DOCU/ХІТИ 2025: подорож болем та пошук щастя
Дізнавайтеся про улюблену глядацьку програму DOCU/ХІТИ на 22 Docudays UA в авторському огляді програмерки Ольги Сидорушкіної.Цьогорічна добірка DOCU/ХІТИ — не просто колекція стрічок, відзначених на ...
Додано:
Docudays UA
Дізнавайтеся про улюблену глядацьку програму DOCU/ХІТИ на 22 Docudays UA в авторському огляді програмерки Ольги Сидорушкіної.
Цьогорічна добірка DOCU/ХІТИ — не просто колекція стрічок, відзначених на провідних світових фестивалях. Це запрошення до подорожі, що досліджує особисті мрії та складні сторінки історії, занурюється в болісне минуле, а потім виринає у філософські мандри у пошуках щастя. Це непроста, але натхненна і тепла подорож, кінцева мета якої — крок назустріч розумінню себе та інших.
«Скло — моє нереалізоване життя»
Тепла, тонка, місцями кумедна, місцями зворушлива автобіографічна стрічка режисера Рогіра Капперса, який у 52 роки вирішує кардинально змінити своє життя, повернувшись до дитячої мрії — музичної гри на склянках. Рогір самотужки створює «скляний орган» і протягом семи років фільмує розвиток своєї музичної кар’єри — від провалів і розчарувань до перших успіхів.
Спостерігати за його подорожжю — своєрідний терапевтичний досвід. Дивлячись на Рогіра, мимоволі питаєш себе: а що було б, якби я повірив/-ла у свої мрії? Можливо, ще не пізно зробити перший крок? Фільм делікатно досліджує теми самопізнання, пристрасті й пошуку сенсу. «Скло — моє нереалізоване життя» дебютував на IDFA та отримав нагороду на Thessaloniki International Documentary Festival.
Режисерка Алессандра Челезія досліджує особисту й колективну памʼять мешканців району Нью-Лодж у Белфасті, де й досі відлунює біль The Troubles — майже 30-річного конфлікту між католиками та протестантами.
У центрі стрічки — Джо Макнеллі, змучений роками чоловік, який пережив смерть свого дядька, убитого 1975 року. Тоді Джо було лише девʼять. Разом із режисеркою та психологинею він відтворює ключові моменти свого дитинства: похорон дядька, прощання з лідером ІРА Боббі Сандсом, розмови з бабусею, відпочинок у купленому за компенсацію каравані. Через ці реконструкції фільм показує, як дитячі травми перетворюються на незагойну рану, що впливає на все життя.
«Квартали» поєднують інтимні спогади з архівними кадрами та створюють мозаїку, де минуле й теперішнє зливаються в одне ціле. Цей фільм — потужне свідчення того, як спільноти намагаються зцілитися від глибоких ран минулого, знаходячи сили в пам’яті та взаємній підтримці.
Світова премʼєра стрічки відбулася на фестивалі CPH:DOX у Копенгагені, де вона здобула нагороду. Згодом «Квартали» також здобули приз у міжнародному конкурсі на фестивалі Visions du Réel у Швейцарії та були визнані найкращим ірландським документальним фільмом на Docs Ireland 2024.
Амбер Кумар Ґурунг мандрує гірськими селами Бутану, ставлячи мешканцям 148 запитань: від «Чи є у вас кози?» до «Коли ви востаннє плакали?». Його подорож — не дивакувата примха, а офіційна робота, адже у Бутані рівень національного щастя вимірюють офіційно, а людей, що проводять опитування, називають «агентами щастя». Іноді відповіді респондентів змушують усміхнутися, а іноді — стискають серце.
На тлі величних Гімалаїв стрічка поєднує філософську глибину та делікатний гумор, поступово переходячи від соціального дослідження до інтимного портрета самого Амбера — сорокарічного чоловіка, який живе з літньою матір’ю, мріє про шлюб і бутанське громадянство. Його очима ми бачимо сучасне бутанське суспільство — побут, традиції, виклики, радощі та самотність.
Ця стрічка режисерів Аруна Бхаттараї та Доротті Зурбо була представлена на понад 40 міжнародних фестивалях, отримала Приз глядацьких симпатій на фестивалі у Сан-Франциско та головну нагороду на Biografilm Festival у Болоньї.
«Мілісутандо» — глибоко особиста, есеїстична документальна стрічка режисерки та письменниці Мілісутандо Бонґели, яка досліджує вплив апартеїду на її власну ідентичність та сучасне південноафриканське суспільство. Через архівні відео, поетичну оповідь, щирі діалоги з близькими та візуально захопливий монтаж Бонґела вибудовує кіноесе про памʼять, расу, любов і приналежність.
Режисерка Мілісутандо виросла в Транскеї — республіці, створеній режимом апартеїду. Це була ілюзія незалежності, покликана приховати системну расову сегрегацію. Фільм охоплює майже 30 років та сплітає особисте з політичним, демонструючи, як расова нерівність продовжує жити у тонких, майже невидимих структурах мислення, емоцій і стосунків.
«Мілісутандо» здобув нагороду за найкращий дебют на Durban International Film Festival, мав прем’єру на Sundance 2023, брав участь у CPH:DOX 2023, Sheffield DocFest 2023 та багатьох інших.
Вражаюча безсловесна кінопоема польського класика документального кіно Мачея Дригаса, створена повністю з архівних чорно-білих матеріалів. Це медитативна подорож Європою початку XX століття, де кожен кадр — фрагмент історії, а кожен поїзд — символ і прогресу, і катастрофи.
Дригас переглядав сотні архівів по всьому світу, аби зібрати цю гіпнотичну, глибоко емоційну розповідь про століття мрій і кошмарів. У стрічці немає ані коментарів, ані титрів — лише образи та атмосферний звуковий дизайн: ритмічний гуркіт коліс, індустріальний шум, зітхання металу та музика Павела Шиманського. Від майстерень паровозів до переповнених вагонів з біженцями, від розкішних туристичних мандрівок до ешелонів війни — це не просто захопливі архівні зйомки, а дослідження таких понять, як пам’ять, травма та час.
«Поїзди» отримали гран-прі за найкращий фільм та найкращий монтаж на IDFA 2024 і стали справжнім фестивальним хітом.
Чільне фото: кадр із фільму «Агент щастя».
22 Docudays UA проводиться за фінансової підтримки Європейського Союзу, Посольства Швеції в Україні, Міжнародного фонду «Відродження». Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відповідають поглядам Європейського Союзу, урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково її автор(к)и.
Джерело: Docudays UA.
