В Україні близько 12% живуть не за місцем реєстрації. Це щонайменше 3,3 млн дорослого населення. Про це заявили авторки дослідження “Громадяни України, що живуть не за місцем реєстрації: їхня кількість та проблеми” під час презентації у Києві 26 березня. 

Дослідження складалось із двох компонентів. Перший – дослідження кількості людей, які живуть не за місцем реєстрації. В цьому опитуванні взяло участь 5400 осіб з усієї України за виключенням непідконтрольних територій. В другому компоненті дослідження взяли участь 2000 осіб. Опитували безпосередньо людей, які живуть не за місцем реєстрації та дізнавались, з якими проблемами вони зіштовхуються, якими сервісами можуть користуватись та яка їх якість.

Оскільки дослідження не враховувало ВПО, загальна кількість осіб, що проживають не “за пропискою”, може сягнути щонайменше 6, 8 мільйонів. Точну оцінку кількості громадян, які проживають не за місцем реєстрації, може показати перепис населення.

Загострення проблеми

“Кожна дев’ята людина погодилась відповідати на запитання – це говорить про високий рівень страху обговорювати цю тему. Ми опитали дві тисячі осіб, тобто для цього нам потрібно було підійти майже до 20 тисяч.” 

Розповіла Людмила Янкіна, правозахисниця, керівниця проекту “Свобода пересування для кожного: реформа системи реєстрації місця проживання в Україні”, Центр прав людини ZMINA.

Останні три роки доволі сильно ця тема хвилює громадськість та зокрема правозахисні організації. ZMINA є однією з тих організацій, яка більше трьох років акцентувала свою увагу та увагу різних людей на тому, що чинна система реєстрації мала би бути реформована і цьому є не одна, а значно більше причин. 

Проблематика внутрішньої міграції, її динаміки і те, скільки уваги цій темі приділяється реалізації прав внутрішніх мігрантів і інших представників населення України доволі мало.

“З чого власне все почалося? В 2015 році у нас відбувалися місцеві вибори в Україні і дуже велика кількість людей, що зараз є внутрішньо-переміщеними особами, через збройний конфлікт не змогли проголосувати на місцевих виборах. А люди, які є внутрішніми мігрантами і не живуть за місцем реєстрації, вони з певних причин не захотіли/не змогли це зробити. Відтак почали цю тему досліджувати” – говорить Людмила Янкіна.

Болючі точки

Питання реєстрації впливає на дуже багато сфер життя людини та її відносини з державою. 

Наприклад, авторки порахували: для отримання однієї соціальної послуги, що прив’язана до “прописки”, людина повинна витрачати в середньому 4,4 дні та 750 грн.

Людям, які мешкають не за місцем реєстрації, набагато складніше реалізувати свої права.

Вони рідше беруть участь у виборах та менш активні у житті міста чи села.

“Нам, тим, хто проживає не за місцем реєстрації, складніше прийти на виборчу дільницю, бо це може потребувати додатковго часу. Відправити дитину до навчального закладу теж потребує додаткових зусиль у порівнянні з тими, хто живе за місцем реєстрації. Люди менш активні у вирішенні комунальних проблем”, – розповідає Юлія Тищенко.

Підсумовуючи “виборчу” ситуації, абсолютно не зможуть взяти участь у виборах саме ті люди, які не мають реєстрації місця проживання, оскільки зараз немає зручного механізму реалізації виборчого права. Якщо говорити про решту осіб з “пропискою”, але не живуть за місцем реєстрації, для них наразі є всі умови.

Разом з тим 21% опитаних відчувають себе обмеженими у правах через “прописку”.

“Причиною такого високо рівня толерантності до проблем, спричинених реєстрацією місця проживання, є те, що потреба в послугах виникає одноразово або епізодично. Для отримання найбільш популярних послуг використовуються альтернативні, часто неофіційні шляхи. Деякі послуги та права не сприймаються як важливі”, – наголошує Олександра Слободян, аналітикиня та дослідниця в Аналітичному центрі CEDOS, співавторка дослідження.

