Реєстрація


«Дивись і не забувай»: Щорічна церемонія увічнення пам’яті жертв геноциду ромів у Аушвіц-Біркенау

У ніч з 1-го на 2-ге серпня 1944 року останні в’язні так званого ромського родинного табору (Zigeunerlager) на території одного з найбільших концентраційних таборів у Європі Аушвіц-Біркенау були ...

Автор:
nastasia_k

10
«Дивись і не забувай»: Щорічна церемонія увічнення пам’яті жертв геноциду ромів у Аушвіц-Біркенау

У ніч з 1-го на 2-ге серпня 1944 року останні в’язні так званого ромського родинного табору (Zigeunerlager) на території одного з найбільших концентраційних таборів у Європі Аушвіц-Біркенау були задушені нацистами в газових камерах. Жертвами нацистської жорстокості стали близько 3000 ромів та сінті, більшість із яких жінки, діти та люди старшого віку. Загалом за час існування табору до нього депортували близько 23 000 ромів, з яких 20 000 загинули. Відповідно до досліджень, за весь час у ромському таборі народилось 371 немовля і жодне з них не вижило. Сьогодні 2 серпня — це символічна дата. У цей день ромські громади, а також правозахисники і активісти з усього світу збираються тут, на території колишнього табору смерті для того, аби вшанувати пам`ять своїх сестер та братів, чиє життя закінчилось в Аушвіці. Цього року, завдяки Міжнародному фонду «Відродження» та Українському центру вивчення Голокосту, і мені випала така можливість долучитися до щорічної церемонії увічнення жертв геноциду ромів і на власні очі подивитись, як це було.

Церемонія увічнення жертв геноциду ромів в Аушвіц-Біркенау

11

Залишки бараків на території Аушвіц II

Колишній табір смерті Аушвіц-Біркенау знаходиться за 60 кілометрів від Кракова. Одразу при в`їзді до нього тебе зустрічає залізнична колія і високі паркани з колючого дроту. Довкола величезна територія під відкритим небом, на якій симетрично розміщені залишки фундаменту від бараків. Складається враження, ніби нацисти під лінійку вимірювали відстань між будівлями. Біля входу на територію розміщені схеми, на яких розписано, в яких бараках що знаходилось. І хоча на вулиці серпень і сонце нестерпно випалює все на своєму шляху, територія табору сприймається мені через фільтр чорно-білих кольорів, навіюючи неабияке почуття страху і тривоги.

Щорічна офіційна церемонія увічнення жертв геноциду ромів відбувається в глибині табору біля меморіалу. Цього року на цю подію зібралися понад 300 ромів та громадських активістів з усієї Європи. Всі вони, включаючи і нашу делегацію з України, одягнені у темно-сині футболки з написом Dik he Na Bister, що в переклад з ромської звучить як «Дивись і не забувай». На захід завітали й представники політичної еліти з європейських країн. Вони виголошували довгі промови, оперували історичними фактами, змальовуючи страшні факти нищення ромського народу нацистською Німеччиною.

12І хоча чимало молоді нарікало на те, що їхні доповіді були однотипними, позбавленими емоцій й більше нагадували виступ на науковому симпозіуму, факт присутності провідних політиків та посадовців на такому заході, на мою думку, є край важливим та промовистим.
Адже свідчить не лише про те, що геноцид ромів сьогодні визнається на найвищому рівні, але й що є усвідомлення того, наскільки важкими можуть бути наслідки такої трагедії. Окрім того, приємно відзначити, що представники від України також не оминули цей захід. Таміла Шутяк, віце-консул Консульства України в Кракові, радо поспілкувалася з нами.

