глобальну шкоду фейків, перекручувань і залякувань. І ось дивлячись на ці дві глобальні проблеми, які під час пандемії нікуди не зникли, а навпаки, ще чіткіше оприявилися (і тут і гучні хейт-кампанії в українському сегменті соцмереж останніх місяців, і повені на Західній Україні), я би не перебільшувала значення цієї тимчасової зупинки. Певною мірою вона стала для нас ще одним підтвердженням, що часу без викликів попереду не буде. Тільки тепер їх буде більше і реагувати на них потрібно ще оперативніше і згуртованіше.

Психологи стверджують, що у часи випробувань (як під час пандемії) людьми керує страх та інстинкти виживання. Чи здатні ми вберегти вищі людські цінності в умовах викликів сьогодення?

Безперечно, психологи мають рацію, бо в часи криз у дихотомії «свобода-безпека» на перший план виходить саме безпека. І не слід забувати, що пандемія в Україні наклалася на ті випробування, крізь які наша країна проходить уже сьомий рік – з початку анексії Криму та війни на сході. Тому життя у стані страху – за своїх рідних, за свій дім, за свою державу – є для нас звичним і щоденним. І такий тривалий травматичний досвід дає нам право говорити, що і під час криз лишається місце для цінностей, вчинків і позиції. Підтвердження цього – український волонтерський рух, який самовільно і самоорганізовано розгорнувся як у перші місяці війни, так і в перші тижні пандемії. Але цінності, звісно, – це не те, про що ми встигаємо думати у нашій щоденній біганині, тим паче в часи випробувань, і також, на жаль, не те, про що нам нагадують наші медіа. Тому я думаю, що це якраз поле для роботи наших інтелектуалів, які повинні осмислювати, попереджати і нагадувати, чому і за що ми маємо боротися.

Сьогодні питання збереження незалежності України постає особливо гостро. Чи готове суспільство відстоювати свою свободу, опинившись в умовах обмеження дій?

За час незалежності Україна неодноразово опинялася в таких гострих ситуаціях, і реакція суспільства на них переконує, що в час загроз ми здатні до об’єднання і висловлення своєї незгоди. У цьому якраз наша велика сила. Натомість наше слабке місце – це щоденна, послідовна і вдумлива робота. Ми вміємо зібрати всі сили й ресурси, щоб відстояти свої беззаперечні права, щоб озвучити свою позицію, щоб вказати владі на помилки чи змусити її піти, але коли ми переходимо на щоденний рівень, де це ж саме суспільство має відповідально стежити за діями політиків, самоорганізовуватися і проявляти ініціативу, аналізувати інформацію і ухвалювати добре зважені рішення, починаються проблеми, які після накопичення нашого ж невдоволення приводять нас у ту ж саму точку, коли хочеться різко все змінити.

Ми всі вже звиклися з тими несподіваними, не раціональними, а радше емоційними політичними рішеннями, які ухвалило наше суспільство на минулих виборах. І вже за рік рівень невдоволення діями влади знову почав зростати – і це могла би бути енергія для змін, корисний досвід аналізу власних помилок, але статистика показує, що цим невдоволенням можуть скористатися проросійські політики і фінансовані з російських джерел медіа і “блогери”. Тому не менш важливою за гігієну рук сьогодні для нас є гігієна інформаційна.

Очевидно, що держава як інституція змушена обмежувати права і свободи громадян під час пандемії. Але є велика небезпека зловживання владою. Наскільки великою є ця проблема для України?

Влада завжди тяжіє до контролю і обмежень. Водночас у демократичних країнах противагою до таких дій влади є громадянське суспільство, яке реагує на будь-які дії чиновників, що обмежують права і свободи громадян.

У випадку пандемії, як і будь-якої надзвичайної ситуації, влада отримує легітимне право обмежувати права громадян задля їхньої безпеки. І в цілому, за моїми спостереженнями, на початках більшість українців поставилася з розумінням до тих обмежень і заборон, які були введені. Очевидно, що серед них вистачало абсурдних і таких, які не визнавалися помічними навіть лікарями, але якщо говорити про загальну картину, то українці готові були погодитися на тимчасові обмеження прав задля свого здоров’я і здоров’я рідних. І цей суспільний договір порушили не вони, а сама ж влада: з’ясувалося, що нові розпорядження і обмеження – це чергова формальність, бо на практиці у нас діє ресторан “Велюр”, а глава держави під час карантину разом з колегами без маски може зайти в кав’ярню і замовити каву. Тож виявилося, що значною мірою карантин в Україні – це чергове “вдавання діяльності”, а отже – немає сенсу дивуватися, що українці вмить перестали носити маски і дотримуватися інших карантинних вимог. За умов подвійних стандартів українці вдруге вже не погодяться на обмеження своїх прав.