Небажання реєструвати фактичне місце проживання випливає зі складності процедури. 

“Для цього потрібно взяти довідку, виписатись, прописатись. Все одно на це потрібні фінансові та часові ресурси”, – говорить Юлія Тищенко, керівниця програми проектів демократичних процесів в Українському незалежному центрі політичних досліджень

Людмила Янкіна наголошує, що зміна системи повинна враховувати роль людини у всіх сферах її життя:

“Зокрема йдеться про медицину, ведення підприємницької діяльності, адміністративні послуги, оформлення актів цивільного стану, субсидії, вибори, судовий та соціальний захист, процеси бюджетування тощо. “

Також, за словами соціологів, серед молоді кількість осіб, які проживають не за місцем реєстрації, значно вища, ніж серед інших категорій населення. Якщо загалом в Україні не за місцем “прописки” живуть 12% людей, то серед українців віком 18–24 років — 17%, віком від 25 до 34 років – 19%, а віком від 35 до 44 років – 15%.

Чи відмінять “прописку”?

 Окрім загальнонаціонального опитування, експерти досліджують повністю законодавчу частину, на основі чого формується “Зелена книга”. А після грунтовного аналізу планується створити “Білу книгу” з рекомендаціями та відповідними кроками по зміні законодавства. 

Вони пояснюють, що на даний момент зарано висувати пропозиції, адже без грунтовного дослідження напрацьовувати законодавчі зміни буде передчасно та необ’єктивно.  

За мінімальними оцінками дослідниць, необхідно буде внести зміни до щонайменше 150 нормативних актів.

“Є така поширена гіпотеза, що якщо просто відмінити реєстрацію місця проживання або реплікувати чиюсь іноземну модель, то напевно нам буде легше і люди зможуть значно краще реалізувати свої права. Але насправді це не так, тому що в Україні є свій контекст, він доволі глибокий і певні історичні обставини, які не дозволять просто реплікувати іноземну модель, які не дозволять просто відмінити реєстрацію місця проживання.

Реєстарція місця проживання – це не просто адміністративна послуга “знявся і зареєструвався”. Це про глобальну інфраструктуру підсистем, які прив’язують людину в отриманні державних послуг до реєстрації місця проживання. Так чи інакше система сама і інші підсистеми узалежнюють саме від реєстрації місця проживання. Тож ту “прописку”, яка все ще в народі живе, відмінити так просто не можна. Нам потрібно визначити свою українську модель, яка буде з одного боку людиноорієнтованою, а з іншого – щоб держава об’єктивно розуміла, скільки людей живе в їхніх територіальних громадах і могла б адекватно і справедливо розраховувати ресурси.” – Людмила Янкіна.

 Про дослідження

Це перше загальнонаціональне дослідження такого масштабу, що розкриває кількість громадян України, які живуть не за місцем реєстрації. Окрім кількісних показників, дослідження розкриває причини, чому громадяни України не реєструють своє місце проживання там, де фактично мешкають. Водночас, дослідження показало, до яких складнощів з доступом до державних послуг та у реалізації прав людини призводить чинна система.

“Наші результати зараз найбільш репрезентативні з тих, які взагалі наразі можливі в Україні. Але вони не є на 100% точними. Ми завжди говоримо, що це щонайменша цифра, але більшу цифру в нас зараз немає можливості отримати, тому що ми не здійснювали перепис населення, ми проводили соціологічне опитування. Точні дані зможуть бути в країні лише після того, як буде проведено перепис населення” - зазначила Людмила Янкіна.

Більше про результати доліджень – у відео:

Дослідження було проведено компанією “Kantar TNS в Україні” протягом липня – вересня 2018 року на замовлення партнерського консорціуму з ZMINA. Центр прав людини, CEDOS та Ukrainian Center for Independent Political Research, за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Опитано 7 731 громадян України віком від 18 до 75 років в усіх областях, окрім окупованих територій. Орієнтовна статистична похибка, розрахована для випадкової вибірки відповідного обсягу, становить 1,3%.