“Дивосвіт Вікторії Пустовіт”: у Богуславі відбувся вечір пам’яті мисткині

“Це була Фея з дитячої казки зі щасливим кінцем”.

“Найкращі слова, які є у світі, — про неї. Всі бачили чистоту, багатство її душі і знань”.

“Ми її обожнювали… Світла пам’ять про світлу Людину”.

Так згадували про Вікторію Гаврилівну Пустовіт (20.12.1939 – 29.04.2017), богуславську викладачку української мови і літератури, її учні та студенти. Цінували її і як авторку ніжних і проникливих віршів, пісень, а особливо — дивовижних лісових скульптур, які вона створювала разом з чоловіком і творчим колегою Степаном Петровичем Чорним. Ці скульптури у вигляді казкових, літературних персонажів, фантастичних істот, виготовлених з коріння, гілок, грибів довгий час прикрашали Казкове містечко в центрі Богуслава, гармонійно поєднуючись із природним ландшафтом і творячи самобутню й затишну атмосферу міста.

У неділю 11 травня у культурному просторі ГО “Навколо Нас. UA” відбувся пам’ятний захід “Дивосвіт Вікторії Пустовіт”. Під час нього на екрані продемонстрували уривки інтерв’ю з мисткинею, яке вона дала 1992 року для телепередачі “Алло, шукаємо таланти”. У ньому вона розповідає:

“Перший виріб з’явився на косовиці, де викладачі заготовляли сіно. Наш викладач Микола Степанович Чебанюк зробив якогось чортика [з коріння]. А Степан Петрович каже: “Оце ви таке красиве робите, а я такого не вмію”. А він каже: “Та це дуже просто”. І от ми пішли в ліс, і з того почалося збирання [коріння]. І все то пішло з такої суперечки – чи я можу”.

Вікторія Гаврилівна і Степан Чорний створили десятки скульптур казкових і літературних персонажів, використовуючи різноманітні породи дерев:

«Граб важче ріжеться, але він білий, колір довго не втрачають. Вільха, наприклад, оранжева, золотиста. Вона найлегше ріжеться, дуже м’яка. Тоді вже верба, липа. Може бути і бук, і акація, і глід. Нарости [на деревах], гриби – всі ці знахідки можна використовувати” — поділилася майстриня. Знахідки шукали в лісах та на берегах водойм як на Богуславщині, так і на батьківщині Степана Петровича — у с. Шебутинці Чернівецької області.

Лісова скульптура потребує досить значних фізичних зусиль, особливо, коли йдеться про великі скульптури, що прикрашали Казкове містечко.

“Коли ми робили Казкове містечко, то нам зробили великі інструменти і займався цим Віктор Федорович Кривий (голова Богуславської районної ради — Ред.). Він у кузні позамовляв такі різні сапки, кайлики, ножики. То ми великі вироби такими робили, а коли маленькі, то вже купляємо маленькі ножики для інкрустації, різьби. Покійний директор музею Борис Левченко нам привіз із Москви прекрасний подарунок — красивий набір ножиків. Там різні клюкарзи, закручені круглі ножі, дуже потрібні для роботи» — розповіла Вікторія Гаврилівна.

Її та Степана Петровича мрією було, щоб у Богуславі було місце, де б постійно виставлялися роботи місцевих майстрів:

«Думаю, що в Богуславі має бути такий постійно діючий павільйон, де пів місяця — гончарство, пів місяця — ткацтво, пів місяця — коренепластика, щоб люди могли побачить і купить». А Казкове містечко — то наш музей був. Тепер він вже застарів, треба, мабуть, його поновити».

Вікторія Гаврилівна творила і ніжні вірші, які вражали своїми метафорами, відкривали дивосвіт — і природи, і душі людської.

Деякі вірші Степан Чорний поклав на музику — і так створили пісні та співані поезії.  Під час заходу він виконав їхні спільні пісні “Зустріч”, “Мадонна”, “Щаслива дорога”, “Летять лелеки”, “Весільна”. Лунали і вірші Вікторії Гаврилівни “Плакала свічка”, “Життя”, “Балада про Бондарівну”, “Балада про Марусю Богуславку”, після яких донька Вікторії Пустовіт Яна Байбуз та друзі поділилися спогадами про мисткиню. 

Дитяча театральна студія “Браво” поставила на імпровізованій сцені простору поему “Бондарівна” авторства Вікторії Пустовіт. Дослідники її творчості презентували виставку коренепластики подружжя Пустовіт-Чорного та представили експозиційну вітрину, яка розповідає про цінності і захоплення Вікторії Гаврилівни. Діятиме виставка упродовж травня, а 25 травня відбудеться серія кураторських екскурсій.

Довідково

Вікторія Гаврилівна Пустовіт (нар. 1939 в с. Сотниківка Київської обл. – пом. 2017, у м. Богуслав Київської обл.) – поетка, майстриня з коренепластики, викладачка української мови й літератури в Богуславському педагогічному училищі імені Івана Нечуя-Левицького (згодом гуманітарному коледжі). Одним з її предметів, який найбільше обожнювали студенти, була дитяча література. Вікторія Гаврилівна знала не лише український фольклор, але казки народів світу, персонажів яких втілила у своїх із чоловіком лісових скульптурах. 

Степан Петрович Чорний (нар. 1947 р. в с. Шебутниці Чернівецької обл.) – викладач теорії музики та інших предметів на музичному відділі Богуславського гуманітарного коледжу імені Івана Нечуя-Левицького, бард. Разом з Вікторією Гаврилівною створив низку пісень: писав мелодії, а дружина підбирала для них вірші. Так з’явилися пісні “Зустріч”, “Мадонна”, “Щаслива дорога”, “Летять лелеки”, “Весільна”. Виступали разом на сцені – Степан Петрович акомпанував на гітарі, Вікторія Гаврилівна читала під його музику поезії.