Чи посилилися в Україні антисемітські настрої, або що не так із дослідженням Антидифамаційної ліги?

21 листопада організація Anti-Defamation League презентувала дослідження рівня антисемітизму у 18 країнах світу, включно з Україною. За висновками дослідження, кожен четвертий з опитаних респондентів має яскраво виражені антисемітські переконання, а у Східній Європі такі переконання посилилися, порівняно з попереднім дослідженням ADL Global 100 survey. Зокрема, в Україні 72% респондентів погодилися з твердженням, що «євреї мають надто багато влади у бізнесі». Загалом Україна в індексі опинилася на 2му місці з показником 46% — після Польщі із 48% на першому місці. На третьому місці — Угорщина із 42%.

Водночас, дослідження Конгресу національних громад України, презентоване у 2019 році, засвідчує, що у 2018 році ситуація щодо злочинів на ґрунті антисемітизму покращилась: кількість актів вандалізму зменшилась вдвічі, а фізичних нападів не було зареєстровано. Дослідження Pew Research Center (US), опубліковане у 2018 році, демонструвало, що українці найбільш дружні до євреїв серед усіх опитаних країн. Лише 5% українців не хотіли би бачити євреїв своїми співгромадянами. Це найменший показник з усіх країн Східної та Центральної Європи.

Під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі ми запитали правозахисників та соціологів: чи є підстави вважати, що рівень антисемітизму в Україні зростає?

Що не так із методологією ADL, та які дані українського моніторингу?

Йосип Зісельс, правозахисник

«Ми неодноразово критикували Антидифамаційну лігу за те, що вони використовують застарілу методику і однакову для усіх країн, які мають різну ідентичність і сприймають ці запитання по-різному. Якби я відповідав на ці запитання — я б теж виявився антисемітом», — Йосип Зісельс, виконавчий спів-президент Асоціації єврейських організацій та громад України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України.

По-перше, запитання сформульовані так, що ствердні відповіді на них не обов’язково можуть свідчити про негативне ставлення до євреїв.

По-друге, для всіх країн застосовна однакова методика, не адаптована до локальних особливостей сприйняття респондентами цих запитань.

Михайло Міщенко, заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова

«З 11 суджень, представлених у дослідженні, до 7 в мене є питання, наскільки вони можуть бути показниками антисемітизму і сприйматися як негативна характеристика євреїв.

Наприклад, судження «Євреїв не турбують проблеми тих людей, які не відносяться до їхньої спільноти». Коли у респондента питають, чи згоден він з таким висловом, він потрапляє у невизначену ситуацію. З одного боку, представники всіх національностей більш схильні думати про проблеми своєї національної спільноти, ніж проблеми інших. А з іншого боку, він думає: а чого його питають про євреїв в цьому випадку? Коли ми вимірюємо ставлення до таких стереотипних суджень, ми вимірюємо не стільки позицію респондента, а стільки його уявлення про те, що можна, а що не можна говорити в такій ситуації.

Якщо в Україні і існує ксенофобія, то це, насамперед, до олігархів. Наші опитування постійно показують, що люди, які мають високий вплив у бізнесі, відносяться до тих, до яких українці ставляться найбільш негативно, і тут їхня національність не має істотного значення. Якщо взяти судження, з яким в дослідженні ADL найбільше погоджуються в Україні — «євреї мають забагато впливу у бізнес-середовищі» — і переформулювати на «деякі українці мають…», то більшість респондентів, скоріш за все, також дали б ствердну відповідь», — Михайло Міщенко, заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова.

Володимир Паніотто, генеральний директор КМІС

«Проблема не із самим дослідженням, а трактуванням його результатів як антисемітських настроїв, тому що запитання, які ставили респондентам — радше про поширеність стереотипів щодо євреїв. І скоріше не щодо євреїв України, а євреїв світу.

Те, що вивчається з 1994 року в Україні за адаптованою шкалою Богардуса, стосується більше емоційних компонентів ставлення до євреїв. Наприклад, чи згодні допустити їх як членів родини, сусідів, колег на роботі. Наш інститут їх проводить щороку, раз на 2 роки — Інститут соціології НАН України.

