Створення інфраструктури розвитку малого і середнього підприємництва

powerreform

МЕР кожної громади залежить від  людського, природного і соціального потенціалу, ґрунтується на ефективному використанні ресурсів і визначається величною доданої вартості, яку створює місцевий бізнес. МСП є ключовим фактором економічного розвиту, а підприємці здебільшого виступають основними роботодавцями у громаді.

Проте започаткувати успішний бізнес є далеко непростим завданням, а для тих, хто розпочинає його не маючи жодної підтримки це є справжнім викликом. Тому ОМС  повинні надавати всебічну інформаційну, інфраструктурну, фінансову (інвестиційну) підтримку МСП, особливо на етапі становлення. Підтримка може полягати у відшкодуванні відсотків за кредитами та інших інструментах стимулювання, податкових преференціях, м’яких інвестиційних послугах, зокрема участь у форумах, конференціях, міжнародних виставках, просуванні експорту  тощо. Особливо актуальними для бізнесу є  послуги зі створення об’єктів інноваційного характеру, зокрема бізнес-інкубаторів, коворкінг-центрів,  стартап-центрів, технологічних парків. Для залучення значних інвестицій важливі інфраструктурні об’єкти, зокрема індустріальні та технологічні парки та інші інвестиційні зони, зокрема й підготовлені земельні ділянки, оснащені вільні виробничі й складські приміщення, також призначені для  комерційних цілей.

Коворкінг 

Коворкінг – це спеціально підготовлений простір, який слугує організованим робочим місцем для підприємців та інших мешканців громади, зокрема студентів, ВПО, безробітних, які зацікавлені у відкритті власної справи. Він слугує своєрідним замінником офісу, особливо  на початковому етапі розвитку бізнесу, коли ще не потрібен окремий кабінет чи окреме виробниче приміщення. Коворкінг дозволяє значно знизити початкові витрати ведення бізнесу, оскільки завдяки такій формі муніципальної підтримки підприємець може відмовитися на якийсь час від постійної оренди офісу чи іншого приміщення. Такий інструмент підтримки підприємництва також надає можливість підвищити ефективність проєктів, які часто виконуються молодими людьми вперше. Завдяки коворкінгу вони мають можливість контактувати з іншими підприємцями, які часто стикаються з подібними проблемами чи вже мають попередній досвід у їх розв’язанні. Також коворкінг відіграє роль платформ для співпраці та обміну ідеями та  каналами знань про ринкове середовище, потреби ринків на місцевому, регіональному та глобальному рівнях (наприклад, завдяки різноманітним зустрічам та участі у заходах).

Мал. 1. Поєднання ділової й домашньої атмосфери в коворкінгу

Як правило коворкінг пропонує не лише зручні умови праці, зручне розташування, можливість спільного користування обладнанням, яке підприємець на даному етапі не може дозволити собі придбати, але також відкриває нові можливості для розширення знань, набуття досвіду, налагодження ділових контактів та долучення до підприємницьких мереж. Нерідко коворкінг виступає мостиком для налагодження взаємодії з приватними компаніями, які мають потребу в тих чи інших послугах.

Важливість коворкінгів постійно зростає, оскільки вони формують нові форми спільного використання простору та нові відносини між різними суб’єктами. Це місце постійного потоку інформації, знань і контактів. Цей інструмент також важливий для соціалізації, він дозволяє налагодити особистісні контакти між людьми. Зрештою, коворкінг дозволяє отримати вищий комфорт роботи, ніж просто «за столом» вдома, завдяки атмосфері творчості та незалежності. В той же час це краще, ніж працювати вдома, тому що це розмежовує приватне життя від професійного життя та дозволяє бути у творчому і надихаючому оточенні.

За спрямуванням здебільшого коворкінги можуть бути навчальні, офісні, виробничі, креативні, інноваційні.

Навчальні стосуються як формування знань і навичок підприємництва, так можливість перекваліфікації чи підвищення кваліфікації у певній сфері, оскільки новоствореним компаніям потрібні працівники з відповідними компетенціями. Такий коворкінг важливий для покращення рівня професійної кваліфікації та розвитку соціального капіталу в громаді, сприяння підприємницьким настроям.

