Жінки у мейкерстві: опановуючи навички, простір і суб’єктність

Tolocar

Мейкерство в Україні часто розглядають крізь призму технологій, інновацій або майбутньої відбудови. Значно рідше його обговорюють у гендерному вимірі — і ще рідше з точки зору повсякденного досвіду жінок. Водночас досвід Tolocar співпраці з багатьма неймовірними жінками протягом останніх років показує чітку закономірність: жінки по всій Україні вже глибоко залучені до мейкерства — часто навіть не називаючи це так і часто без формального визнання.

Їхні шляхи в мейкерство рідко бувають лінійними. Вони починаються в дитинстві, через освіту, волонтерство або життєву необхідність, і розвиваються завдяки експериментам, навчанню та підтримці спільноти. Разом ці історії демонструють, що «мейкерство» — це практичний і доступний шлях для жінок здобувати навички, впевненість і здатність впливати на власне життя.

Мейкерство часто починається ще до того, як з’являється його визначення

Для багатьох жінок мейкерство починається не з обладнання чи формального навчання. Воно часто починається з роботи з текстилем, ілюстрації, ремонту, ручної творчості або практичних експериментів, які вони опановують самостійно.

Кілька жінок, з якими проводились інтерв’ю, розповідали, що ще в дитинстві навчалися практичним навичкам — в’язати, шити, вишивати, ремонтувати — і лише значно пізніше відкрили для себе цифрові інструменти, такі як плотери, 3D-принтери або паяльники.

Це ставить під сумнів поширений стереотип про те, що технічне мейкерство нібито є чимось принципово чужим для жінок. Насправді багато жінок уже мають мислення, необхідне для мейкерства: терпіння, здатність розв’язувати проблеми, уважність до матеріалу та готовність навчатися через практику.

Тетяна є головою ГО “Ініціаитивний центр “Толока”” та співпрацює з проєктом Tolocar у програмі Хаби Розвитку Мейкерства у Трускавці. Її шлях у мейкерство почався в дитинстві, коли бабуся навчила її в’язати, а згодом вона самостійно опанувала шиття та вишивку. З часом вона розширила свої навички, додавши виготовлення свічок, створення фетрових книжок для дітей, 3D-друк, роботу з плотерами та пайку. Для неї мейкерство — це поєднання традиційних ремесел із сучасними інструментами та безперервне навчання через практичні експерименти.

«Якщо я можу розібратися зі швейною машиною, оверлоком чи вишивальною машиною, то зможу розібратися і з паяльником. Це не “чоловічі” навички — це просто навички».

Справжній бар’єр — не здібності, а доступ

Спільною темою багатьох історій та інтерв’ю є не брак інтересу чи таланту, а нерівний доступ до можливостей навчання.

Кілька жінок згадують, що у школі хлопців знайомили з інструментами, електронікою та конструюванням, тоді як дівчата часто не отримували такого досвіду. У результаті чоловіки виростали впевненими у роботі з інструментами, тоді як жінки часто вважали технічні навички «не для себе».

Ситуація змінюється завдяки доступу. Коли жінки потрапляють у мейкерспейси, майстерні або лабораторії, де інструменти доступні, а навчання підтримується, впевненість зростає разом із практикою. Багато хто зазначає: страх зламати обладнання або зробити помилку зникає лише через дії та практику.

Віка — мейкерка та фасилітаторка воркшопів у мейкерспейсі “Млин” у Запоріжжі, що є також учасником програми “Хаби розвитку мейкерства”. Вона почала творчість як особисту практику, спершу даруючи свої ілюстрації друзям. Згодом її робота переросла у невеликі серії принтів і гравюр, які нині допомагають збирати кошти на підтримку українських військових. Зараз вона працює переважно з ліногравюрою, іноді з мозаїкою, а також проводить майстер-класи з друкованої графіки.

