БУРити, БУРлакувати та будувати Україну разом

 “Коли я їхала на свій перший табір у Костянтинівку  2016-го, то дійсно вірила, що скоро і в моєму місті буде “БУР” (Олена виросла у м. Харцизьк, що зараз є частиною окупованої території ). Харцизьк ...

Додано:
Олексій

Олексій

 “Коли я їхала на свій перший табір у Костянтинівку  2016-го, то дійсно вірила, що скоро і в моєму місті буде “БУР” (Олена виросла у м. Харцизьк, що зараз є частиною окупованої території ). Харцизьк є більш розвиненим у плані урбаністики порівняно зі Старобільськом, має більше населення і конкретно молоді. На той час я мріяла, що його звільнять і там теж можна буде зробити такий проект. Дуже шкода, що поки що цей момент не настав… Але на разі я розумію, що ідея “БУРу” працює. Люди змінюють своє життя, починають змінювати оточення. В Костянтинівці діти працюють над власним вільним простором. “БУР” – це як точка відліку…”

Оленка, волонтер

Волонтерські робочі табори набули популярності  з 20-х років минулого століття, після Першої Світової Війни. Вони пропагували ідеї пацифізму, інтернаціоналізму  та слугували символом примирення у пост-конфліктному середовищі. Люди відновлювали домівки, об’єкти інфраструктури, а також  набували практичних вмінь та навичок. Серед волонтерів переважала студентська молодь, але загалом до ініціатив долучалися люди різного віку та походження.

 «Будуємо Україну разом»(далі БУР) – це проект, що якраз і спрямований на розбудову громадянського суспільства. Ініціатива існує з 2014-го року. І за 4 сезони виросла від найпершого “БУРу” в м. Краматорськ до 18-ти двотижневих таборів по всій території країни, що відбувалися від початку весни до середини осені 2017-го. Загалом вдалося надихнути та залучити біля 1000 волонтерів.

Цьогорічний підготовчий процес уже триває. І поки нові табори ще не почалися, маємо нагоду побачити, як все було минулого сезону.

Випадковостей не буває. Випадковість теж вияв певної закономірності.

Спілкуючись із волонтерами під час  робочого процесу на таборі в м.Старобільськ у липні, а також здійснивши туди візит вже наприкінці сезону “БУРів”, можемо порівняти особисті враження та думки учасниць Марго Карпак(місцевої волонтерки) та Олени Лещенко, проаналізувати вплив проекту як і на їх особисте життя, так і на місцеву громаду в цілому.

“Свобода – це можливість робити добро. Мир – це коли ми створюємо  атмосферу, в якій починаємо свідомо шанувати інших, любити їх, бажати і робити їм добро.

Любомир Гузар

Що для тебе означає БУР?

Оленка(далі О):  Найперше, атмосфера. Не важливо, де ти знаходишся: в Луганській області, чи на західній Україні,  – це ніби зовсім інший світ. Я, наприклад, взяла відпустку на роботі, щоб долучитися цього разу. Кожна людина на БУРі по-своєму цікава. Усі особливі. Працюючи із ними я розвиваюся. До речі, в ремонтній майстерності теж.  Також стараюся спілкуватися з місцевими, ламати стереотипи(в тому числі власні). Хочу і надалі приїздити – це класна ідея, і я пишаюся бути частинкою змін.

Марго(далі М): Будуємо не тільки буквально, а й інтелектуально, культурно, духовно. “Україна” означає розвиток і передача надбань наступним поколінням. Разом – це взаємозв’язок між людьми по всій країні.

Які маєш спогади про Бур? Що можна виділити важливого із отриманого досвіду?
М: я допомагала робити ремонт у Серьожи Летучого, брала участь у заходах опісля робочої частини. Від того залишилося багато знайомств і емоцій. Були на таборі, звісно, і певні недоробки, але, якщо робити справу знову і знову, – можна виправити помилки. Можливо, треба  влаштовувати  професійні майстер класи для волонтерів. У нас було багато енергії і завзяття, але така справа як покрівля даху вимагає специфічних вмінь.
На майбутнє я би хотіла, що БУР відбувався довше. Хай було б, можливо, менше міст, але це б давало нагоду створити щось більш глобальне. Наприклад, сам малюнок(створений волонтерами) на фасаді “Дієвої Громади” безпосередньо не впливає на розбудову України, але він привертає увагу і підказує нашим жителям, що зараз у хабі щось відбувається. Тобто це є запрошенням до подальшої регулярної активності. І, найголовніше, показує приклад, що людям не байдуже! Особисто в парку я б додала вірші Ліни Костенко. Мені вони дуже подобаються. І загалом, нашому місту треба більше барв!)

О: у нас була досить сильна самоорганізація. Раніше треба було всіх наставити, спрямувати, а зараз люди самостійніші: охоче беруть ініціативу, знають що можна і треба зробити для комфорту нашого спільного існування. Особисто я дуже люблю працювати, мені і не завжди потрібна культурна програма. Напевно, якщо пробувати охопити все – банально не вистачить часу. Але я знала на що їхала, і згодна не висипатися, але отримувати якомога більше від людей навколо. Треба писати листи на скриньку і пропонувати свої ідеї.