Офісні оснащені новітньою офісною технікою, а робочі місця в коворкінгу вже повністю готові до виконання завдань. В такому коворкінгу наявні офісні меблі, комп’ютерна та оргтехніка,  доступний швидкісний Інтернет, незайвою буде кавомашина  тощо. У великих містах використовують простори типу «open space», готові офіси для початківців і навіть великих команд на будь-яку кількість співробітників, конференц-зали, звукоізоляційні переговорні та кімнати для переговорів, включаючи онлайн заходи.

Виробничі полягають у створенні невеличких цехів, майстерень, де підприємці можуть скористатися відповідним обладнанням та розпочати дрібне виробництво, бажано з використанням більш сучасних технологій. Такий коворкінг, серед іншого, може проводити рекламні заходи, спрямовані на просування продукції молодих підприємців на ринку та охоплення потенційних покупців.

Креативні підтримують розвиток підприємництва на основі різних секторів знань, зокрема вони зорієнтовані на людей, які творчо працюють у секторах культури, медіа, мистецтва, науки тощо.

Коворкінги-стартапи покликані підтримувати інноваційні компанії та підприємців, що розвиваються на основі впровадження інновацій. Їх доречно створювати в бізнес інкубаторах чи технопарках, зрештою такі коворкінги можуть бути стартовим майданчиком для створення у подальшому більш досконалої інфраструктури підтримки МЕР. ОМС можуть підтримувати формування попиту на продукцію створені молодими підприємцями, серед іншого шляхом підтримки співпраці стартапів з університетами та дослідницькими центрами.

Алгоритм створення та функціонування коворкінгу

Насамперед місцева влада повинна вивчити потребу у застосуванні такого інструменту, опираючись на думки мешканців, передусім підприємців та молоді, включаючи учнів старших класів. Це дасть можливість виробити «бачення» такого простору у громаді. Коворкінг має створити  можливість для співпраці ОМС з бізнесом, інституціями бізнес-середовища та недержавними організаціями, а також, за наявності, навчальними закладами.

Ініціаторам варто відвідати декілька таких просторів у різних громадах, відчути їх атмосферу і зрозуміти сенс їх функціонування. Під час навчального візиту важливими є зустрічі з власниками коворкінгів та підприємцями, які використовують цей простір.

Наступний етап – це створення бізнес-плану, який дасть можливість обґрунтувати потребу в ресурсах, прийняти відповідне рішення з боку ОМС та зайнятися пошуком джерел фінансування.  Найважливіше – це зручне місце розташування, функціональність і ефективне використання площі, з урахуванням потреб ФОП та мікропідприємств. Фінансування повинно покриття певних витрат та пільгові умови для підприємців, оскільки вартість оренди повинна бути адекватною для даного поселення, а то й безкоштовною. При плануванні витрат слід враховувати потреби  в обладнанні, Інтернет та ІКТ, комунальних послугах, придбання необхідного виробничого спорядження за потреби тощо. Для просування простору важливими будуть Інформаційні зустрічі з підприємцями-початківцями, зі старшокласниками та студентами, а також соціальна реклама.

Перевагою цього інструменту є те, що він не потребує будівництва нових об’єктів і не вимагає від громади значних матеріальних та фінансових ресурсів. Практично у кожній громаді є чимало локацій та об’єктів, які можуть слугувати місцем для коворкінгу для місцевих підприємців. Це можуть бути бібліотеки, будинки культури чи клуби, приміщення не задіяних сільських рад, шкіл чи садочків та інших закладів, а також комунальних підприємств корисна площа яких не використовується. Такі місця також доречно створити, наприклад, у технопарках та бізнес-інкубаторах, якщо вони наявні у громадах. Зрештою такий вид діяльності може бути цікавий і для приватних компаній, які можуть заробляти, надаючи в оренду квадратні метри площі, обладнання, а також певні бізнес послуги. У великих містах доцільно створювати такі простори у співпраці з університетами та НДІ, дослідницькими центрами.

Коворкінг у сільській місцевості

Коворкінги передусім можуть бути створені у невеликих територіальних громадах. Зокрема й у сільській місцевості. Для цього можна використати відремонтоване приміщення комунальної власності, незадіяної сільської ради, клубу чи бібліотеки, а то й виробничого цеху, майстерні, пральні, лазні чи їдальні, які пустують або ж використовуються недостатньо ефективно.

