Гуманітарна катастрофа як воєнна тактика РФ. Як на це реагує світ?

28 квітня у Варшаві українські правозахисники говорили про гуманітарні наслідки повномасштабної війни Росії проти України та про те, як світ реагує на ці виклики. Дискусія відбулася у рамках конференції “Після війни: переосмислення майбутнього громадянського суспільства”.

Росія спричиняє гуманітарні проблеми та використовує це як зброю вже не у першій війні проти різних країн. Так було, зокрема, у Сирії, коли із втручанням Росії у конфлікт кількість воєнних злочинів, а саме нападів на медичні заклади та медпрацівників, суттєво збільшилася. Про це розповіла Еліза Бейкер, юристка проєкту Стратегічний судовий процес в Атлантичній Раді, команда якої документувала воєнні злочини у Сирії.

“Те, що ми бачимо зараз в Україні, дуже схоже на тактику Росії у Сирії. Ці цілеспрямовані напади на українські медичні заклади сталися, зокрема, через те, що світ належним чином не відреагував на події у Сирії”, — сказала Бейкер.

Співзасновник Українського центру охорони здоров’я Павло Ковтонюк зазначив, що його організація вже нарахувала 144 атаки на медичні заклади в Україні і це вже чверть від кількості таких атак у Сирії за всі 11 років війни. 

Якщо говорити про масштаб гуманітарної катастрофи, яку спричинила Росія, каже голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик, то насамперед треба говорити про мільйони людей, які вимушені були або переїхати в межах України, або стати біженцями. Крім того, багатьох українців Росія насильно вивезла на свою територію.

“І така депортація є воєнним злочином та елементом геноциду. Росіяни створили фільтраційні табори для українців, звідки потім відправляють людей подалі від українських кордонів. У людей виникають проблеми з документами, грошима, зв’язком з іншими людьми. Ба більше, Росія, створивши гуманітарну катастрофу на окупованих територіях, потім в цілях власної пропаганди використовує це для створення неправдивої картинки, як вона ніби вивозить і рятує українців з небезпечних територій”, — продовжила Печончик.

Тому дуже важливо, щоб експерти та правозахисники належно документували воєнні злочини, щоб потім притягнути РФ до відповідальності і щоб не повторити долю Сирії та інших країн, коли ніхто, за словами Елізи Бейкер, не поніс покарання, зокрема, через відсутність прямих доказів участі у війні конкретних осіб. 

Правозахисники також зазначили, що в умовах повномасштабної війни, особливо на її початку, українці вимушені були розраховувати на допомогу одне одного, тому що міжнародні інституції були не готові до ситуації в Україні та до гуманітарних потреб людей.

Ірина Федорович, директорка Центру “Соціальна дія”, заявила, що благодійна діяльність міжнародних структур на підтримку українців викликає сумнів: “Ми бачимо, як світ підтримує Україну та проводить концерти і збори коштів на підтримку України, які йдуть через Червоний хрест, ООН тощо. І виникає питання, куди ж ці кошти йдуть та чи досягають вони користувача в Україні, та яка частина цих коштів залишається всередині цієї системи. Ми проаналізували всю наявну відкриту інформацію стосовно роботи інституцій ООН та отриманих / витрачених коштів. Цієї інформації немає. Натомість є купа запитів на гарячі лінії невеликих українських організацій, які закривають будь-які потреби людей”.

Але Павло Ковтонюк переконаний, що насамперед українці мають самостійно надавати одне одному допомогу, а міжнародні організації повинні підхоплювати та закривати ті потреби, які не можуть задовольнити українці. Водночас, за його словами, такі міжнародні організації, як ВООЗ або Червоний Хрест, потребують реформації.

Дивіться відео з дискусії за посиланням.

Джерело: ZMINA.