«Чи довго чекати змін? Якщо чекати, то довго…»

Правдивість цієї загальновідомої мудрості вкотре підтвердив навчальний тренінг Школа місцевої демократії.

Практичні поради щодо того, як бути активним громадянином, і не просто сміливо висловлювати власну думку, а зробити так, щоб її почули на рівні влади, прозвучали під час обласної Школи місцевої демократії, що днями відбулася у Луцьку.

Дізнатися про можливості, які маємо, але якими не завжди вміємо користуватися, прийшли представники громадських організацій, новостворених об’єднаних територіальних громад, члени виконкомів та представники громадського активу сусідніх із Луцьком сільських рад.

Серед спікерів – знані в області люди з чіткою власною позицією.

Зокрема голова Волинського ресурсного центру розвитку місцевої демократії Ірина Гайдучик розповіла про те, що таке локальна демократія, які її інструменти та як працює місцева політика без участі та контролю громадськості.

Експерт наголосила: все починається із законодавства.

«Ми працюємо у цьому напрямку більше року, маємо гарні напрацювання. В першу чергу займаємося аналізом нормативно-правових актів, напрацьовуємо проекти тих локальних документів, які дійсно дозволяють керувати громаді», – доповідач коротко окреслила головні напрямки роботи Ресурсного центру – організації, котра й взяла на себе зобов’язання організувати і провести цю зустріч.

«Прояв нашої активності відбувається досі переважно лише у тому, що ми ходимо на вибори, аби поставити галочку за політика у виборчому бюлетені. Але вибрати – мало. Потрібно – аналізувати вчинки та контролювати, – зазначила доповідач і порадила: – Основні закони, якими можемо користуватися: Конституція України, профільні закони, ЗУ «Про місцеве самоврядування», хоча він не повністю регламентує всі норми, не визначає правила, яким чином виявляти активність. Саме цей закон пропонує приймати Статут громади, де й буде прописано те, як ми можемо впливати на владу».

Ірина Гайдучик наголосила також, що у питаннях вирішення проблем міста, села, вулиці чи будинку відповідальність лежить однаково і на людях, адже досі громадянське суспільство не достатньо активне або ж швидко втрачає інтерес, коли наштовхується на перешкоди.

Ірина Гайдучик також торкнулася питання Статуту Луцька. Цей документ, наголосила, давно створений, але не надто активно використовуються органами влади та громадськістю. Незважаючи на те, що у Статуті багато недоліків, він може бути дійсно дієвим інструментом співпраці влади і громади.

«А загалом Статутів громад дуже мало – 6 на всю область. Чому не створюються? З боку влади – боязнь, що за умови врегулювання процесів, люди закидатимуть багато претензій; з боку людей – пасивність чи просто незнання.

Мала досвід спілкування з одним чудовим містом на Волині, не називатиму його, проте саме там секретар ради сказав ключову фразу: «Навіщо нам ваша місцева демократія? Людям потрібні гроші, ви нам їх не дасте. Не на часі місцева демократія, хочете допомогти – вирішіть для початку нагальні проблеми нашої громади. А зараз люди мовчать, то й добре. Цей приклад найбільше висвічує готовність влади до активності громади», – підсумувала доповідач.

Тож основні інструменти місцевої демократії, які ми нині маємо, це громадській слухання, органи самоорганізації населення, участь у роботі координаційних груп, громадській раді, консультативне опитування громадян, електронні петиції та ін.

Про те, як кожен може стати «Депутатом без депутатського значка» і, знаючи свої пава та можливості, впливати на владу, знає і поділився з іншими керівник виконкому «Громадського руху «Народний контроль» на Волині Михайло Шелеп.

Тож – кілька практичних порад: Михайло Шелеп, каже, що за бажання всі пропозиції громадськості таки можуть  бути враховані.

«Потрібно вміти користуватися трьома ключовими законами, де є відповідь на багато запитань: це ЗУ «Про місцеве самоврядування», «Про доступ до публічної інформації» та Закон України «Про статус депутатів місцевих рад». Залежно від того, де ви живете, є ще певні нормативні документи: регламент місцевої ради (там сказано, наприклад, хто веде сесію, хто може виступити, скільки на це дається часу – тобто визначено всі процедурні моменти). Тож у перші три місяці, коли депутати ще на хвилі «все для народу», і не зовсім розуміють, чим це їм загрожує, можна пропонувати навіть зміни у регламент, та згодом їх активно застосувати в інтересах громади», – ділиться досвідом Михайло Шелеп.

«У громадах дуже важливим є Статут. Там можна прописувати все, що не суперечить Закону. Тобто якщо у Статуті записано, що будь-який громадянин має право виступати на сесії – цього правила мусять дотримуватися всі».

Доповідач також розповів про «пасивні» та «активні» способи впливу громадськості. Щодо пасивного, то це, звісно, ознайомлення із проектами рішень, що виносяться на сесію (їх, до слова, мають оприлюднювати за 20 днів до сесії) – і готувати запит на інформацію.

Активний спосіб – присутність під час засідань депутатських комісій, громадських обговорень та тих же сесій. За законом, засідання сесії є відкритим.

Як захистити свої інтереси перед місцевою владою через організацію та проведення громадських слухань, говорив експерт Інституту Політичної Освіти Андрій Осіпов.

Хороший громадський діяч – то завжди опозиція до влади, переконаний експерт.

«Хочу сказати, що Луцьк є доволі прогресивним у вирішенні питань місцевої ініціативи. Бо в нас, наприклад, треба було назбирати 30 голосів, а зараз узагалі лише 15, аби рішення було розглянуте. До недавнього часу, наприклад, в Івано-Франківську потребувалося 1800 підписів», – розповів Осіпов.