Місія такого коворкінгу – активізація жителів територіальної громади, інформування про програми державної підтримки підприємництва і фермерства, створення умов для здобуття нових знань та навичок, а отже можливість легше влаштуватися на нову роботу чи розпочати власну справу. Також важливим напрямом тут може бути сільськогосподарське дорадництво, яке дозволило б підвищити економічну ефективність домогосподарств. До речі дорадниками можуть виступати найбільш досвідчені господарі та місцеві підприємці. Фермери можуть надавати консультації щодо можливих ринків збуту. Не виключно, що така форма взаємодії може покласти початок створення кооперативу.

Користувачі такого коворкінгу можуть брати участь у семінарах та тренінгах, зокрема й в онлайн-навчанні, мати доступ до обладнаних майстерень. Серед останніх будуть користуватися попитом пошиття одягу, рукоділля, столярна справа, 3D друк тощо. В сільському коворкінгу має бути безперебійний доступ до мережі Інтернет.

Бізнес інкубатор

Бізнес інкубатор виступає як один із дієвих інструментів підтримки МЕР шляхом сприяння підприємництву і може стати справжнім магнітом для нових інвесторів та бізнесу. Цей інструмент допомагає в реалізації підприємницького потенціалу мешканців громади та підтримує створення нових підприємств і, як наслідок, забезпечує генерування доданої вартості і більших надходжень до бюджету.

Але  яким чином місцева влада може впливати на ефективність роботи бізнес-інкубатора і що потрібно зробити, щоб він справді став фактором економічного розвитку громади?

Передусім важливо зрозуміти, що саме мається на увазі під бізнес-інкубатором і які особливості відрізняють цей інструмент від інших, котрі можна використовувати з метою активізації підприємництва у громаді. Варто зауважити, що бізнес-інкубатор може бути у різних формах. Найпростішим варіантом є переоснащення об’єкта комунальної власності (який не є самостійною одиницею) для таких цілей офісного або виробничого типу. Він передбачає пільгову оренду корисної площі для нових підприємств або фізичних осіб, які планують у майбутньому вести власний бізнес (наприклад, стартапи).

Однак такий підхід можна застосовувати лише у тих випадках, коли метою влади є підтримка бізнесу на початковій стадії розвитку, однак у подальшому  він не дозволяє нарощувати бізнес потенціал цих компаній, а знову залучає нових початківців.

Мал. 2. Бізнес-інкубатор «Ukrainian Future»

Більш досконалою формою даного типу інституту є створення бізнес-інкубаторів, які служать не тільки для підтримки на початковому етапі, але й подальшого ефективного розвитку підприємств. Такий інкубатор повинен пропонувати не тільки дешевий доступ до фізичної бізнес-інфраструктури, але й бути націлений на індивідуальну цільову підтримку конкретних бізнесів задля досягнення певного рівня конкурентоспроможності. Як правило такий бізнес-інкубатор є незалежним, повноцінним суб’єктом господарювання у формі ТОВ чи АТ, який володіє необхідними ресурсами та виконує комплексну програму для підприємців, які починають власну справу та для розвитку новостворених компаній. Він повинен включати різні форми діяльності (консультаційний супровід, інвестиційну підтримку, участь у виставках, просування експорту тощо), починаючи з моменту старту перспективної бізнес-ідеї і часто до моменту отримання компанією стабільності на ринку.

Бізнес інкубатор, залежно від інституційної спроможності та спрямування, як правило має певний профіль діяльності, наприклад навчальний, офісний, виробничий, технологічний, науковий, інноваційний. В процесі розвитку він може бути трансформований у науковий, технологічний чи науково-технологічний парк або інший формат підтримки бізнесу.

Ініціатива створення бізнес інкубатора може належати як місцевій владі, так і бути ініційованою у співпраці з різними установами: університетами, державними установами, банками, неурядовими організаціями, промисловими підприємствами тощо.

Щодо необхідних матеріальних і фінансових ресурсів, то ОМС, здебільшого, може виділити під інкубатор земельну ділянку та нерухомість комунальної власності, яка, як правило, потребує ремонту, реконструкції та додаткових інвестицій для переоснащення і ведення діяльності.  Джерелами фінансування в цьому випадку можуть бути кошти партнерів, програми донорів, міжнародних організацій, програми державної підтримки, а також приватний капітал. Використовуючи цей інструмент, необхідно забезпечити фінансову підтримку його діяльності протягом принаймні кількох циклів інкубації. Майже неможливо досягти високих результатів через рік-два, тому інкубаційний період зазвичай триває не менше трьох років.