Жива історія – перед нами очевидці подій

13

Українська делегація перед пам’ятним знаком ромським жертвам на місці колишнього Zigeunerlager

Коли ж до слова запросили одного з очевидців подій, Раймонда Гуреме, у моєму серці щось стислось, а на очі почали навертатись сльози. Невисокого зросту, худорлявий 91-річний дідусь з Парижа постійно палив, поправляючи на голові крислатий капелюх. Коли йому було 15 років, він разом з батьками займався цирковим бізнесом, в якому працював і клоуном, і акробатом, і кіномеханіком. В жовтні 1940 року два французьких поліцейських прийшли до них в дім. Вигнавши сім’ю на вулицю, і знищивши все, що вони мали, офіцери дібрались і до цирку. Сім`ю Гуреме офіцери відправили в концентраційний табір біля Руана. Там вони пробули два місяці, а після – відправили в інший табір на південь Парижа в Лінас. «Завантаживши нас, як худобу до вантажного вагона, без їжі і хоч найменшої щілинки для світла, сказали, що везуть нас туди, де буде добре. Холод, голод, а як наслідок важкі хвороби, через, які половина людей помирала прямо у вагоні», – так згадує той період Раймонд. З дозволу батьків Раймонд тікає з табору, а потім протягом кількох років не може знову відшукати їх. За весь період війни Раймонда шість разів кидали до різних концентраційних таборів.

14

Анастасія Ковальчук і Раймонд Гуреме, який пережив геноцид

І кожного разу він тікав, адже будь-якою ціною прагнув бути вільним. Кілька разів Раймонд приєднувався до руху опору. Одного разу за це його депортували до німецької в`язниці як терориста, а після – відправили на виправні роботи на залізницю в Франкфурті. Він не один раз дивився смерті в очі. І до цих пір не може змиритися з думкою, що його прізвище було в списку тих, чиє життя закінчилось в Аушвіці.

Сьогодні дідусь живе поруч з колишнім концентраційним табором в Лінасі, куди його відправляли в юності. І щодня його ранок починається з того, що він довго вдивляється у вікна, за якими раніше сидів. Але це не спокійне споглядання людини, яка колись була очевидцем страшних подій, а зараз лише в пам`яті час від часу відтворює фрагменти історії. Це погляд людини нескореної, сильної і відчайдушної. Адже навіть у свої 91 рік Раймонд продовжує відстоювати свої права і боротися за краще майбутнє для нащадків. Він постійно виступає з лекціями та промовами в школах, інститутах, громадських організаціях, розповідаючи про жахливі сторінки з історії винищення ромського народу, і закликаючи молодь до активних дій та опору несправедливості. Більше того, дідусь також веде боротьбу з паризькими можновладцями, які хочуть знести його будинок і табір, в якому проживає близько 100 членів його родини.

Після цієї промови всі аплодували стоячи, адже його слова настільки надихнули та мотивувала, що в душі з`явилось велике бажання змін та реформ, які ми, молоді та амбітні активісти, повинні впроваджувати для розвитку своїх громад та суспільства в цілому .

Державний музей Аушвіц-Біркенау

Заснований в травні 1940 року, Аушвіц І служив адміністративним центром для всього комплексу. В’їзні ворота до табору майоріють відомою фразою Arbeit macht frei (з нім. «Робота робить вільним»). Кожна друга людина, яка проходила повз цей напис, більше ніколи не поверталась назад. В блоках колишнього табору сьогодні зберігаються згадки про людей, які колись тут жили, наприклад, їхній посуд і взуття. І це не просто кілька тарілок і пара взуття, як зазвичай буває в музеях, а цілі гори їхніх особистих речей! Уважно вдивляючись, в кожну річ, в уяві постають образи людей, яким могло це належати. При цьому охоплює таке сильне відчуття смутку, жалю, обурення й гніву, які як камінь стоять посеред горла. На таке важко дивитись, таке важко уявляти,а ще важче усвідомлювати, що це колись було реальністю. Особливо сильно мене вразила величезна кімната, за склом якої зберігалося жіноче волосся.

15

Новоприбулі роми в Аушвіц II

Спорудження Аушвіц-IІ розпочалось у жовтні 1941-го з метою розвантаження перенасиченого основного табору. За проектом він був розподілений для утримання кількох категорій в’язнів, яких залізницею звозили з усієї території окупованої Європи. У комплексі новоприбулі поділялись на 4 групи: діти, жінки та люди похилого віку протягом кількох годин після поверхневого огляду лікаря відправлялись в газові камери; здорові з вигляду чоловіки використовувались як робоча сила на індустріальних фабриках; близнюки та карлики піддавались медичним експериментам; ще одна частина жінок працювала в так званій «Канаді» – частині Біркенау, де сортувались пожитки в’язнів, для їх подальшого використання німцями.

