Як використати силу візуального сторітелінгу для поширення соціальних ідей? 7 порад від професійної скрайберки

Чи знаєте ви, що через 72 години людина в середньому пам’ятає 10% від почутого. Якщо ж додати візуальну складову, то цей показник зростає до 65%. То ж пропонуємо 7 порад від професійної скрайберки ...

Додано:
Marianna Yeleyko

для сайта2

Marianna Yeleyko

Чи знаєте ви, що через 72 години людина в середньому пам’ятає 10% від почутого. Якщо ж додати візуальну складову, то цей показник зростає до 65%. То ж пропонуємо 7 порад від професійної скрайберки Юлії Кнюпи, засновниці “Ательє візуальних конспектів” про те, як використувувати силу візуалізації для розповіді про ваші соціальні ідеї*:

1. Візуалізація заради емоцій

Коли ми робимо будь-які проєкти – бізнесові, соціальні – у нас є мета: вплинути на нашу цільову аудиторію, аби вона сформувала певне враження, зробила якийсь вибір або дію, придбала щось чи зробила благодійний внесок. Будь-які з цих цілей мають на меті вплив на емоції, адже більшість рішень у своєму житті ми ухвалюємо саме завдяки позитивному враженню.

З часів, коли ми були печерними людьми, одним із найефективніших способів вплинути на емоції лишається побачити все на власні очі або ж побачити картинку. Візуальні зображення впливають на нас істотно, становлячи левову частину всього обсягу інформації, яку ми споживаємо – від 60 до 90 відсотків за даними різних досліджень.

Автор книги “Скетчноутінг. Посібник із візуалізації ідей” Майк Роуді стверджує, що найважливіше у картинці – це ідеї, а не оздоблення, дослівно – “ideas, not art”. У цьому я з ним цілковито згодна, адже вже кілька років створюю візуалізацію без художньої освіти. Пропоную разом з’ясувати, які прийоми є ефективними, коли потрібно донести інформацію до сердець аудиторії.

2. Персонаж – обов’язково?

Історія стає історією лише тоді, коли в ній є герой. Іноді зримий, іноді так званий “голос за кадром”. Проте персонаж завжди має бути, якщо ми говоримо про візуалізацію ідей. Зверніть увагу на рекламні ролики, білборди тощо: найбільше впливають на нас ті, де є зображення людини, фантастичної істоти, тварини. Просто сосиска або праска в кадрі не мають на нас такої магічної дії, хіба що їх зображено так, що ми домислюємо себе їхніми власниками. Тоді персонажем стаємо ми самі.

Подумайте про вашу цільову аудиторію. Якою/яким є її типовий представник/-ця? Це може бути доброю підказкою до того, яким може бути ваш персонаж. Наприклад, коли я створювала комікс про супергероя для проєкту “Fashion VS Fakes” Фонду родини Богдана Гаврилишина, що боровся із фейками, я орієнтувалася на те, що він має бути близьким і зрозумілим поколінню 20-25+. Тож цей персонаж є типовим завсідником барбершопів, кав’ярень третьої хвилі і спеціалістом сфери креативних індустрій.

2. Рукотворність як тренд

Велика помилка вважати, що створювати візуалізацію має право лише професіонал із дизайнерською чи художньою освітою. Ви цілком можете намалювати свого персонажа самостійно, навіть якщо вам здається, що ви малюєте на рівні дитини в третьому класі. Величезний тренд останніх років, який обіцяє затриматись, – рукотворність. Справа в тому, що через засилля цифрової інформації, “вилизаних” діджитал-ілюстрацій, інстаграмних фільтрів і ретуші, наше око скучило за унікальними рисами звичайного рукотворного зображення. Що притаманне такому “хендмейду”? Недосконалість, нерівні лінії, легка недбалість, мінімум деталізації.

Якщо ви не маєте змоги замовити розробку візуального продукту професіоналам – намалюйте на звичайному папері, як умієте, сфотографуйте за допомогою додатку Notebloc (доступний і в AppStore, і в Play Market). Програма допоможе вам в три кроки обробити зображення так, що його легко можна буде використати в цифровому форматі. Тому відсутність графічного планшету тепер не відмовка, щоб не малювати.