Але, говорячи про бізнес-інкубатор, потрібно розуміти, що це не лише будівля та інфраструктура, але й великий обсяг управлінських, виробничих, технологічних та інших процесів, які не можливі без спеціально навчених і підготовлених для цього фахівців, залучених до його функціонування, які здатні створити належний професійний клімат в закладі. Створення такої команди професіоналів є необхідною умовою для успішної роботи бізнес інкубатора. З іншої сторони має бути попит, тобто наявність значного зацікавленого кола осіб щодо відкриття власної справи (молодь, безробітні, ВПО тощо), готової сформулювати ідеї майбутнього бізнесу та бізнес-плани, а також пройти процедури оцінки та конкурсного відбору.

Інноваційний (технологічний) парк та інноваційний бізнес інкубатор

Технологічний парк – це комплекс нерухомого майна разом з технічною інфраструктурою, створений з метою трансферу знань і технологій між науковими одиницями та підприємствами.

Підприємства, що використовують сучасні технології, в технопарку мають можливість користуватись здебільшого такими послугами:

• консультації у сфері створення та розвитку бізнесу;
• обмін технологіями;
• трансформація результатів наукових досліджень в інноваційні технології;
• використання потенціалу науково-дослідних і наукових установ.

Інноваційний (технологічний) бізнес інкубатор організаційно є окремим суб’єктом, що  опирається на засоби нерухомого майна, і надає  комплексні послуги з підтримки для нових підприємств.

Мал. 3. Інноваційний бізнес інкубатор

Головним завданням інноваційного інкубатора є:

• допомога на початковому етапі функціонування мікро і малого бізнесу у сфері сучасних технологій;
• преференції у питаннях орендної плати за офісні та виробничі площі,
• доступ до освітніх, інформаційних, консультаційних послуг;
• допомога в процесі трансферу технологій;
• допомога в обміні досвідом між фірмами.

Інноваційний технопарк та інноваційний бізнес інкубатор створюються відповідно до Положення про порядок   створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів і можуть претендувати на державну підтримку відповідно до Закону України Про інноваційну діяльність.

Інфраструктура для промислового інвестування

Спеціальна інфраструктура для інвестування у промислове виробництво включає наявність підготовлених інвестиційних об’єктів, вільних виробничих площ або облаштованих майданчиків для інвестування (земельних ділянок), а також індустріальних парків.

У міру підвищення інвестиційної привабливості території така інфраструктура має вирішальне значення для зростання кількості інвесторів, а також пожвавлення підприємництва, створення нових робочих місць. Водночас розвиток компаній збільшує доходи громади та слугує ефектом мультиплікатора, оскільки успішна практика інвестування стає доступною для нових інвесторів.

Що стосується виробничих приміщень, то вони повинні бути збудовані за сучасними стандартами. Якщо це приміщення старого типу або не недобудовані приміщення, то вони можуть теж зацікавити інвестора, якщо їхні параметри відповідають потребам сучасного виробництва.

Мал. 4-5. Вимоги інвестора до потенційного виробничого приміщення

Отож одним із проєктів інвестиційної інфраструктури для МЕР, які створюють умови для залучення інвестицій і прискореного економічного розвитку території цілком закономірно є облаштування майданчиків під господарську діяльність шляхом побудови технічної інфраструктури.

ОМС можуть пропонувати інвесторам відведені території, визначені для інвестування та ведення бізнесу. Майданчики для інвестування та промислові зони – це визначені та підготовлені для інвестування території, що відповідають потребам потенційних інвесторів. Такі земельні ділянки мають значний вплив на економічний розвиток, вони підтримують зростання підприємництва та створення нових робочих місць. Дуже важливою є інформаційна та рекламна діяльність визначеної території для залучення інвестицій, щоб вона була впізнаваною для потенційних інвесторів.

Територіальним громадам, зацікавленим  у підвищенні інвестиційної привабливості та  заохоченні інвесторів, слід проводити підготовку таких територій під потреби очікуваних або конкретних компаній, будуючи таким чином власну конкурентну перевагу. Такий підхід сприятиме ефективній конкуренції з іншими громадами, які претендують на подібні інвестиції.

Мал. 6-7. Коректна та некоректна форма візуалізація та схеми розташування ділянки, що пропонується для інвестора

Як правило потенційного інвестора цікавить вигідно розміщена, відокремлена та підготовлена земельна ділянка площею не менше 2 га відповідно до плану просторового розвитку та територіальної забудови. Якщо ж йдеться про індустріальний парк, то його площа не може бути меншою за 10 га.

