Через комікси й виставку про важливе: закордоном та в Україні презентували історії укранців, що постраждали у війні

За більш як рік ведення повномасштабної війни частина українців, які вимушено покинули власний дім, вже змогла повернутися назад. Але є сотні тисяч тих, хто поки не може їхати додому або вже й немає куди. Ця частка українського населення залишається жити як у тилових регіонах України, так і закордоном. Там вони намагаються побудувати життя заново. Тобто поступово інтегруються у нове середовище. Але наскільки цей процес буде інтенсивним, напряму залежить від відкритості місцевого населення до переміщених людей. Якщо у перші місяці повномасштабного вторгнення спостерігався сплеск гуртування довкола проблем українців, то зараз ця інтенсивність суттєво знизилася.

Війна виснажує, тому є потреба шукати нові підходи, щоб говорити з дорослими й молоддю про наслідки війни для цивільного населення. Цю роботу зараз провадить  в Україні і закордоном Івано-Франківська обласна організація “Молода Просвіта”. 

Команда з Івано-Франківська намагається побудувати міцніше взаєморозуміння між земляками й сусідніми народами через історії мирних людей, які постраждали під час масованих атак, обстрілів й тимчасової окупації. Доносять їх за допомогою двох форматів: виставки “Втрачений дім” та графічної новели “На межі”.  

“Втрачений дім” – це 22 історії з фотографіями людей, що були зроблені у тимчасових прихистках для переселенців, які у 2022 році функціонували на базі шкіл і садочків Івано-Франківської області на заході України. Команда там записала розповіді тих, хто готовий був говорити про пережите. Кожна оповідь унікальна і говорить про втрату, якої зазнала людина, позбавлена доступу до базових потреб – відчуття безпеки, їжі, води, тепла, а також про загибель рідних. Усі ці історії варто сприймати не тільки як індивідуальний досвід, але й як збірний образ мільйонів українців, що вижили й тікають від війни​​.

Також до річниці повномасштабної війни на основі виставки виготовлено графічну новелу “На межі”, яка має на меті ілюстративно показати воєнну буденність, у якій живе мирне населення України останній рік. Сюди увійшло 10 історій.

Розроблені матеріали команда презентувала в Україні, Молдові, Румунії та Угорщині.

А для того, щоб уникнути мовних бар’єрів закордоном, графічну новелу переклали на румунську, угорську та англійську мови. З аналогічним перекладом команда створила й каталог виставки “Втрачений дім”. 

“Ми відвідали рівно десять міст. Частина з них – у трьох сусідніх до нашої країнах, а інша – тилові обласні центри України. Їхала команда з декількома завданнями: через розроблені продукти говорити про потребу далі підтримувати тих, хто постраждав, об’єднувати людей для протидії й засудження неприпустимого зла, яке коїть Росія в Україні, а також щоб спільно поміркувати, як ще можемо далі працювати й підтримувати українців”, – зазначила керівниця “Молодої Просвіти” Євгенія Бардяк.

Разом з командою у тривалу мандрівку вирушив й один з героїв виставки, Володимир Приходько з Маріуполя. Чоловіку уже більше 70-ти років, але він став одним з перших, хто зголосився їхати так далеко, аби розповідати про руйнування, які принесла російська армія у його дім: “Мені важко пригадувати все, що я бачив і що сам пережив. Але людям треба доносити правду різними шляхами. Якщо після моєї історії хтось змінить своє ставлення про Україну чи усвідомить хоча б частково, які жахи доводиться всім українцям зараз проходити, то вважатиму, що немарно поїхав”.

Історію пана Володимира та деталі, як знищувала Росія Маріуполь, почули у всіх містах, де відбулися презентації.

Розмова про Україну там, де “все не так однозначно”

Біженці з України досі залишаються жити у сусідніх Польщі, Молдові, Румунії, Угорщині, Словаччині. Всюди їм надають соціальну підтримку, але якщо місцеве населення одних країн приймає біженців з розумінням, то інша частина має дещо більш холодні настрої. Чи є шляхи діалогу та як його провадити далі, “Молода Просвіта” досліджувала саме під час презентацій закордоном. Їх провели у Кишиневі, Бухаресті, Будапешті та угорському містечку Сєчень.