Також я дуже рада, що до нас долучаються підлітки. Таким людям це і треба в першу чергу. Зараз для молоді купа можливостей і їм необхідно це використовувати. Учасники у нас є досвідчені, і могли би передавати свої знання підростаючому поколінню. І це здорово. Ми так само навчаємося у молодших, переосмислюємо певні принципи. Це взаємодопомога, це корисно і вигідно для всіх. Коли минулого року я була в організації ФРІ – долучила декількох людей до БУРу, і вони зараз теж активніші.

Ти мала можливість пожити в палатці, з частковим доступом до душу, іншими таборовими умовами. Чи допомагають/відволікають ці умови від мети  “будувати Україну разом”?

М: Такі побутові умови не є для мене чимось новим, тому не можу сказати, що мені було незручно. Мені точно це не заважало. Я думаю, що табір як формат і є духом “БУРу”. Це більше зближує людей, ніж проживання у хостелі, чи, тим паче, готелі.

О: На кожному таборі організація трохи різна. Особисто мене палатки не лякають, як і холодний душ. Може не всі цього хочуть, але таким чином можна більше спілкуватися з людьми через спільне просте життя. Раніше для мене було важко полишити свою зону комфорту. Зараз мені це вже значно легше.  Але в першу чергу, говорячи про незнайомих нових людей навколо.

(До Маргарити): Ти представляєш локальну громаду. Чи бачиш пояснення малій відсотковій репрезентації місцевих волонтерів у порівнянні з кількістю молоді, яка приїздить із інших регіонів?

Я думаю, що у нас достатньо хороших молодих людей, але, мені здається, багато з них не до кінця усвідомлює, для чого це робиться. “Навіщо це потрібно?”,  – таке часто можна почути. Наприклад, мені цікаво і я готова виділяти свій час, бо маю відповідь на це запитання. Я хочу отримувати досвід, розвиватися, спілкуватися через допомогу іншим. Не люблю сидіти на місці без користі.

Якщо ми ось так зараз підемо в наш університет і почнемо запрошувати до дій, думаю приєднається чоловік десять. При кількості студентів можна було б мати і більшу задіяність. Я вважаю, що викладачі теж мають бути тими “запальничками”, що запалюють, активізують молодь. Щоб вони прониклися ідеями “БУРу”. У нас мало підходу до справи з позиції “Хто, якщо не я”.

Але я думаю, що найактивніші люди після участі у таборах поїдуть до себе в місто(чи навіть село) і будуть пробувати створювати свої власні ініціативи за наявними потребами. Тому, як у малих, так і у великих містах ідея БУРу актуальна рівнозначно. Всюди доцільно проводити табори, щоб молодь із різних регіонів контактувала між собою. На Сході просто створилися умови, які вимагають додаткової  допомоги, тому тут, напевно, вплив і результати проекту відчутніші.

“Головне, щоб люди розуміли для чого це робиться, і який їхній власний вклад.”, – Маргарита

Люди, які вже були на подібних таборах і їм чомусь не сподобалося, навряд чи поїдуть знову. Відповідно ті, хто приїхав 2-й, 3-й раз, скоріш за все працюватимуть ефективніше, ніж ті, хто долучається вперше. Можливо, вони мають бути заохочені, винагороджені за певним принципом за свою активність, ініціативність, лідерство.


“Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.

Ліна Костенко

Серьожа і Льоша є людьми, які багато уваги приділяють розвитку нашого міста, в той же час забувають/не мають часу на улаштування своїх побутових умов. Тому дуже правильно, що саме вони отримали адресну допомогу від “БУРу”.

Чи можна роглядати БУР не тільки як подію, а й як середовище для взаємодії та розвитку?

О: Я хочу подорожувати Україною, а тому  обов’язково ще зустрінуся з нашими “Бурівцями”. Тут у мене з’явилося декілька людей, які стали справжніми друзями. Я отримала від них підтримку.

Ну і звичайно лектори дають багато. Наштовхують шукати можливості, почувати себе вільною. Я відкрита до цього досвіду. Наприклад, приїздив С. Жадан. Зазвичай би то було за гроші, офіційно. А тут він з нами в одному колі, читає свої вірші, захоплений, що волонтери працюють у його рідному місті. Приємно! Також дивилися стрічку “Життя інших” про кордон східної і західної Німеччині. Фільм змусив задуматися. Мої рідні зараз у зоні АТО. Це дуже важко і стомливо.

М: Коли в один із вечорів ми переглянули фільм,  мене він дуже схвилював! Тому, звичайно, культурна програма, тренінги, навчання мають бути складовою частиною табору. В нашому місті можна зібратися, поговорити, пограти в ігри. Але у нас ще немає такої сформованої згуртованої команди. Багато амбіцій, але вони іноді заважають працювати разом. БУР показує в цьому приклад. Це рух, об’єднаний спільним баченням.

Підготував Олексій Лавриненко


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

Посібник для представників місцевих органів влади «Ази контролю і нюанси аудиту»

Перші розділи посібника "Форум для людей. Місце зустрічі людей і сенсів" від Іншої Освіти

Посібник «Креативність» від Вище

Правова допомога учасникам бойових дій

5% виборців, про яких ви могли забути: рекомендації для політичних партій про роботу з ЛГБТІ-спільнотою

Морські міни та міжнародне гуманітарне право