В останні 10 років ситуація була приблизно стабільна. Ми бачимо що в середньому євреї на 5 місці. Це приблизно такий рівень ставлення, як до росіян, кримських татар, американців. Ставлення до євреїв-мешканців України краще, ніж до євреїв-мешканців Ізраїлю. А от щодо ромів проблема негативного ставлення справді є», — Володимир Паніотто, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології.

По-третє — невелика вибірка і до 7% похибки. По-четверте, у 2019 році опитування не проводилося у декількох країнах, які раніше випереджували Україну в індексі. Це одна з причин, чому Україна опинилась на 2-му місці.

• З вибіркою 500 респондентів, з урахуванням дизайн-ефекту, похибка становить приблизно 7%. Крім того, пунктів опитування менше, ніж у стандартному соціологічному дослідженні.
• Індекс виявився нестійким. Наприклад, якщо у 2014 році Франція мала індекс 37, то у 2015 році вже 17. За один рік ситуація не могла змінитися настільки.
• У 2014 році індекс України за дослідженням ADL становив 38%, у 2015–31%, у 2019–46%. У 2019 році Україна опинилася на 2-му місці, після Польщі, і через те, що не проводилося опитування у кількох країнах, які мали вищий індекс за результатами попередніх досліджень — Греції, Болгарії, Сербії, Білорусії і Румунії.

Соціологи зауважують, що когнітивний аспект (переконання людей), про які вони кажуть у соцопитуваннях, не завжди корелює з поведінковим аспектом — як вони діють у реальному житті.

«Дані за 2018 рік показуть, що за кандидата у президенти єврейського походження теоретично готові голосувати 36% українців. Але на останніх виборах реально проголосували 73%», — Володимир Паніотто, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології.

Яка ситуація з антисемітськими інцидентами в Україні?

Нуль фізичних нападів за останні 3 роки та найнижча кількість актів вандалізму за останні кілька десятиріч.

Йосип Зісельс, правозахисник

«За останні 3 роки в Україні не було жодного фізичного нападу на ґрунті антисемітизму. Для порівняння, у країнах Західної Європи — Німеччині, Франції, Великобританії, та США такі напади вимірюються десятками на рік. У 2017 році у нас було 24 випадки вандалізму на грунті антисемітизму, у 2018 році — 12. Випадок з пам’ятником Шолом-Алейхему — це 11 випадок у 2019 році для всієї України. Це мінімальний рівень за 2–3 десятиріччя, скільки ми цим займаємося. З мовою ворожнечі — також.

Сприймати Україну як країну з високими антисемітськими настроями — це відсталий погляд, який абсолютно не відповідає дійсності. Україна — це країна з одним з найменших проявів антисемітизму і в Європі, і у світі.

До речі, після Майдану ставлення до євреїв і кримських татар різко покращилося — тому що вони були активними на Майдані і пішли на фронт. Євреї продемонстрували, що ототожнюють себе з українською державою, її майбутнім і викликами, які стоять перед нею, брати на себе свою частину відповідальності», — Йосип Зісельс, виконавчий спів-президент Асоціації єврейських організацій та громад України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України.

В’ячеслав Ліхачов, правозахисник

«Останній випадок на ґрунті антисемітизму було зафіксовано влітку 2016 року. З початку цього року зафіксували 11 випадків антисемітського вандалізму, за минулий рік — 12 випадків. 3–4 роки тому їх було удвічі більше.

Найвищий рівень і злочинів, і актів вандалізму в Україні на антисемітському ґрунті був у 2006–2008 роках. В останні 10 років ми бачимо тенденцію до зниження. І ми спостерігаємо це не лише в Україні, а й інших країнах Східної Європи — наприклад, Польщі, яка у дослідженні ADL теж отримала високі показники антисемітизму. На відміну від країн Західної Європи, де, згідно з дослідженням ADL, рівень антисемітизму нижчий. Можна констатувати, що це дослідження не є дослідженням рівня антисемітизму, тому що воно не відображає того, що реально відбувається у суспільстві», — В’ячеслав Ліхачов, правозахисник, аналітик Центру прав людини «Зміна».

