Громадськість застерігає від «пасток» у переговорах задля досягнення миру на Донбасі

Події останніх тижнів навколо спроб врегулювати конфлікт на Донбасі сколихнули українське суспільство. Наполегливі спроби здійснити розведення сил і військ, підготовка до Нормандської зустрічі та виконання вимог Росії, аби ця зустріч відбулася, брак роз’яснень з боку влади щодо формули Штайнмаєра і загальної стратегії переговорів для досягнення миру – створюють атмосферу недовіри, напруги та очікувань, що мир буде досягнуто через поступки з боку України.  

Ми, як представники експертного та громадянського середовища, цінуємо спроби Президента Володимира Зеленського зрушити переговорний процес з мертвої точки. Серед іншого, поділяємо налаштованість на досягнення стабільного режиму тиші і припинення бойових дій вздовж лінії розмежування. Водночас звертаємо  увагу на очевидні та приховані ризики і небезпеки, які ми бачимо в цій ситуації. Віримо, що це дозволить уникнути російських «пасток» під час переговорів, а також – зняти внутрішню напругу в українському суспільстві. 

Спочатку – безпека!

Президент та його команда наголошують, що жодні вибори не проводитимуться без виведення російських військ, роззброєння та контролю над кордоном. Та досі не зрозуміло: як саме влада бачить реалізацію цих безпекових кроків на практиці? Хто організує, проконтролює та засвідчить демілітаризацію і виведення військ? Чому ми перестали просувати ідею миротворців ООН, які, на відміну від ОБСЄ, матимуть реальну можливість створити безпекові умови? Власне саме про це – конкретні інструменти – ми маємо говорити. І наполягати, що без  чітко виписаних гарантій і механізмів ми не зможемо вважати деокупацію завершеною. Якщо навіть спроби розведення військ зіштовхуються з заявами Росії про неможливість нічого гарантувати – то чи можемо ми покладатися винятково на слово РФ у питанні масштабної демілітаризації? 

Вибори – не ключова тема

Попри те, що  формула Штайнмаєра не є автоматичною «зрадою» чи «капітуляцією»,  вона створює серйозний ризик, що на нормандських та мінських переговорах центральною темою  стане підготовка до майбутніх виборів на окупованих територіях. Таким чином, через формальне погодження, ми даємо Росії відвертий козир робити акцент саме на виборах і запуску в дію закону про так званий «особливий статус», а не про все, що цим виборам має передувати. 

Завдання України в цій ситуації – не дозволити втягнути нашу переговорну групу в  дискусію винятково про вибори. Окреме занепокоєння викликає те, що у листі-згоді з формулою Штайнмаєра вперше зафіксовано: для виборів на окупованій території має бути ухвалений окремий, спеціальний закон. Як ця позиція з’явилася в переговорах? Оскільки її точно немає в Мінських домовленостях. Чому  ці вибори мають регулюватися новим, окремим законом, а не чинним виборчим законодавством? Ми прогнозуємо, що саме на це Росія робитиме ставку, вимагаючи «особливих» правил для виборів на окупованих територіях. Зокрема, вимагатиме, щоб українські органи влади, категорично необхідні для законних виборів, не працювали повною мірою на окупованій території на час виборів. Мова може йти про недопущення української ЦВК, Національної поліції, судів та Державного казначейства до організації виборчого процесу. 

Розведення військ – не самоціль

Ініціатива з розведення сил і військ має відповідати конкретним цілям, інакше –  це не виправдано. 

З одного боку, розведення зрозуміле, приміром – якщо є гуманітарна мета. Саме тому  зрозумілою є ситуація в Станиці Луганській, де необхідно збудувати міст, хоча агресор умов розведення там не виконав. З цих же міркувань, якщо вже здійснювати розведення в Золотому, то лише «в обмін» на відкриття контрольно-пропускного пункту стороною бойовиків і аналогічне повноцінне відведення військ. Натомість ми бачимо незрозумілий широкому загалу намір відвести війська за будь-яку ціну, і без жодних гарантій іншої сторони. Відведення військ із захищених позицій на 1-2 км на необладнані позиції не покращує безпеку військових, адже основні втрати відбуваються через мінометні та артилерійські обстріли з далекої відстані.  

З іншого боку, розведення виправдане, коли є частиною широкої дорожньої карти з демілітаризації регіону. Якщо така карта буде погоджена в Нормандському форматі, розведення сил може бути першим кроком. Сьогодні таких перспектив немає, і сама мотивація штучного створення нових сірих зон виглядає непереконливою. 

Безпека громадян у прифронтовій зоні – наш пріоритет 

Спроби розведення сил в Станиці Луганській виявили ключову проблему – держава не гарантувала безпеку своїм громадянам в зоні, яку залишили військові.  Українська поліція не працює в цій сірій зоні. І перед тим, як обіцяти ефективну роботу поліції на нових ділянках розведення, її треба налагодити в найпершому пункті – Станиці Луганській. Якщо ми дбаємо передусім про людей, то повинні гарантувати безпеку українським патріотам, волонтерам та співробітникам українських органів влади, які впродовж 5 років відкрито стояли на проукраїнських позиціях, і тепер небезпідставно вважають себе залишеними напризволяще в таких сірих зонах. Розмови про мир «нашвидкоруч» і де-факто одностороннє розведення змушує патріотичну частину місцевого населення у прифронтовій зоні замислюватися про виїзд з цієї території. Саме з міркувань власної безпеки. Як наслідок, ми ризикуємо втратити найбільш проукраїнську та активну частину Донбасу. 

Ми розуміємо всю складність налагодження миру після 5 років війни. Як свідчить міжнародний досвід, тут немає простих рішень, тим паче Росія робитиме все для подальшої дестабілізації України. В цих умовах будь-які кроки, що можуть спричинити додаткові суперечності в українському суспільстві, гратимуть лише на користь Росії і послаблюватимуть позицію України. Саме тому врахування згаданих позицій під час переговорного процесу дозволить максимально захистити інтереси України та її громадян.

Громадська спілка “Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ”

Благодійний фонд “Восток-SOS”

ВГО “Комітет виборців України”

ГО “Детектор медіа”

Інститут громадянського суспільства

Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Український незалежний центр політичних досліджень

Український Центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова

Фонд “Демократичні ініціативи” ім. І.Кучеріва

Школа політичної аналітики Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Центр “Нова Європа”

Центр досліджень визвольного руху

Центр політико-правових реформ