Мал. 8-9. Правильний та неправильний підхід до оформлення пропозицій про ділянку для інвестування

Відведені території повинні бути обладнані відповідною інфраструктурою, передусім шляхом будівництва, ремонту та модернізації під’їзних доріг та інженерних мереж. Як мінімум – це підведена відповідна дорожня інфраструктура, підготовлена земельна документація, цільове призначення якої відповідає потребам інвестора, зручно розташовані по відношенню до ділянки інженерні комунікації.

Мал. 10. Важлива інформація про земельні ділянки для інвестування

Також місцева влада повинна бути готовою запропонувати підприємцям вигідні умови інвестування, з урахуванням чинного законодавства. Це стосується податкових пільг, вартості купівлі або оренди землі, допомоги інвесторам в інвестиційних та адміністративних процесах та у працевлаштуванні, а також професійний постінвестиційний супровід, який збільшить ймовірність розширення існуючого заводу, зменшить ймовірність переїзду, а також збільшить задоволеність інвестора вибором даної громади.

Також потрібно пам’ятати, що сам факт створення інвестиційних майданчиків чи індустріальних парків не гарантує успіх і залучення інвестицій у громаду, оскільки між різними територіями має місце конкуренція за залучення інвесторів. Це є своєрідна ринкова конкуренція, в якому перемагає найкраща пропозиція. Тому прийняття рішення без ретельного попереднього аналізу, особливо коли йдеться про індустріальний парк, лише на основі інтуїтивної віри про те, що інвестори прийдуть саме у вашу громаду та створюватимуть нові робочі місця може закінчитися невдачею.

Індустріальний парк як інструмент МЕР

Як показує зарубіжний і кращий вітчизняний досвід (Вінницька, Білоцерківська, Калуська громади тощо), найефективнішим механізмом залучення інвестицій в регіональний і місцевий економічний розвиток є індустріальні парки. Будучи найкращою формою ведення бізнесу, вони є дієвим інструментом стимулювання високотехнологічного промислового виробництва, створюючи при цьому умови для прискореного економічного розвитку не тільки тих громад, на території яких розміщені, але й суміжних.

Для бізнесу індустріальні парки вигідні тим, що вони полегшують доступ інвесторів до земельних ділянок для промислового виробництва, насамперед для проєктів з високою доданою вартістю. Облаштування інженерної і технічної інфраструктури дозволяє скоротити час для запуску виробництва («час до ринку») з 2-3 років (а іноді й більш тривалого періоду) до 6-12 місяців.

Немаловажним є те, що компанії мають можливість працювати в дружньому для інвесторів середовищі. Учасники парку отримують швидкі й професійні послуги керуючої компанії з облаштування та інжинірингу, за потреби здійснюється супровід дозвільних і погоджувальних процедур.  Крім того доступні додаткові сервіси керуючої компанії, наприклад бізнес-послуги, користування логістичними об’єктами, діловою та іншою інфраструктурою тощо.

Разом з тим, така інвестиційна інфраструктура повинна передбачати не тільки розробку та створення індустріального парку, але й розвиток транспортних і логістичних систем та повинна бути вмонтована в регіональні і національні програми.

Правильно організований індустріальний парк дозволяє залучати не тільки вітчизняні, але передусім прямі іноземні інвестиції (ПІІ). А інвестиції – це шлях до зростання і економічного добробуту. За умови гострої нестачі власних економічних ресурсів, у першу чергу, фінансових (від чого потерпають українські громади під час війни), вони вкрай необхідні для відновлення і модернізації виробництва, проведення структурної перебудови місцевої економіки, стабільного місцевого розвитку загалом.

Але що слід вважати «правильно організованим» індустріальним парком? Передусім йдеться про правильну оцінку інвестиційних потреб та потенціалу громади на етапі розгляду цієї ідеї та оцінки доцільності його створення.

Варто зауважити, що питання створення індустріального парку у громаді має знайти відображення у стратегії розвитку громади, плані її реалізації та відповідному програмному документі.

