“Ми з донькою тричі попередньо записувалися на евакуаційний потяг”, – ділиться спогадами юристка Світлана Паршакова

На початку повномасштабного вторгнення армією рф мені було взагалі незрозуміло що відбувається, не було достатньої інформації щоб чітко уявити повну картину територій де ведуться саме активні бойові дії, та які території уже захоплені, а на яких потенційна небезпека ракетних обстрілів. Тому ми залишалися вдома, тобто в Донецькій області, і так тривало перших два тижні з 24 лютого 2022 року. 

Коли ваша родина прийняла рішення їхати?

З середини березня коли ситуація стала більш зрозумілою питання про виїзд до більш безпечної території України ставало більш чітко, що зумовлювалося дефіцитом товарів та послуг, ліків, постійним приближенням боїв, звуків прильотів, а в нічний час доби чітко було видно з нашого селища міського типу Нью-Йорк полум’я від вибухів та саме падіння снарядів. Оскільки я сама родом з Волині, то питання виїхати саме у Волинську область було вирішене само собою. 

Я з донькою тричі попередньо записувалися на евакуаційний потяг, який відправлявся з м. Краматорськ Донецької області та яким безкоштовно здійснювалася евакуація жителів до безпечних територій, однак кожного разу виїзд відмінявся, і це було пов’язано з нерішучістю та невизначеністю, а також переживаннями чи буде дорога безпечною. 

Вирішальним фактором для виїзду з місця нашого проживання стало безпосереднє влучання ракети по заданій цілі на відстані біля 200 метрів від нашого будинку, таких ракет було три. В результаті 6 квітня 2022 року приватним перевізником ми виїхали до міста Дніпро Дніпропетровської області, а 8 квітня потягом виїхали до міста Луцьк. 

До самого виїзду в безпечне місце було підготуватися складно настільки, що єдиним виходом було не брати з речей практично нічого, крім документів і дечого з одежі на перший час, тому що вирішити, що потрібно насамперед, а що не знадобиться, було неможливо, і думки про те, що взяли з речей саме те, а щось інше виявляється більш потрібним, відсутні, є лише одна – все залишилося вдома. Від того навіть легше якось, і приходиться на місці вирішувати, що придбати з речей тут, а без чогось обійтися і надіятися, що ще випаде можливість повернути.

Яким вам бачиться майбутнє?

Майбутнє, так, я бачу в Луцьку, максимум в іншому місці на території західних областей України, ніяк не закордоном, ні в якій іншій країні, ні в Україні під іншою владою, Україна буде завжди незалежною і сильною державою, і починається вона з кожного з нас!

Як це – бути в ролі людини, що є на обліку ВПО?

З внутрішньо переміщеними особами я працювала можна сказати на постійній основі, так як наше смт. Нью-Йорк було на самій лінії фронту з 2014 року, і у нашій місцевості проживало дуже багато переселенців, я особисто завжди ставилася з повагою до людей, які залишили свою домівку, все своє життя там і переїхали в інше, швидше за все чуже місце, лише тому, щоб не бути під владою країни – агресора. При тому що активних таких бойових дій порівняно після широкомасштабного вторгнення рф не відбувалося, ці люди просто вирішували не чекати звільнення цих тимчасово окупованих територій, а виїжджали самі на території, підконтрольні українській владі. 

Звичайно важко і якось є відчуття, що ти тут не мав би бути, але думка, що кожен куточок нашої країни – це наша домівка заспокоює. Всередині ніби існує якийсь умовний бар’єр, але треба йти вперед, до перемоги, бути єдиними, бо у єдності наша сила.

БО «Всеукраїнська коаліція з надання правової допомоги» в рамках проєкту «Посилення демократичного врядування в Центральній та Північній Україні», що реалізується за підтримки National Endowment for Democracy, надає допомогу у вигляді часткової компенсації за проживання та витрат на проїзд правозахисників, що після 24 лютого 2022 року змушені були покинути свої домівки в охоплених війною регіонах: Чернігівському, Сумському, Херсонському, Запорізькому, Донецькому, Луганському, Миколаївському, Київській області та м. Київ.