Перша таки відбулася у Молдові, хоч і були певні труднощі через проросійські протести, які ведуться у столиці.

“Наш захід відбувався близько до будівлі Парламенту і якраз у той час там проходили мітинги. Вони супроводжувалися повним перекриттям для транспорту центральної вулиці міста, що означало додаткові труднощі для гостей, які були запрошені на презентацію. На щастя, більшість змогла бути і ми провели достатньо жваву розмову й передали їм розроблені матеріали”, – розповіла представниця “Молодої Просвіти” Тетяна Пігурська.

Що важливо, подію відвідала як українська діаспора, так і місцеві мешканці, а також посол України в Молдові Марко Шевченко. Усі відзначили необхідність більше говорити про проблеми України саме через такі просвітницькі формати.

У Румунії, окрім Бухаресту, команда мала нагоду побувати у місті Тімішоара, де поспілкувалися з журналістом державного каналу Міхаєм Валусеску. За його словами, румуни ще пам’ятають Червону Армію біля своїх кордонів, комуністичну диктатуру й жорстокість, яку просували глави Радянського Союзу у країні в період з 40-х до 80-х років. Тому населення співпереживає Україні та боїться вторгнення Росії вже на їх землі.

В Угорщині ситуація дещо різниться. Тут явно простежується активна робота російської пропаганди, яка потужно ведеться через телеканали та соціальні мережі. Діє вона достатньо активно саме у малих населених пунктах Угорщини й формує у населення антиукраїнські настрої.

Представниця філії Української Асоціації “‘Єдність” Марія Чемер декілька років живе у місті Сєчень в Угорщині й простежує реальні наслідки “кремлівської руки”: “Тут ставлення до нас різне. Є ті, хто допомагає та співчуває, а є ті, хто піддається пропаганді і не любить українців. У соцмережах є багато гнівних коментарів про Україну. З боку українців також, до речі, є деяка холодність у бік угорців. Тому вважаю, що такі заходи варто робити у школах, де діти ще не є у контексті інформаційних війн. Хоча мене нещодавно уже запитували, чи правда, що Україна на 90% зруйнована. Діти це чули по телевізору. Тому, думаю, варто саме з молоддю почати говорити про війну”.

Історії українців для українців

Після повернення з-за кордону команда організації продовжила свій презентаційний маршрут з виставкою й графічною новелою в обласних центрах західної частини України. Розробки змогли побачити місцеві мешканці у Тернополі, Чернівцях, Ужгороді, Львові, Луцьку та Рівному. 

За словами організаторів заходу, зустрічали їх достатньо відкрито. Було й не раз, коли гостей розчулили до сліз описані історії земляків і землячок. 

Переважно на події запрошували освітян, які безпосередньо працюють з великим колом молоді. Розроблені каталоги й новели їм команда передала для бібліотек та для використання у навчальному процесі, щоб більше говорити через них про гуртування суспільства.

Здавалося б тема національної єдності після пережитого року повномасштабної війни уже стоїть не так гостро. Але умовні стіни, які будувала Росія між населенням різних частин України, досі прослідковуються. Торкається це не тільки дорослих, а й дітей.

“Питання мови та громадянської позиції зараз дуже важливі. Я працюю у шкільній бібліотеці й до нас часто приходять переміщені діти. Коли вони спілкуються українською, їм легше стати частиною колективу. Ті, кого я знаю, без труднощів влилися. До прикладу, одна з переміщених дівчат мала творчий вечір, де читала українські вірші. Але якщо є мовний супротив та антиукраїнська позиція, дитині важко стати частиною колективу, її не приймають і знайти друзів їй непросто”, – наголосила представниця школи № 49 у місті Львів Христина Стасів. 

Як зазначають самі освітяни, формат графічної новели, тобто коміксу, зараз є досить актуальним і може принести з часом добрий ефект для молоді, бо інформацію вони переважно сприймають саме візуально. Отримані примірники освітяни уже планують використовувати у навчальному процесі.

Матеріал створений у рамках проєкту “Емпатія. Підтримка. Інтеграція”, який організовує Івано-Франківська обласна організація “Молода Просвіта” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Зміст матеріалу не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).