Зокрема, для формування правильної стратегії щодо створення індустріального парку необхідно добре розуміти які потреби громади в інвестиціях, яким потенціалом вона реально володіє і до яких організаційно-управлінських, маркетингових та інших заходів / кроків необхідно вдатися, щоб залучити інвесторів. Насамперед слід визначити, які цілі і завдання стоять перед громадою у сфері залучення інвестицій, для чого вони потрібні, які вигоди можуть принести громаді, які типи і обсяги інвестицій вона реально може залучити. Адже одні інвестори орієнтуються, передусім, на доступ до ресурсів, інших цікавлять стратегічні активи, важливим фактором може бути ємність місцевого ринку, а головним, як правило, є наявність кваліфікованої робочої сили, яка зможе забезпечити високу ефективність виробництва із застосуванням новітніх технологій.

Далі слід оцінити свої конкурентні переваги, здійснити бенчмаркінг (порівняльний аналіз) з сусідніми громадами. Для цього можна провести SWOT-аналіз громади в контексті залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Також потрібно брати до уваги тенденції і тренди на ринку інвестицій, як на українському, так і на глобальному. Далеко немаловажним є безпековий фактор і ситуація щодо гарантій для інвесторів, тим паче під час війни.

Громаді необхідно підготувати інформацію про галузі, які мають найкращий інвестиційний потенціал. Фаховий підхід до створення індустріального парку та залучення інвестицій полягає в тому, що зусилля повинні бути зосереджені на кількох ключових галузях, що мають конкурентні переваги і можуть забезпечити зростання не тільки місцевої, але й регіональної економіки.

Ці галузі визначаються з урахуванням положень стратегічних документів розвитку громади і регіону, статистичних та аналітичних даних, результатів різноманітних дискусій та обговорень, зокрема й місцевим бізнесом.

Важливо зробити аналіз характеристик галузей, які мають найкращі ринкові можливості з урахуванням існуючих глобальних і регіональних тенденцій і трендів та можуть бути найбільш конкурентними для залучення не тільки внутрішніх, але й передусім ПІІ в економіку громади і регіону.

Водночас ключовим питанням у процесі створення індустріального парку та залучення інвестицій є розвиток інституційної спроможності персоналу, що є одним із ключових засобів підвищення інвестиційної привабливості на місцевому рівні.

Так чи інакше, але обов’язковим елементом, який  слід враховувати при опрацюванні ідеї та підготовці рішення щодо створення індустріальних парків, їх облаштуванні та запуску, а також формуванні програм із залучення інвестицій, має бути чітке розуміння стосовно наявності людського потенціалу, можливість залучення трудових мігрантів, створення додаткової соціальної інфраструктури для них тощо. Постійна увага до трудових ресурсів та максимальне сприяння їх адаптації до потреб ринку праці, поруч з іншими, є ще одним ключовим елементом, який дозволить вашому індустріальному парку бути успішним.

Аналіз доцільності створення індустріального парку

Як визначити доцільність створення індустріального парку у громаді? Для цього необхідно зібрати деякі дані, провести певний аналіз та дати відповідь на низку запитань.

Щодо локації:

• чи вигідна наша локація для такого проєкту (транспортна доступність, близькість магістралей, якісні внутрішні дороги, додатковими перевагами є близькість до кордону, аеропортів та портів)?
• чи можемо ми запропонувати зручне розташування для парку (міська або приміська зона, зручний під’їзд, залізнична гілка є додатковою перевагою)?
• якою буде вартість під’їзної дороги (ремонт, будівництво тощо)?

Щодо потенційної ділянки:

• чи йдеться про єдину ділянку та чи є альтернативні варіанти (аналіз Генплану)?
• чи є нас відповідна до вимог чинного законодавства земельна ділянка (розмір не менше 10 га, цільове призначення– для потреб промисловості)?
• чи забезпечена правова чистота земельної ділянки (неможливість оскаржень та судових спорів);
• чи є власником земельної ділянки місцева рада (якщо це приватний сектор, то чи там один власник, якщо ні можливі потенційні суперечки між власниками, чи може місцева рада викупити цю ділянку)?
• чи ця ділянка екологічно придатна (незабруднена територія або якісь інші екологічні обмеження)?
• чи це рівнинна територія, чи не виникне потреба у значних адаптаційних роботах (вирівнювання, знімання шару чорнозему, очищення від забрудненості тощо)?
• якою може бути вартість витрат, пов’язаних з ділянкою?

Щодо людських ресурсів:

• чи наявна робоча сила або ж на які людські ресурси (наприклад в радіусі 30-50 км) ми ще можемо розраховувати?
• наскільки кваліфікація працівників може задовольняти потреби бізнесу?
• чи готові будуть мешканці громади до зайнятості на виробництві?