«На мою думку, творчість не ділиться на “для дівчат” і “для хлопців”. Різницю створює лише те, чи заохочують людину досліджувати свої здібності та сприймати їх серйозно, чи знецінюють як “просто хобі”».

Мейкерство як опора і внесок під час війни

У контексті війни мейкерство набуває додаткового значення. Воно стає способом повернути відчуття контролю, структури та корисності.

Деякі жінки описують мейкерство як заземлюючу практику — гравіювання, різьблення, ткацтво або складання об’єктів крок за кроком допомагають відновити психологічну рівновагу. Інші підкреслюють його соціальний вплив: створення мистецьких робіт для збору коштів, виготовлення необхідних речей у періоди перебоїв постачання або навчання інших.

Тетяна, викладачка Авіаційного інституту, спочатку не планувала ставати мейкеркою. Вона просто хотіла, щоб студенти вивчали електроніку на практиці, а не лише теоретично. Це рішення привело її до Fab Academy — однієї з найкомплексніших навчальних програм цифрового виробництва у світі. Поєднуючи повну зайнятість, виховання двох дітей, адаптовуючись під відключення електроенергії та повітряні тривоги, вона ночами документувала завдання, а вихідні проводила в мейкерспейсі. Сьогодні вона керує університетською лабораторією електроніки.

«Мейкерство — це не про вроджену технічність. Це про цікавість, уяву та сміливість».

Спільнота важливіша за впевненість

Ще одна чітка закономірність — роль спільноти. Впевненість рідко з’являється одразу; вона формується через спільні простори, наставництво та взаємну підтримку.

Мейкерспейси жінки описують не просто як майстерні, а як середовище, де безпечно ставити запитання, пробувати незнайомі інструменти та переосмислювати власну ідентичність — як мейкерок, інженерок, дизайнерок або художниць.

Видимість також має велике значення: коли жінки проводять воркшопи, очолюють лабораторії або впевнено працюють з інструментами —  це змінює уявлення новачків про можливості.

Настя — апсайклінг-художниця та засновниця бренду Metafora, яка працює з переробленими матеріалами. Її шлях у мейкерство був поступовим: після навчання на архітекторку та роботи у сфері міського планування вона зрозуміла, що прагне безпосередньо працювати з матеріалами. Через експерименти, волонтерство та участь у мейкер-спільноті вона набула впевненості називати себе апсайклінг-художницею.

«Мені знадобилося багато часу, щоб дозволити собі назвати те, що я роблю, справжньою роботою — не через брак навичок, а через сумніви про те, чи творчість є достатньо серйозна».

Чому ці історії важливі для майбутнього

Україна стикається з довгостроковими викликами у сфері технічної освіти, нестачі кадрів, відбудови та сталого розвитку.

Мейкерство пропонує жінкам гнучкі точки входу до технічних навичок, підприємництва, освіти та громадського лідерства — без необхідності єдиного визначеного шляху.

Як підкреслюють самі жінки, для мейкерства не потрібні ідеальний момент чи формальні сертифікати. Потрібні —  доступ, цікавість і свобода починати з малого.

У країні, де відбудова залежатиме від людей, здатних створювати, ремонтувати, адаптуватися та навчати інших, жінки не є другорядною аудиторією мейкерського руху — вони вже є одними з його ключових рушіїв.

Ольга — мейкерка київського мейкерспейсу Hacklab. У своїй практичній роботі вона досліджує, як технічні й творчі навички можна застосовувати до повсякденних викликів — від ремонту і повторного використання до малосерійного виробництва.

«Мейкерство дає відчуття свободи. Ці навички можуть залишитися хобі або змінити професію — але в обох випадках вони дають жінкам більше контролю над власним життям і вибором».

#TOLOCAR – частина проєкту «Ефективне державне управління завдяки GovTech і прозорості в Україні», що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) і реалізується Deutsche Gesellschaft für internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH у тісній співпраці з українськими та міжнародними партнерами.