3. Класичний “шлях героя”

Згадайте структуру шкільних творів, літературних оповідей і будь-яких голлівудських сценаріїв. Зав’язка – розвиток подій – кульмінація – розв’язка. Все це нам знадобиться і для розробки історії. Джозеф Кемпбелл, американський дослідник міфології, 70 років тому у своїй книзі “Тисячоликий герой”, аналізуючи відомі міфи давнини, дійшов висновку, що всі вони мають однакову структуру. Сьогодні вона називається “шлях героя”.

Спрощена схема такого шляху має такий вигляд:

  • персонаж перебуває у звичних обставинах, “звичайному світі”;
  • поклик – вищі сили або життєві обставини – змушують його відправитися у подорож, аби щось змінити;
  • вагання: героя перевіряють на прихильність цілі, він може хотіти відмовитися від покладеної на нього місії (необов’язковий етап);
  • зустріч із наставником – хтось має дати героєві розуміння його сили. Це каталізатор/підтримка;
  • перетин порогу – герой вперше потрапляє в “інший” світ, отримує ширше розуміння реальності;
  • перші “дракони” і союзники: перші випробування героя, де він ймовірно припуститься помилок, тож змушений буде шукати підтримки в порадників, і, можливо, сформувати свою команду підтримки;
  • точка “смерті” – найважче випробування на шляху, від якого залежить усе. Зазвичай це найбільш напружений момент оповіді. У певних сценаріях таких піків напруги може бути декілька;
  • подарунок сили – нові навички, стратегії, які отримує герой, подолавши складне випробування;
  • нове випробування – застосування отриманих знань і сил у нових обставинах, вирішальних для ходу історії. Звісно, тут герой виходить переможцем;
  • шлях додому – інтеграція досвіду у “звичайне життя” героя.

Ви можете варіювати ці етапи, скорочувати їх на власний розсуд, адаптувати під історію, яку хочете оповісти. Головне для нас – зробити так, аби читач почав вболівати за героя, співчувати йому і, можливо, навіть асоціювати себе із ним.

4. Впливай кольором

Пропоную одразу домовитись, що у питанні кольорів працює заповідь: краще менше, але якісніше. Працює принцип мінімалізму бездоганно, причому як і в дизайні, так і в оповіді. Тому краще так:

  • оберіть один базовий колір (наприклад, чорний);
  • оберіть один яскравий колір (наприклад, помаранчевий, жовтий або червоний) – він знадобиться для того, аби історія мала акценти;
  • скористайтеся додатковим кольором для нюансів – наприклад, сірим.

Далі можна, звісно, експериментувати, якщо ви відчуваєте, що ваш досвід і смак дозволяють. У своєму коміксі про фейки я використовую один основний і кілька базових кольорів. Дібрати кольорову схему можна, використовуючи безпрограшні кольорові комбінації – вбийте це словосполучення в пошуковику, аби отримати порцію натхнення.

5. Впливай словом

Текст, написаний чи надрукований, є частиною візуалізації. Водночас, нам потрібно зберегти баланс між ним і зображенням, тому максимально скорочуємо те, що можливо. Варто часом дати слово персонажу. Іноді ситуацію найкраще змалює звуконаслідування, наприклад “Пш-ш-ш!” або “Ба-бах!”. А інколи влучний епітет, який промовить “закадровий голос”.

6. Заповідь простоти

Ден Роум, автор чудової книги “Говори та показуй” наголошує, що коли ми говоримо просто, складні поняття робляться зрозумілими, думки – незабутніми, а кожен слухач долучається. У цьому я повністю з ним солідарна: розповідати історію варто так, аби слухач не мусив тримати в пам’яті забагато нюансів, волів дізнатися, чим же все завершиться і, як кажуть на телебаченні “не перемикався”. Спробуйте бути простими, але не передбачуваними. І хай ваші історії досягнуть своєї мети і змінять цей світ на краще!

* Авторка статті: Юлія Кнюпа, спеціально для проєкту “Fashion VS Fakes” Фонду родини Богдана Гаврилишина, який реалізовано за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. 

 


Тематика публікації:    

Останні публікації цього розділу:

Як отримати субсидію у 2021 році

Цикл історій про хелперів. Ольга Ольшанська: Не можу розчаруватися у тому, що роблю з задоволенням

Стріт-арт у деталях: чому це мистецтво?

Громадянин світу від народження: неповторність кожної дитини крізь призму її прав

Як жінки підтримують проєкти через краудфандинг?

Лайфхаки пристосування міста до зміни клімату