Компанії Apple та Google розпочали спільну роботу над технологією, яка дозволить користувачам відстежувати можливі контакти з хворими на COVID-19. Чи не вважаєте Ви це порушенням прав людини?

Було б, звісно, добре, якби перед створенням кожного нового технічного пристрою можна було оцінити користь і небезпеки, які він приховує, а ще важливіше – щоб після можливого висновку, що небезпек значно більше, розробники відповідально зупиняли б виробництво. У випадку з новими програмами для стеження за хворими на COVID-19 масштаб небезпечних наслідків мав би зупинити і компанії, і держави, які підтримують впровадження таких технологій. Очевидно, що навіть якщо на позір ці програми допоможуть зупинити епідемію і в майбутньому убезпечать нас від наступних подібних викликів, буде багато охочих скористатися цим інструментом з іншими – політичними чи прагматичними – цілями.

З іншого боку, насправді ми всі вже давно живемо у світі глобального стеження – з тієї миті, коли надали доступ до своїх контактів, приватної інформації, місця свого перебування, своїх настроїв і уподобань десяткам соцмереж і мобільних додатків. Це ж стосується і вітчизняного додатку “Дія”, який порушує право на захист персональних даних і який, до речі, теж намагалися під час першої хвилі пандемії використовувати для контролю за дотриманням правил самоізоляції (сервіс “Дій вдома”). Насправді в кожному питанні ми повертаємося до тієї ж глобальної проблеми, масштаб якої не усвідомлюємо до кінця, – ми дозволили інформації і технологіям керувати нашим життям.

Пандемія колись закінчиться, як людям відновити зв’язки? Як перестати боятися доторкнутися одне до одного?

Це запитання видавалося актуальним у перший місяць пандемії, нині ж, мені здається, що ми з не меншою активністю і затятістю почали повертатися до звичного трибу життя. Щоразу, коли в соцмережах натрапляю на фото з вечірок, пікніків чи мандрівок Україною в товаристві друзів, я не можу позбутися першої думки про маски і соціальну дистанцію. А моя друга думка про те, що у нашій країні, де досі перемагає “вдавання діяльності”, схоже, у найбільш загроженій ситуації лишається культурна сфера, адже організатори виставок, фестивалів, презентацій, концертів мають керуватися офіційними постановами, тоді як “велюри” та “ібіци” можуть їх уникати (доки не вмикається громадський тиск).

Тому я бачу втрачені зв’язки саме в культурі, бо неможливо оцінити, якими, приміром, є втрати для інтелектуального середовища і для книжкового бізнесу через те, що цього року не відбувся “Книжковий Арсенал”.

Суспільство може відстояти свої права, коли люди об’єднуються. Але є велика небезпека отримати у майбутньому суспільство самотніх людей. Чи зможуть люди відстоювати свої права у новій реальності?

Я не думаю, що збільшення частки онлайн-комунікації у нашому житті зменшить потребу в об’єднанні з іншими людьми й спільнотами. Як я й говорила, я не бачу цієї небезпеки для українців, які легко і швидко об’єднуються, аби протистояти несправедливості. Навіть в умовах карантину наші громадяни організували кілька важливих онлайн-протестів і кампаній (наприклад, проти зменшення видатків з держбюджету на фінансування культурних інституцій). Водночас під час пандемії та ізоляції у Києві відбувся багатоденний одиночний протест Ярини Чорногуз “Весна на граніті” проти березневих домовленостей у Мінську. Насправді і позиція Ярини, і ті акції, які організовували митці й інтелектуали біля Офісу президента у рамках цього протесту, стали для мене одним із символів нашої нової реальності. Це – хороший приклад, щоб нагадати собі про “Силу безсилих” Вацлава Гавела: іноді з незгоди однієї людини, яка зважується вийти наперед і сказати правду, починають розходитися кола, на перший погляд, непомітні, але які згодом можуть кардинально змінити нашу дійсність. Тому я не втрачаю віри в людську солідарність.

___________________________

* Проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів» зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.


Тематика публікації:                   

Останні публікації цього розділу:

Інститут Республіка проводить акцію до Дня незалежності України

Новий проєкт УІНП розвінчує російські міфи про історію південної України

На онлайн-практикумі фахівцям з громад Миколаївщини роз'яснили особливості реформування системи соцзахисту

Результати дослідження впливу COVID-19 на українські підприємства. Підсумки обговорення

Реакція громадянського суспільства України щодо ситуації в Білорусі

«Від участі до дії»: у Дружківці стартував унікальний проєкт