Карантинна боротьба з чутками

Останнім часом журналісти доволі часто звертаються на гарячу лінію ІМІ з питаннями про відповідальність за поширення чуток та іншої подібної інформації. Адже поліція відзвітувала про блокування понад 5 тисяч інтернет-посилань, пов’язаних із шахрайствами та поширенням неправдивих чуток про коронавірус. Журналісти запитують: чи законні ці дії? Чи немає тут перешкоджання свободі слова? 

Для початку нагадаю, що свобода слова не є абсолютною категорією. Стаття 34 Конституції України й стаття 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначають, що свобода слова може бути обмежена державою в певних випадках. Проте такі обмеження мають бути встановлені законом, допускаються лише для досягнення загальноважливої мети і не мають перевищувати рівня, необхідного в демократичному суспільстві. Тобто кожне втручання з боку держави, зокрема притягнення до відповідальності за поширення інформації, має бути виваженим і беззаперечно базуватися на законі. 

Дійсно, відповідальність за поширення чуток, які можуть призвести до шкідливих наслідків, передбачено в законодавстві України, зокрема в Кодексі України про адміністративні правопорушення:

“Стаття 173-1. Поширювання неправдивих чуток

Поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, –

тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку”.

Характерні ознаки порушення, яке призводить до відповідальності за цією нормою:

1. Інформація має бути неправдивою, причому особа, яка поширювала її, знала і розуміла неправдивість інформації.
2. Інформація має бути такою, що може спричинити паніку або порушення громадського порядку, і такі наслідки розумілися порушником або він мав би їх розуміти.

Цю норму внесено до КпАП у 1997 році, проте до останнього часу вона мало застосовувалася. Зокрема, відповідно до реєстру судових рішень, у 2017 році суди лише тричі розглядали справи за статтею 173-1, у 2018 році – шість разів, у 2019 році – сім. З моменту запровадження в Україні карантину 12 березня 2020 року і станом на початок травня українські суди 31 раз розглянули справи за статтею 173-1 КпАП. З них тільки в семи постановах особа визнається винною в скоєнні адміністративного правопорушення і притягається до відповідальності у вигляді штрафу, а ще в трьох випадках – визнається винною, проте звільняється від відповідальності й виноситься усне попередження через малозначущість порушення. У решті 21 випадку суди ухвалили рішення або про відсутність у діях особи складу правопорушення, або про неможливість розглянути справу у зв’язку з неналежним оформленням протоколу про адміністративне правопорушення. Майже всі випадки стосуються поширення інформації в мережі Інтернет через соціальну мережу Facebook або через інші комунікаційні мережі, наприклад через групи в комунікаційному застосунку Viber.

Приміром, 17 квітня 2020 року в місті Сєвєродонецьку Луганської області в суді була розглянута справа № 428/3278/20. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР 18 № 132959 від 12 квітня 2020 року, о 8-й годині 48 хвилин встановлено особу_1, яка з акаунту особи_2 в соціальній мережі Facebook поширила неправдиві чутки, що можуть спричинити паніку серед населення або порушення громадського порядку, пов’язані з протиепідемічними заходами в Україні, чим вчинила правопорушення, передбачене ст. 173-1 КУпАП. У судовому засіданні особа_1 провину в скоєному адміністративному правопорушенні визнала, щиро розкаялася, запевнила суд, що зробила для себе належні висновки. Однак, незважаючи на визнання провини, суд постановив провадження в справі закрити у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Водночас суд у своїй постанові зазначив: 

“Отже, обов’язковим елементом об’єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-1 КУпАП, є наслідки у виді гіпотетичної можливості викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку.

Тому саме по собі поширення неправдивих чуток, яке не викликало і не могло викликати паніки чи призвести до порушення громадського порядку, не становитиме порушення ст.173-1 КУпАП.

Обвинувачення повинно бути конкретним і не порушувати прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на захист, оскільки захищатися від неконкретного звинувачення неможливо”.