«Важливі не так самі інциденти, як реакція суспільства на них. Останні два інциденти — ролик “5 каналу” і спаплюження пам’ятника Шолом-Алейхему — показали, що громадянське суспільство реагує дуже активно. Щодо ситуації з пам’ятником виступив міністр закордонних справ і засудив інцидент. Тож і уряд, і громадянське суспільство реагують однозначно негативно, і для мене це дуже гарна характеристика ситуації в Україні», — Йосип Зісельс, виконавчий спів-президент Асоціації єврейських організацій та громад України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України.

Про що важливо пам’ятати у контексті цієї теми?

По-перше, потрібно забезпечити невідворотність покарання за інциденти на ґрунті ксенофобії. Зараз такі випадки не завжди кваліфікуються та розслідуються належним чином. 

«Наприклад, з приводу інциденту з пам’ятником Шолом-Алейхему відкрита справа за статтею «хуліганство», а не «розпалювання міжнаціональної ворожнечі».

По-друге, нам потрібні зміни до законодавства. Міжнародним альянсом пам’яті жертв Голокосту була створена дефініція, що таке антисемітизм, і її прийняли вже більше половини європейських країн. Стаття 161 Кримінального кодексу України застріла: там йдеться тільки про « розпалювання міжнаціональної ворожнечі», і вимагається доведення умислу. Якщо людина щось сказала, але стверджує, що не мала на меті розпалювання ворожнечі — органи слідства і судові органи відмовляються це розглядати», — Йосип Зісельс, виконавчий спів-президент Асоціації єврейських організацій та громад України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України. 

«У 2014–2016 роках жоден випадок антисемітських інцидентів не було належним чином розслідувано. Останні 2–3 роки ми спостерігаємо покращення ситуації, правоохоронні органи почали працювати краще, але ми не задоволені цим прогресом і вимагаємо більшого», — В’ячеслав Ліхачов, правозахисник, аналітик Центру прав людини «Зміна».

По-друге, такі інциденти можуть бути одним з елементів гібридної війни Російської Федерації проти України. У випадках, коли це так — це необхідно доводити та доносити до міжнародної спільноти. 

“Мої відчуття — що половина випадків, починаючи з 2014 року, — це провокації. Росія веде війну проти України, і важливий фронт цієї війни — інформаційний. Росія хоче виставити Україну як країну бандитську, ультранаціоналістичну, антисемітську, і на це не шкодують коштів.

Але тільки вирок суду може визначити, це була провокація чи ні», — Йосип Зісельс, виконавчий спів-президент Асоціації єврейських організацій та громад України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України.

«Такі співпадіння [публікація дослідження ADL і вандалізм щодо пам’ятника Шолом-Алейхему — прим.ред.] змушують нас напружитися, тому що заходи, які проводили радянські спецслужби у 60-х роках виглядали ідентично. Через розміщення інформації у ЗМІ відбувалося формування антисемітського образу, далі відбувалися акції вандалізму», — Олександр Данилюк, керівник Центру оборонних реформ.

Водночас, зазначають Йосип Зісельс та Володимир Паніотто, навряд чи є підстави підозрювати, що дослідження ADL цілеспрямовано підігрувало інтересам Росії — воно проводиться давно і у більш ніж у 100 країнах світу.

«Якщо підсумувати, по-перше, індекс вимірює лише когнітивний компонент антисемітизму — стереотипи, які існують, і то частково. По-друге, він вимірює переважно ставлення до євреїв у світі, а не в Україні. Він має велику похибку і дуже нестабільний через невелику вибірку. І, головне, його динаміка не співпадає з емотивним і поведінковим компонентом антисемітизму. Тож рівень антисемітизму в Україні не зростає.

Але це не має нас заспокоювати: те, що є негативна динаміка у цих стереотипах — це негативний сигнал. І держава повинна докладати зусиль для формування толерантності у суспільстві», — Володимир Паніотто, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології.

Відеозапис цієї розмови Ви можете переглянути тут:

Джерело: УКМЦ.