Нас мільйони – тих українців, котрі не застигли в очікуванні перемоги

Що робити кожного дня для Перемоги? Продовжувати працювати, вірити, донатити! Маленькими волонтерськими кроками здійснювати великі цілі.  «Щоденними кроками кожен із нас наближає Перемогу», – переконана жителька міста Вишневе, що на Київщині, Ірина Арзяєва. – Разом із подругою жінка започаткувала соціальний гардероб в одному із районів Вишневого. А ще пані Ірина – волонтерка, що плете маскувальні сітки та в’яже кікімори для військових, шиє прапори і закриває військові збори, дружина військового, який зараз на передовій, мама двох діточок… І – дуже скромна людина, котра не вважає, що робить щось надзвичайне! А тим часом про Ірину Арзяєву написало навіть американське видання «The Washington Post»! 

 «Таких, як я, багато, – каже жінка. – Нас мільйони – тих українців, котрі не застигли в очікуванні перемоги, не піддалися паніці і не опустили руки. Ми просто робимо те, що можем (а інколи навіть більше!), щоб потім разом з усім світом святкувати перемогу добра над злом!»

  «Можеш – віддай, потребуєш – забирай»

«Благодійний соціальний гардероб у Вишневому для тих, хто не може дозволити собі обновок, ми започаткували ще кілька років тому, – розповідає Ірина Арзяєва. – Як це працює? Дуже просто, за принципом: «Можеш – віддай, потребуєш – забирай». Усі бажаючі приносять до нас одяг та речі, якими не користуються самі, а ми сортуємо його та передаємо тим, хто не може дозволити собі ці речі придбати. Ми наголошуємо, що усі речі повинні бути у хорошому стані, адже доклали багато зусиль, щоб роздача безкоштовного одягу виглядала гідно та достойно. Одяг не валяється на купах, усе погруповано: дитячі речі, чоловічі, жіночі, все охайно розвішано на вішалках та спеціальних стійках-вішаках – дякую за закупівлю частини із них простору добра Goodacity! Це для того, щоб люди у скруті, які приходять до нас, відчували, що до них ставляться із любов’ю та турботою.

Раніше, розповідає пані Ірина, –  «постійними відвідувачами» соціального гардеробу були переважно самотні дідусі та бабусі. Для них похід за обновками – ціла подія! Вони так щиро тішаться: «У вас набагато краще, ніж в секонд-хенді»… Часто також приходять і мами з дітками із малозабезпечених сімей. Дітки швидко ростуть, тому знаходиться багато охочих як віддати одяг, так і тих, кому він потрібен.

Усьому одягу, який приносять до нас, ми знаходимо застосування: передавали змінний одяг для хлопців із ремонтної бригади, а також для госпіталів, де лікуються наші поранені захисники. Нині із волонтерами відправляємо теплий одяг на звільнені території Харківської області, адже зараз там із ним зовсім скрутно… 

  “Не просто одяг, а – підтримка і надія”!

Не всі люди, навіть ті, хто у скруті, можуть просто прийти і взяти собі одяг – багато хто соромиться, їм незручно… Тоді ми заохочуємо, пропонуємо їй ту чи іншу річ: «Подвіться, приміряйте, вам ось це буде личити». І людина розкривається, відтає: «А й справді, мені б це не завадило, а давайте я ще щось собі подивлюся…»

 Нещодавно мені написала наша відвідувачка-переселенка, котра переїхала до Вишневого із Миколаєва. Дякувала зі словами: «Ти навіть собі не уявляєш, ЩО саме ти робиш для людей. Це не просто одяг – це підтримка і надія… Я приїхала сюди без нічого, нічого не могла і не хотіла – а тоді зайшла до вас і тут ніби переродилася! І справа не лише в тому, що мені знов приємно дивитися на себе в дзеркало, а в тому, що я відчула, що про мене хтось турбується… Це надихає і повертає до життя!»

Нині у нашому соціальному гардеробі дуже багато відвідувачів, розповідає пані Ірина.  – Приходять насамперед жінки із дітьми, котрі рятувалися тут від постійних обстрілів, які руйнували їх домівки та життя  – вони приїздили сюди без одягу, змінного взуття та інших необхідних в побуті речей, а потрібно починати життя з початку.

  «Наші люди – наше все»!

 Так, звичайно, усі ці заняття забирають багато часу та сил… Але у мене чоловік на передовій на фронті, і я просто не уявляю собі, як це – сидіти удома, склавши руки. Я волонтерю 24 на 7 – або плету сітки, або в’яжу кікімори, або ж шию жовто-сині прапори! Але, як на мене, так і має бути – одна армія на фронті, інша – тут, в тилу. Нашим героям, які боронять країну, важливо знати, що ми об’єднані та дієві тут, на своїх фронтах, роблячи усе, що в наших силах.

Я не сама у всьому, що роблю: син Ілля допомагає мені у пошитті прапорів, донька Марія – із роздачею одягу та плетенням сіток, так що волонтеримо ми, можна сказати, сімейним підрядом!     

Моє джерело енергії – це інші люди. Наші люди – наше все! Стільки часу волонтерити без їх підтримки та натхнення було б неможливо.

Пригадую, нещодавно у нас був дуже масштабний збір на антидронову електронну рушницю для підрозділу мого чоловіка – дуже потрібна для військових річ, але й дуже недешева. Вона коштувала 15 тисяч євро – це дуже велика сума, і я хвилювалася, чи вдасться її зібрати. Але написала пост, друзі взялися його розповсюджувати, і за три тижні ми назбирали усю суму, замовили потрібний девайс і я відвезла його нашим хлопцям на передову! Це неймовірно надихнуло! Україна – країна неймовірних людей, які разом можуть усе, навіть те, що здається неможливим!  Так разом і переможемо!