Горять чи вигоріли? Що сталося з ментальним здоров’ям громадських активістів/ок за час війни

Понад рік громадський сектор Івано-Франківщини працює у ритмі посиленої активності. У перші місяці повномасштабної війни волонтери й активісти від ранку до ночі надавали гуманітарну допомогу, згодом напрями роботи змістили на підтримку інтеграційних процесів. Словом, робота нон-стоп, яка уже показує свої негативні наслідки. Як саме впливає такий ритм життя та війна загалом на людей, громадська організація “Молода Просвіта” Прикарпаття спробувала дослідити на прикладах громадських організацій, які діють в Івано-Франківській області.

Є план “порятунку світу”, але не себе

Коли інші структури тільки починають думати над розв’язанням наявної проблеми, громадські діячі уже сформували план дій та працюють над новим проєктом. Як розповіла керівниця Івано-Франківської обласної організації “Молода Просвіта” Євгенія Бардяк, це наочно помітно зараз, у час серйозної кризи в країні, спровокованої війною. Там, де не встигають реагувати органи місцевого самоврядування, діють волонтери,  ініціативи та неприбуткові організації, всіма можливими та надможливими зусиллями закриваючи чимало запитів громад. 

“Період роботи від 24 лютого нагадує біг з перешкодами. Перші місяці всі процеси кипіли, команда працювала без вихідних більше пів року. Потім почалося гальмування процесів через різні незалежні від нас обставини. До прикладу, тобі мають доправити велику кількість техніки для прихистків, але вона не може доїхати, бо склади обстрілюють. Згодом почалися перебої з електроенергією. Таких ситуацій було десятки. Через це команда часто почувається безсилою та безпорадною, з’являється пригнічення. Також на негаразди з роботою накладаються регулярні повідомлення з фронту про тяжкі поранення та загибель наших друзів, партнерів, знайомих”, – розповіла Євгенія Бардяк.

Що таке робота без вихідних знають й у Благодійному фонді “Час добра та милосердя”. Коли на Прикарпаття тисячами почали прибувати українці з інших областей, команда щоденно з ранку і майже до вечора працювала у соціальній крамниці, надаючи гуманітарну допомогу. 

Як розповіла керівниця фонду Валерія Кушніренко, найболючішою проблемою було і залишається – нестача людей, які б допомагали команді. Окрім крамниці, вони мають ще два прихистки: “У нас багато звернень, а все тягнуть одні і ті ж люди. Було, що ми приходили додому і більше нічого не могли робити. Це навіть не про фізичну втому, а про моральну. Якщо говорити про мене, то не було хоча б декількох днів, щоб я могла собі дозволити кудись поїхати та відпочити. Робота є постійно, навіть у неділю. Виснажує шалено й пошук ресурсів, бо відчувається зменшення благодійників, які передавали нам допомогу. Якщо на початку війни була активність, то зараз ми постійно у пошуках підтримки, щоб сплатити орендну плату за будинок, де є прихистки, чим годувати людей, які там проживають, де знайти для них ліки”.

Про уповільнення процесів роботи та посилення симптомів вигорання зараз говорять організації, які перемістилися з інших областей на Івано-Франківщину. За словами керівника осередку громадянського суспільства у Слов’янську “Друкарня” Дениса Бігунова, коли члени команди залишали рідне місто, у всіх були сильні емоційні переживання за життя та здоров’я: “Нам потрібно було за будь-яку ціну не опинитися на окупованій території, тому що ми всі знали, які тортури нас очікують, як громадян з проукраїнськими поглядами. Коли ми вже перетнули мости через Дніпро на західний берег, з’явилося відчуття полегшення, а по прибуттю в Івано-Франківськ – коротка рефлексія і постійний брейншторм у пошуках відповідей на питання чому, що та як… За цей час всі функції і завдання, навіть побутові, в умовах, коли твоя звична система життя повністю розбалансована, вирвана із коренем та зруйнована, стають в десять разів затратними та емоційно обтяжливими”. 

Що ж таке робота в окупації, знають члени команди ГО “Громадський центр “Нова генерація” з Херсону. Область фактично з перших днів була захоплена російськими військовими. Громадські діячі тоді почали допомагати мирному населенню чим могли, зокрема, гуманітарною допомогою, але головним завданням все ж залишалося вижити. 

