Працевлаштування людей з інвалідністю – чому ситема санкцій не працює?

За даними Міністерства соціальної політики, станом на 2017 рік в Україні працевлаштовано всього 540 187 людей з інвалідністю. Вони складають 26,2% від 2 062 259дорослого працездатного населення з інвалідністю віком від 18 до 60 років.

Відповідно, 1 522 072 (73,8 %) особи з інвалідністю залишаються непрацевлаштованими.

Для порівняння, в ЄС середній показник зайнятості осіб з інвалідністю складає 38%

В Україні існує спеціальна квотна система працевлаштування осіб з інвалідністю. Стаття 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає, що

для всіх підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця.

За кожне робоче місце призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте людиною з інвалідністю сплачується до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначена статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Та передбачений норматив майже не виконується, або виконується лише формально.

Зважаючи на те, що в Україні більш ніж 1 500 000 осіб з інвалідністю непрацевлаштовані, подібна статистика свідчить про високу неефективність подібного інструменту вирішення проблеми зайнятості.

Щоб пояснити причину такої ситуації варто звернути увагу на сам підхід до працевлаштування осіб з інвалідністю в Україні та окремо в європейських країнах.

В Україні працевлаштування людини з інвалідністю, часто зводиться до фіктивного зберігання її трудової книжки на підприємстві. Таким чином роботодавець уникає штрафу, який передбачений законом щодо виконання квот. З іншої сторони,відповідно до інформації Державної казначейської служби України, у 2016 році надходження цільових коштів спеціального фонду були перевиконані на 215,7 % –адміністративно-господарських санкцій сплачено на суму 287 537 200 гривень. Така динаміка свідчить про небажання роботодавців брати на роботу осіб з інвалідністю, а сплата санкції обирається роботодавцями як більш прийнятний варіант, на відміну від створення спеціальних умов праці для людини з особливими потребами.

Щоб вирішити проблему працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема через подолання дискримінації за ознакою інвалідності, українське законодавство потребує реформування та створення дієвих інструментів впливу на джерело дискримінації

В контексті обраного Україною політичного орієнтиру на ЄС та підписаної Угоди про асоціацію, Україна повинна адаптувати своє законодавства до європейського. Зокрема, країна має імплементувати Директиву Ради 2000/78/ЄС про встановлення загальної системи рівного відношення у сфері зайнятості та професійної діяльності.

Ефективність практики вирішення проблеми зайнятості осіб з інвалідністю, яка впроваджується в європейських країнах, свідчить, що санкція не є найкращим стимулом для працевлаштування людей з інвалідністю.

Більш дієвим принципом є позитивне стимулювання, мотивація роботодавців та заохочення до працевлаштування осіб з інвалідністю.

Наприклад, механізм державної підтримки у Польщі є повністю відкритим для державних та приватних суб’єктів. Кожен роботодавець зобов’язаний сплатити грошовий внесок до Фонду реабілітації осіб з інвалідністю. Якщо квота на працевлаштування виконується, то такий роботодавець звільняється від сплати внеску. На відміну від українського законодавства внесок не є штрафом, тому не потребує механізмів стягнення.

Якщо підприємець виконує умови працевлаштування осіб з інвалідністю, передбачені законодавством, то може отримати різні види грошової компенсації. Механізми стимулювання та заохочення роботодавців зафіксовані в базових правилах державної допомоги ЄС у сфері працевлаштування, які мають спеціальний розділ про стимулювання створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

В Україні пільги та бюджетні позики отримують переважно підприємства, створені громадськими організаціями осіб з інвалідністю. Тому принцип рівних можливостей необхідно розглядати не лише відносно прав людей з особливими потребами, а й відносно державної підтримки, як загальнодоступного елемента.

Відтак, щоб отримати позитивні результати у сфері працевлаштування осіб з інвалідністю, Україні необхідно переходити від санкцій до системи ефективних заохочень та мотивації.

Однією з перепон, що постає на заваді ефективних змін, є необізнаність самих роботодавців про можливі шляхи вирішення окреслених проблем. Для того, щоб зрозуміти глибину проблеми, Громадська правозахисна організація «Права людини» провела опитування 16 працедавців щодо їх бачення ефективності практик Мінсоцполітики, Фонду соціального захисту інвалідів та Державної служби зайнятості (ДСЗ). Лише 1 з них мав досвід співпраці з ДСЗ, та визначив її, як негативну. Жоден з опитуваних не визнав практики ДСЗ щодо працевлаштування людей з інвалідністю ефективними. Лише 5 роботодавців обізнані в документах, які регламентують права осіб з інвалідністю на працю, та лише 4 опитуваних роботодавці знають, коли повинні зареєструватись у Фонді соціального захисту людей з інвалідністю. Тільки 1 роботодавець був поінформований про види дотацій, які можуть отримати роботодавці на створення спеціальних робочих місць, та що такі дотації взагалі існують. З цього можна зробити висновки, що більшість роботодавців не володіють інформацією щодо можливостей отримати державну підтримку. Роботодавці не сприймають працевлаштування осіб з інвалідністю, як позитивний процес, а рівень інформаційної підтримки роботодавців зі сторони Мінсоцполітики та ДСЗ є недостатнім.

Щоб оптимізувати зусилля державних органів, громадські організації мають виконувати просвітницьку функцію, задля інформування роботодавців щодо їх прав та можливостей в сфері працевлаштування. Одним із таких прикладів є неурядовий проект «Забезпечення особам з інвалідністю рівних можливостей до працевлаштування в контексті імплементації Угоди про Асоціацію», який виконує Правозахисна організація «Права людини». Проект покликаний підвищити ефективність суспільних змін шляхом розробки для органів влади практичних рішень дотримання Угоди в цій сфері, організації публічного діалогу та проведення інформаційної кампанії.

Cтаття була підготовлена за сприяння Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю ГПО «Права людини» і не обов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».