«Коли на сесії ходити не цікаво, коли на інформаційні запити немає ґрунтовних відповідей, коли питання голосуються пакетами і не проводяться громадські слухання, настає час протестів, – каже експерт і називає статистику Луцька: – З 2006-го по 2016 рік у місті проведено приблизно 6 громадських слухань. Що каже Закон? Це – форма зустрічі громадян з міським головою, державними чиновниками, депутатами. Громадські слухання мають проводитися не рідше як раз на рік».

Досі у нас громадянам важко достукатися до влади. Але, каже експерт, відповідальність лежить на обох сторонах. Бо нерідко ми живемо за принципом: «Вам не вдасться нас поставити на коліна. Ми як лежали, так і будемо лежати». Так склалося з кількох причин – відсутність державної, місцевої правової культури та байдужості громадян, робить висновки експерт.

Про особливості роботи консультативно-дорадчих органів при органах місцевого самоврядування, їх роль, функції та впливовість, розповів Захар Ткачук – керівник Молодіжного центру Волині.

Експерт розпочав із пояснення, що ж таке громадська рада та як вона працює.

«У нас діяльність цього дорадчого органу поки не надто ефективна. З кількох причин. Загалом і склад ради не завжди професійний, не надто висока активність роботи, а рішення є лише рекомендаційними. Тобто орган виконавчої влади на власний розсуд вирішує, приймати чи ні до відома рішення громадської ради. То так може будь-хто прийти до чиновникам і сказати йому свою думку, а він відповість, мовляв: «Дякую, я подумаю», – зазначив доповідач.

Наприклад, в Естонії, каже експерт, діє Національна громадська рада. І її повноваження досить великі: вона може накласти вето на загальнодержавне рішення, наприклад, на рішення розпочати мобілізацію. Звісно, там має бути 90% голосів «за», але це вже один із кроків до того, щоб чути голос громадськості.

Іще один недолік, переконаний експерт, – відсутність будь-якого фінансування діяльності громадської ради. Тож аби принаймні вести сторінку у «Фейсбук», має бути відповідальна людина. Зважаючи на те, що це потребує затрат часу і сил, аби вона справді була інформативною, то ніхто за це не береться. Недоліком громадської ради часто є чималий кількісний склад. А відсутність регламенту роботи нерідко призводить до того, що немає конструктиву.

Голова Центру політичного аналізу та виборчого консалтингу, Михайло Наход ознайомив присутніх зі способами використання інструментів електронної демократії на національному та місцевому рівнях.

Рік тому, каже експерт, лише 14% українців розуміли, що таке насправді електронна демократія. Але протягом цього часу досить серйозно розвинулися самі її інструменти.

«Нині діють сайти рад, сторінки у соціальних мережах – чи то це загалом структури, чи то персональних представників влади. Є також сторінки у Вікіпедії. У сучасному світі, якщо вас немає в Інтернеті, то можна вважати, що немає узагалі, бо про вас знає дуже обмежене коло людей. Сторінка в Інтернеті – то шлях для залучення інвестицій, розширення меж та рівнів співпраці. І ще бажано, аби такі сторінки діяли принаймні трьома мовами», – радить експерт.

Щодо відкритості інформації, то ситуація на Волині непогана, хоча досить низька активність громадян.

«Наприклад, в Естонії вже проводять вибори через Інтернет, референдуми. Але має бути висока система захисту інформації. І в нашій корумпованій країні, наприклад, варто було принаймні протестувати електронні вибори на невеликих громадах, а тоді спробувати запровадити на вищому рівні. Ми маємо також непогану ситуацію у створенні системи прозорого бюджету. Думаю, скоро буде і бюджет участі громади. В Україні вже є окремі приклади успішної роботи у цьому напрямку», – аналізує експерт.

Про органи самоорганізації населення як важливу форму взаємодії органів місцевого самоврядування з членами територіальної громади окреслив Петро Лавринюк – експерт Волинського ресурсного центру розвитку місцевої демократії.

Важливим елементом системи місцевого самоврядування є органи самоорганізації населення. Їх правовий статус визначається сьогодні Конституцією (ч. 5 ст. 140) та вже згаданими законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 4,14,16, 60) і «Про органи самоорганізації населення».

Тож як зазначив експерт, перед тим, як створити, скажімо, будинковий, вуличний, квартальний, сільський чи селищний комітети, спочатку вивчаємо основи.

Саме це – одна з найдієвіших форм участі членів територіальних громад у вирішенні питань місцевого значення. Такі органи створюються за ініціативи самих жителів та з дозволу відповідної сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради на окремій території.

«Це – найкращий спосіб врегулювати питання, які турбують вас сьогодні і вчора. Адже давайте чесно визнаємо: проблеми мешканців. Скажімо, 40-го кварталу Луцька, не особливо хвилюють мешканців Львівської. І навпаки. Не кажучи вже про сусідні міста чи села. Звісно, якщо проблеми не глобальні. Але то вже – інше питання», – переконує експерт.

Школа місцевої демократії це перший крок до того, щоб надати пересічним мешканцям у користування інструменти безпосереднього народовладдя. В подальшому планується продовження започаткованого навчання за іншими тематиками.

Захід відбувся в рамках проекту «Місцева демократія. Волинь. Перезавантаження», що реалізується за підтримки програмної ініціативи «Демократична практика» Міжнародного фонду «Відродження».