Горизонт планування їх діяльності на початках звузився до одного дня. Коли частині команди все ж вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію, уже можна було окреслювати наступні кроки, але теж не більше ніж на тиждень. Про стратегію організації згадали через пів року після повномасштабного вторгнення. Тоді переглянули її, зменшивши термін планування з років до трьох місяців.

Виконавча директорка “Нової генерації” Оксана Глєбушкіна розповіла, що внутрішнього ресурсу у людей зараз небагато. Немає сил і часу на  участь у подіях, запуск проєктів, проведення зустрічей. Тому просто доводиться відмовлятися від того, що не є у фокусі уваги організації, а залишати тільки те, що наближає до досягнення поставлених цілей.

“Мені здається, перше, про що мають пам’ятати донорські організації і програми міжнародної технічної допомоги, що ми всі живі люди, які маючи різні травми і стреси, продовжуємо працювати. Важливо розуміти, що психологічна підтримка має розглядатись зараз як mast have в організаційному розвитку. Наймати для цієї роботи зовнішніх експертів – нормально. А  от давати кошти на ретріти без очікування яких-небудь показників – життєво необхідно для людей, які продовжують боротись в Україні проти російської агресії та допомагати людям у війні”, – наголосила Оксана Глєбушкіна.

Як виглядає вигорання та що робити, аби не втратити працездатність

Згідно з Міжнародним класифікатором хвороб, вигорання – це синдром, що вважають результатом хронічного стресу на робочому місці, з яким не вдалося успішно впоратись. Як його виявити та протидіяти, розповіла психологиня простору дружнього до дівчат і жінок “Вільна” Лілія Борисова. 

“Вигорання проявляється у кожного по-різному. Це залежить від типу нервової системи. Симптомами можуть бути апатія, агресія, часта втрата уваги, роздратування, відчуття втоми, безпричинні застуди. Все це є захисною реакцією організму для збереження енергії та виживання”, – наголосила психологиня. 

За її твердженням, одним з перших сигналів, що людина перебуває на стадії вигорання, можуть бути також тривожні сни, пов’язані з роботою. Якщо працівник почав виявляти хоча б один з названих симптомів, необхідно дати собі перепочинок.

Лілія Борисова також рекомендує діяти на випередження, аби потім не пожинати плоди повної втрати працездатності членів команди. Особливо це важливо у воєнний час. Для цього колектив повинен спільно проговорити моменти щодо підтримки один одного. Тобто якщо хтось відчуває втому, людина не має боятися чи соромитися це озвучити, а колеги мають прийняти, не засуджувати і давати їй змогу відновити ресурс. Деколи вистачає невеликої перерви на чай чи каву або прогулянки. У кожного свій рівень навантаження: одні можуть зробити більше, інші – менше, тому не варто зрівнювати всіх в об’ємах і часових рамках роботи. Повага у середині колективу вкрай важлива. Тоді кожен відчуває довіру й можливість покластися одне на одного, не картає себе за право мати час на відновлення. А відпочивати повинні системно не тільки тіло, але й мозок та душа. Потрібно встановлювати певні робочі рамки щодо інформації, яку опрацьовує людина, поставлених робочих завдань та інше.

Дуже важливу роль якраз у зміцненні здорової атмосфери у колективі відіграють спільні ретріти на природі або ж виїзди за місто. Вони зміцнюють довіру та порозуміння між людьми.

Що ж стосується працівників, робота яких передбачає фіксацію свідчень або ж взаємодію з постраждалими від злочинів, основною порадою для них є системна консультація з психологом. Щоб людина не залишала зі собою та не накопичувала біль інших, почуті та зафіксовані історії потрібно проговорювати. В ідеалі, після кожного робочого дня необхідно з фахівцем пропрацювати почутий негативний досвід. Так ми відпускаємо те погане, що залишалося з нами, і відновлюємо ресурс працювати далі.

Матеріал створено Івано-Франківською обласною організацією “Молода Просвіта”. На його написання надихнула співпраця з “ІCAP Єднання”.