Однак не можна сказати, що судова практика завжди так само однозначно підходить до доказів правопорушення за статтею 173-1. Зокрема, 23 квітня 2020 року суддя Октябрського районного суду м. Полтави Савченко А. Г. у справі № 554/3265/20 постановив визнати винною особу_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-1 КУпАП, і застосувати до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170  грн та стягнути судовий збір 420,40 грн на користь держави. Водночас суд дійшов висновку про доведеність провини особи_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 173-1, на підставі таких доказів: протокол про адміністративне правопорушення від 13 квітня 2020 року, серія АПР18 №552292 (а.с. 1); акт огляду віртуальної сторінки з назвою “Victor особа_2 ” мережі Facеbook (а. с. 4-12); пояснення особи_1, у яких вона визнала факт поширення чуток, що можуть бути правдою (а. с. 13), та інші матеріали справи в їхній сукупності. Текст постанови згадує про те, що особа_1 вважала, що поширює інформацію, яка може бути правдою, водночас суд не проводив аналізу суспільної важливості зазначеної інформації, не аналізував суб’єктивної сторони правопорушення, тобто мотиву, з якого особа_1 поширювала зазначену інформацію. З огляду на ці обставини в особи_1 у цьому разі є підстави оскаржувати притягнення її до адміністративної відповідальності. 

Дуже часто суди не можуть розглянути справу по суті. Так, 27 квітня 2020 року суддя Дніпропетровської області Гіда О. С. у справі № 211/2226/20 постановила повернути справу про адміністративне правопорушення для належного оформлення до Довгинцівського ВП КВ ГУНП України в Дніпропетровській області. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР №758297 від 11.04.2020, 19 березня 2020 року о 7:49 год гр. особа_1, користуючись обліковим записом особи_2 мережі Fecebook, поширила серед інших користувачів публікацію про здійснення заходів органами влади та місцевого самоврядування у сфері протидії коронавірусу Covid-19, яка була неправдивою і могла спричинити паніку серед населення або порушення громадського порядку. Проте суд, вивчивши матеріали, зауважив:

“Із змісту даного протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що особі_1 ставиться у вину вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-1 КУпАП, зокрема поширення неправдивих чуток, а саме: із використанням мережі Інтернет на власній сторінці “Фейсбук” щодо здійснення заходів органами влади та місцевого самоврядування у сфері протидії коронавірусу Covid-19.

При цьому в протоколі не розкрито суті адміністративного правопорушення, зокрема які саме чутки були поширення особи_1, у чому полягає їх неправдивість та які саме наслідки, визначені диспозицією ст.173-1 КУпАП, вони спричинили або можуть спричинити (паніку серед населення чи порушення громадського порядку), а також у чому саме ці наслідки полягають. Крім того, у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення відсутні відомості щодо місця та часу вчинення адміністративного правопорушення.

<…>

На підставі наведеного у зв`язку з тим, що процедура оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення проведена з порушенням вимог КпАП України, зазначене унеможливлює повний, всебічний та об`єктивний розгляд справи в судовому засіданні, тому матеріали про адміністративне правопорушення відносно особи_1 підлягають поверненню для доопрацювання та усунення вказаних недоліків”.

Підсумовуючи, можна констатувати: так, законодавство України передбачає відповідальність за поширення суспільно шкідливої інформації. Зокрема, стаття 173-1 КпАП передбачає адміністративну відповідальність у разі поширення неправдивих чуток, які можуть призвести до паніки або спричинити громадські заворушення. Однак притягнення до відповідальності за цією статтею здійснюється не поліцейським, який склав протокол, а саме на підставі рішення суду, яке вивчає протокол лише як один з доказів. І зважує також інші докази й інформацію. Тож наявність обмежень свободи слова в цьому разі не є порушенням загального права на свободу слова, визначеного статтею 34 Конституції України й статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

Зрозуміло, що дуже важливим фактором є правова обізнаність учасників процесу. Нагадаємо, що в Інституті масової інформації працює правова гаряча лінія. Консультації надають досвідчені медіаюристи Роман Головенко та Алі Сафаров за телефоном 050-44-77-063. Запитання можна також надіслати на електронну пошту ІМІ [email protected].

Джерело: ІМІ.