Для чого нам потрібні неформальні документи розвитку міст

В Україні просторовий розвиток міст досі базується здебільшого на генеральних планах, які розробляють органи місцевої влади. Втім, часто ці документи сформовані на основі бачення окремої групи людей, які мають легальний вплив на прийняття рішень. На жаль, думка мешканців досі залишається другорядним фактором впливу на розробку таких документів.

Про те, як долати цю проблему розповідали на Академії громадської участі в Львові Антон Коломєйцев, начальник управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради та Квентін Олівер, міжнародний експерт проєкту Ради Європи в Україні “Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні”, та визнаний світовий експерт з публічних консультацій, у рамках Академії громадської участі у Львові 18-20 листопада. 

«У Відні розробили план розвитку міста, який називається STEP-2025. Цей документ показує, як змінюватиметься структура міста протягом 10 років, 2015 до 2025. У ньому вказано, які райони будуть розбудовуватися, як змістяться осі міста, як зміниться мобільність. Особливість STEP-2025 у тому, що це неформальний документ», – розповідає Антон Коломєйцев.

За словами Антона Коломєйцева, на пострадянському просторі збереглася традиція генеральних планів міст як єдиного документа, що регламентує розбудову та просторовий розвиток міст. У європейських країнах натомість існує двоступенева система планування: вона складається з того ж формального генерального плану та ряду неформальних документів.

Ця двоступенева система почала поширюватися у 1990-их роках після того, як вони показала свою ефективність у Німеччині після його поширилася на інші країни Європи.

Які ж відмінності між формальним та неформальним плануванням?

•         Формальні документи є обов’язковими, мають директивний характер, тобто чітко вказують, що і як слід робити.
•         Ці документи негнучкі, до них вкрай важно вносити зміни.
•         Вони мають чітко визначений формат та будуються на процедурах, які мають виконувати органи влади.
•         Це документи для професіоналів, вони складні для прочитання та розуміння, а тому з ними можуть працювати тільки люди з відповідною освітою.
•         Це формальні документи без пріоритетів, вони рамкові та не спеціалізовані.
•         Ці документи розглядають мешканців як споживачів розвитку міста, а не як учасників цього процесу.

Проте не варто сприймати формальні директиви суто негативно.

«У німецькому законодавстві є ціль 30 гектарів – зробити так щоб в день забудовувалося не більше 30 гектарів вільної землі. Поки цієї цілі ще не досягли, але рухаються до цього: цю цифру вже скоротили із 140 гектарів до 75 гектарів на день. Тому навіть лише завдяки державній політиці можна підтримувати сталість розвитку», – говорить Антон Коломєйцев.

Неформальні документи мають декларативний характер, це документи для всіх, документи з пріоритетами, мешканці як співавтори, гнучкі документи, документи вільного формату, документи на цінностях.

Неформальний рівень не є обов’язковий, з точки зору закону, проте він є потрібним та навіть необхідним з точки зору залученості самих мешканців у просторовий розвиток міст.

Завдання неформальних документів:

•         Координація дій різних органів влади.
•         Маркетинг задля залучення інвестицій в розвиток міста.
•         Залучення різних цільових груп.
•         Формування візії розвитку міста.
•         Формування політик, що базуються на соціальних пріоритетах.

«Одне з бельгійських міст вирішило, що воно має стати найкращим у всій країні. Сюди входило благополуччя місцевих, розвиток туризму, економіки, приваблення інвестицій. Ініціатори хотіли залучити людей у цей великий генеральний план розвитку міста. Проблема у тому, що мешканців не дуже активно цікавляться такими великими проектами. Їх хвилюють менші речі», – розповідає Квентін Олівер.

За його словами, людям легше розуміти те, що вони не бачать довкола себе. Тому автори бельгійського проекту вирішили почати з дуже дрібних речей, таких як, наприклад, проблема із жуйками на вулицях. Для людей це було простіше зрозуміти, бо вони це бачили щодень і розуміли приблизно, чого коштує поприбирати це. Далі почалася робота на трохи вищому рівні, наприклад, чи варто ставити лежачих поліцейських у спальних районах як спосіб зменшити кількість аварій.

Врешті, автори проекту вийшли на високий та дуже серйозний рівень – вони порушили питання подолання бідності у місті: чи варто витрачати податки на зниження нерівності. Вони почали з дуже вузького – жуйки – і розширилися до міської мобільності, а потім спробували зрозуміти, яким суспільством вони хочуть бути. Це дуже збільшило кількість людей, які почали залучати до прийняття рішень.

На відміну від неформальних документів, що включають результати публічних консультацій, формальні документи є обов’язковими і мають чітко виражений формат, як, наприклад, генеральні плани міст в Україні.

Завдання формальних документів:

•         Регулювання розвитку.
•         Прогнозування розвитку.
•         Обґрунтування розподілу джерел.
•         Взаємоузгодження, державних, громадських та місцевих інтересів.
•         Визначення процедур, на яких базується проектування та здійснення контролю.

У Львові паралельно працювали над двома документами: формальним Генеральним планом та неформальною Інтегрованою концепцією розвитку міста. «Коли ми розробляли Інтегровану концепцію розвитку Львова, ми одразу планували різні сценарії. Чи це інтенсивний розвиток за рахунок міста, чи екстенсивний, який виявився дуже дорогим. Там ми більше сконцентрувалися на інтенсивному підході розвитку Львова як компактного міста коротких відстаней», – говорить Антон Коломєйцев.

Академія громадської участі — унікальний тренінговий курс в рамках проекту Ради Європи “Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні”, сформований за принципом “навчання через дію” на основі міжнародного досвіду та практик, стандартів Ради Європи.