Щодо позиції бізнесу:

• чи зацікавлені місцеві компанії в індустріальному парку?
• чи звертались потенційні інвестори з таким питанням?
• чи є в нас розуміння, кого можна буде залучити в якості керуючої компанії індустріального парку?

Щодо забезпечення відповідними інженерно-технічними мережами:

• чи наявні на ділянці (або поблизу) мережі енергозабезпечення, іншої інженерно-технічної інфраструктури?
• чи достатньо буде їх потужностей для потреб виробництва?
• наскільки швидко можна забезпечити необхідні потужні та чи готові будуть до цього енергогенеруючі компанії?
• якою буде вартість облаштування інженерно-технічними мережами (електроенергії, газу, води, каналізації, оптоволокна)?

Щодо позиції місцевої влади:

• чи така ініціатива відповідає інституційній і фінансовій спроможні для ОМС?
• чи буде готова місцевої рада виділити земельну ділянку для парку, надавати інвесторам пільги і місцеві преференції?
• Якою є позиція депутатів, виконкому, інших зацікавлених сторін (наприклад ОДА, народних депутатів)?
• чи є в нас місцева сировина, що може лягти в основу потенційної спеціалізації індустріального парку, чи буде вона доступною для інвестора, яка її вартість?

Щодо очікуваної вигоди від індустріального парку:

• чи буде індустріальний парк генерувати бюджетні надходження (податки, ЄСВ, інші)?
• які потенційні надходження від продажу/оренди землі?
• скільки буде створено робочих місць (зазвичай 40 – 50 робочих місць на 1 га у виробництві (залежно від галузі), 10 робочих місць на 1 га у логістиці?
• На які соціальні проєкти бізнесу можна буде розраховувати у майбутньому?

Щодо фінансування проєкту створення індустріального парку:

• де знайти кошти на попередні дослідження (проТЕО, ТЕО)?
• які є власні ресурси?
• чи можливий банківський кредит?
• чи зможемо скористатися державною підтримкою?
• Яку допомогу можна очікувати від донорів, МТД?

Щодо реалістичності й адекватності ініціативи, чіткого розуміння доцільності та можливості створення:

• чи потрібен нам індустріальний парк взагалі?
• для чого, як зміниться місцева економіка?
• скільки буде нових робочих місць?
• що ще буде позитивним результатом?
• скільки часу це займе?
• якщо так – наскільки вагомим і переконливим цей результат буде?

Опрацювання вище згаданих питань дозволить підготувати реалістичну концепцію індустріального парку, яка повинна відображати такий перелік питань:

1) назва індустріального парку;

2) ініціатор створення індустріального парку;

3) мета, завдання створення та функціональне призначення;

4) місце розташування, розмір земельної ділянки та об’єкти, розміщені на ній, у тому числі об’єкти виробничого призначення (за наявності);

5) строк, на який створюється індустріальний парк;

6) вимоги до учасників індустріального парку;

7) інформація про орієнтовні сумарні обсяги споживання енергоресурсів, води тощо, а також про необхідну інженерно-транспортну інфраструктуру та план забезпечення відповідними ресурсами індустріального парку;

8) план розвитку індустріального парку;

9) орієнтовні ресурси (фінансові, матеріальні, технічні, трудові, природні тощо), необхідні для створення та функціонування індустріального парку, очікувані джерела їх залучення;

10) організаційна модель функціонування індустріального парку;

11) очікувані результати функціонування індустріального парку;

12) інші відомості на розсуд ініціатора створення.

Рішення про створення індустріального парку приймається його ініціатором, він же затверджує концепцію індустріального парку. В ОМС, як правило, відповідальність за підготовку концепції у громаді покладається на виконавчий комітет місцевої ради, яка своїм рішенням затверджує її та приймає рішення про створення індустріального парку. ОМС надсилає до Мінекономіки України копію рішення про створення індустріального парку та концепцію індустріального  парку, повідомляючи таким чином про це згідно з вимогою законодавства.  ОМС також повинен вжити заходів щодо залучення керуючої компанії індустріального парку, що є надзвичайно важливим і відповідальним етапом. Адже від його інституційної та фінансової спроможності найбільшою мірою залежить подальший успіх розвитку індустріального  парку та залучення інвесторів. Вибір керуючої компанії індустріального парку, створеного на землях комунальної власності, здійснює ініціатор створення такого парку на конкурентних засадах шляхом організації і проведення відкритого конкурсу в порядку, визначеному Законом «Про індустріальні парки».