Примітно, що робочий персонал табору частково забезпечувався самими жителями табору. Виходить, що колишній сусід по селу міг стати твоїм наглядачем.

Права людини. Чи дотримуються їх у Європі?

16

Участь представників від України в обговореннях історії та культури ромів у складі міжнародних груп

Історія геноциду ромів, до якої ми змогли доторкнутись в музеї Аушвіц-Біркенау, яскраво демонструє, як нетерпимість та жорстоке порушення прав інших людей може призвести до масового вбивства та цілеспрямованого винищення цілого народу. Як би не було прикро усвідомлювати, але навіть сьогодні, в часи високорозвиненого європейського суспільства, права та свободи меншин не перестають утискати. Про це, зокрема, свідчать історії учасників однієї з міжнародних груп, до якої ввійшли й представники від України.

Особливо цікавою була розповідь Даріуса, 23-річного рома з Парижа. Зростаючи без батьків, з раннього віку хлопець багато працював, адже мав на меті здобути хорошу освіту і гарно працевлаштуватись. Якось він працював офіціантом в одному з паризьких кафе. За час роботи Даріус зарекомендував себе як хороший працівник і вже мав постійних клієнтів. Одного разу власник закладу, знаючи, що хлопець є ромом, задумав провести соціальний експеримент й перевірити, як люди поставляться до нього, якщо дізнаються, що їх обслуговує ром. Наступного ранку хлопець вийшов на роботу, одягнений у футболку з написом «Сьогодні вас обслуговуватиме ром». Від такого вбрання здивування відвідувачів не мало меж. Одні з них просто без слів вставали з-за столиків і рухались до виходу, інші ж — розмахували руками і обурювались, мовляв, покажи чи чисті твої руки, перш ніж обслуговувати нас. На жаль, приклади такої дискримінації є звичним явищем й для інших країн. Так, хлопець з Македонії розповів, що колись працюючи на будівництві, його керівник заплатив йому в два рази меншу платню, аніж іншим. А за словами 18-річного Адріана з Німеччини, його однокласники часто глузували з нього, приплітаючи до чого тільки можна ромське походження.

Такі жахливі факти дискримінації та стигматизації ромів не можуть не обурювати. Суспільству вкрай важливо уважно фіксувати такі тенденції та контролювати прийняття

18

Презентація напрацювань роботи у міжнародних групах за участі українських представників щодо теми геноциду ромів

відповідних заходів, аби історія не повторилася знову. Окрім того, через ЗМІ ми повинні боротись з ксенофобськими проявами і формувати позитивне сприйняття ромів у суспільстві. Адже сьогодні, якщо переглянути заголовки українських ЗМІ, то вони просто шокують: «В Херсоне орудуют цигане-гипнотизеры», «Цыгане похитили детей», «Цыгане убивают животных»… При цьому, важко знайти бодай одну статтю, присвячену ромській культурі, фестивалям, які проводяться ромами в Україні, чи якимось соціальним питанням.

Під час роботи в міжнародних групах ми активно обговорювали ці та інші питання, пов`язані з ромською історією та культурою, геноцидом ромів, рухами опору ромів, які виникали під час Другої світової війни тощо. Всі ці питання розглядалися в розрізі дотримання прав людини та боротьби з дискримінацією.

Завдяки участі у навчально-ознайомчій програмі я дізналась багато цікавих й нових фактів про ромську історію та культуру, які в подальшому зможу через ЗМІ просувати та популяризувати в Україні. Це, в свою чергу, дозволить донести до нашого суспільства думку про те, що сьогодні фактично увесь світ знову перебуває у стані війни і ми маємо пам’ятати нашу історію, бути терпимими одне до одного, поважати права та свободи інших, адже знаємо, якою дорогою може бути ціна людської необачності та жорстокості.

Анастасія Ковальчук, журналіст
PR-координатор ГО «Центр зайнятості Вільних людей»


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

Завершилась «Правозахисна майстерня соціального перфомансу «Свідомі діяти»

День толерантності в Івано-Франківську: дитинство, влада, право бути іншими

В Одесі за участю обласного Комітету виборців створена Коаліція реформ

Актуальні можливості твого листопада

У Новоайдарському районі навчали механізмам розвитку громад

РПР закликає відсторонити голову НАЗК та не зволікати з розслідуванням зловживань в Агентстві