Мал. 11. Організаційні дії зі створення індустріального парку

Наступний етап – включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків, що дає право на державне стимулювання та отримання державної підтримки. Варто зауважити, що він може бути включений до Реєстру за умови, що на час включення на його території (в межах) відсутні прийняті в експлуатацію протягом 10 останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку закінчені будівництвом об’єкти виробничого призначення та/або об’єкти виробничого призначення, що експлуатувалися протягом п’яти останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку.

Для прийняття рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків ініціатор, відповідно до Закону «Про індустріальні парки», створення подає до уповноваженого державного органу, яким є Мінекономіки такі документи:

1) заява про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків;

2) рішення ініціатора про створення індустріального парку;

3) концепція індустріального парку;

4) витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки та правовстановлюючі документи на розташовані на ній об’єкти нерухомого майна;

5) найменування керуючої компанії та учасників (за наявності).

Додаткові документи, які можуть бути необхідні для підтвердження відповідності вимогам чинного законодавства.

1) документи, що підтверджують придатність земельної ділянки для промислового використання;

2) документи, що підтверджують відповідність містобудівній документації території індустріального парку;

3) документи, що підтверджують відсутність об’єктів виробничого призначення, що експлуатувалися протягом 5 останніх років;

4) документи, що підтверджують відсутність прийнятих в експлуатацію протягом 10 останніх років об’єктів виробничого призначення.

5) копія договору ділянки оренди земельної ділянки (у разі розміщення на орендованих землях);

6) копія рішення орендодавця про погодження концепції індустріального парку (у разі ініціювання створення на орендованих землях).

Мал. 12. Алгоритм включення індустріального парку до Реєстру

Наступний етап – облаштування індустріального парку, важливими елементами якого є інжиніринг, створення інфраструктури, будівництво об’єктів (залежно від проєкту).

Щодо державної підтримки індустріальних парків, то ініціатор або керуюча компанії повинні подати у визначений урядом термін заявку до уповноваженого банку. Максимальний розмір стимулювання складає 150 млн грн, причому співфінансування здійснюється у співвідношенні 50 на 50 (для деокупованих територій – 80 на 20). При цьому Заявник бере на себе зобов’язання протягом 3 років  побудувати не менше 5000 кв. м площі та залучити не менше 2 учасників (інвесторів).

Уповноважений банк здійснює перевірку заявки, Мінекономіки перевіряє документи та ухвалює рішення про надання державної допомоги. У разі позитивного рішення укладається відповідний договір. Разом з тим кошти перераховуються на спеціальний рахунок, а оплата відбудеться після того, якщо роботи будуть виконані, а заявник сплатить свою частину. Якщо ж умови не будуть виконані, то заявник має повернути державі всі витрачені бюджетні кошти.

Стосовно державного стимулювання, то воно є вагомим чинником залучення інвесторів для ведення бізнесу на території індустріального парку. Перевагою для компаній є встановлення в Україні в межах парку особливого режиму ведення бізнесу та оподаткування, що дозволяє отримувати певні пільги та преференції та зменшити витрати, що особливо актуально на початковому етапі інвестування.

Мал. 13. Державне стимулювання індустріального парку (за матеріалами Ukraine Invest)

Отож розвиток місцевої інфраструктури, як базової, та і цільової для розвитку бізнесу та залучення інвестицій, є одним з основних ендогенних факторів МЕР, оскільки дозволяє розкривати та ефективно використовувати внутрішній прихований потенціал громади. Окрім того, публічні інвестиції, вкладені у розвиток інфраструктури також можна розглядати в контексті нарощення бюджетного потенціалу майбутніх періодів. Адже вони зумовлять кращий розвиток місцевого бізнесу та залучення нових інвесторів, результатом чого є створення збереження і  створення більш якісних робочих місць,   зростання надходжень до бюджету, підвищення конкурентоспроможності. Немаловажне й те,  що якісна інфраструктура позитивно впливає на імідж громади загалом, що, зрештою, має бути вигідним для місцевої влади.

Цей матеріал  створена за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках реалізації проєкту «Стійкість та розвиток – методичні рекомендації для територіальної громади», що здійснюється ГО «Інститут громадянського суспільства». Зміст цього матеріалу представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».