Анастасія Гернега: “Зміни в суспільстві є результатом змін у свідомості”

З чого починаються зміни в суспільстві та яка роль мистецтва в цьому процесі - про це розповіла очільниця ГО "Точка дотику"  та координаторка проекту "Через мистецтво до порозуміння: Київська мала ...

Вистава

Юлія Голоднікова

З чого починаються зміни в суспільстві та яка роль мистецтва в цьому процесі – про це розповіла очільниця ГО “Точка дотику”  та координаторка проекту “Через мистецтво до порозуміння: Київська мала опера як культурно-освітній простір для діалогу та єднання” Анастасія Гернега.

Анастасія Гернега

Анастасія Гернега

З чого все почалося? Як освіта дорослих стала частиною Вашого життя?

До нашої команди входять молоді митці, громадські активісти, журналісти. Що нас об’єднує? Переконаність у тому, що перед обличчям численних викликів, які ставить перед нами майбутнє, саме освіта та культура є тими необхідними передумовами розвитку людства, які сприяють подоланню бар’єрів непорозуміння між людьми різних національностей, регіональних ідентичностей, віровизнання, звичок і звичаїв, способів життя, моральних норм тощо, а також сприяють вирішенню кризових політичних та соціальних ситуацій. Ми віримо в те, що зміни в суспільстві завжди є результатом змін у свідомості, а останні  можливі тільки завдяки освіті.

Наша організація  нова. Офіційно ми зареєструвались у червні 2016-го року. До того ми існували як волонтерська ініціатива: були думки, ідеї… Та не було справжніх проектів. Цей проект  для нас перший. Тож все, що ми зробили в його межах, є одночасно й нашою офіційною історією. Ми взяли участь у відкритому конкурсі проекту “Замінимо мури відчиненими вікнами” та виграли міні-грант. А далі почали робити проект, спрямований на руйнування бар’єрів в українському суспільстві, спричинених  конфліктом на сході України. Ідея виникла  давно, оскільки в нашому колі багато переселенців і з Криму,  і з Донбасу. Проблеми, які  їм доводиться розв’язувати, для нас близькі  й зрозумілі. Нам завжди здавалось, що потенціал мистецтва та культури недостатньо використовується  в розв’язанні цих проблем. І можливості державних культурних установ також. Тому партнером проекту ми обрали комунальний заклад «Київська мала опера». На його базі відбувалися  всі культурні та освітні заходи, передбачені проектом.

З якими дорослими працює Ваш проект?

У нас є три цільові групи: перша – це працівники культурних установ Києва (театрів, концертних закладів та музеїв). Для  них ми проводимо тренінги з професіоналізації за  такими  напрямами: інноваційні підходи до роботи культурних установ, PR, комунікація культурних установ із публікою, друзями та партнерами. У тренінгах взяло участь майже 40 осіб, з яких більшість працює на одному місці понад десять років (а дехто й понад  20). Зрозуміло, що за такий термін (та ще й у таких досить консервативних установах, якими є українські державні культурні заклади), людина звикає до певних усталених моделей роботи й часто просто не відчуває потреби в змінах. І ми розуміємо, що освіта в культурі для неї – нове, тому прагнемо зацікавити сучасними практиками, надихнути на пошук альтернативних підходів, намагаємось ознайомити з новітніми інструментами культурного менеджменту. Свідомо запрошуємо тільки молодих і динамічних тренерів, які мають практичний досвід та здатні розпалити інтерес до змін.

Друга цільова група, з якою ми працюємо, – це молоді представники артспільнот (театральні режисери та художники, дизайнери, скульптори), серед них  майже  половина  – переселенці. Для них ми проводили чотириденні майстер-класи, на яких  вони мали нагоду  надихнутись прикладами мистецьких робіт режисерів та художників держав, що пережили конфлікти, дізнатись про те, як митці в таких суспільствах творили культурний продукт, спрямований на подолання бар’єрів і  сприяння примиренню.  Вони  також ознайомились з інноваційними підходами до створення вистав та артоб’єктів.

Вистава

Вистава

Насамкінець, ми запрошували вимушених переселенців, які розповідали свої історії, ділились досвідом, і спільно з молодими представниками арт-спільнот у малих групах виробляли ідеї культурного продукту. Найкращі з цих ідей підтримали  та втілили в життя самі учасники: чотири міні-вистави  створили режисери, які пройшли підготовку, презентовано один спільний художній проект від молодих художників.

Безсумнівно, що в суспільстві  є запит на соціально забарвлене мистецтво і подібні навчальні заходи – це гарна можливість для молодих митців навчитись того, чого не навчать у жодному  університеті.

Третя група – це студентська молодь. Для них ми щотижня проводимо такі заходи, як зустрічі кіноклубу та зустрічі для читання п’єс сучасних українських драматургів. Для показу в нашому кіноклубі ми обираємо фільми, проблематика яких  дотична до теми «інакшості». І вважаємо своїм здобутком, коли  під час  обговорення учасники кіноклубу зазначають, що змінили своє ставлення до тієї чи тієї проблеми, позбулись певних стереотипів.

Що приваблює молодь у проекті?

По-перше,  тренерами  ми залучаємо людей, які є для молодих людей цікавими та авторитетними. Це не академічні викладачі в класичному розумінні (хоч дехто з них і викладає у ВНЗ), а молоді, активні, особистості, що мають власний погляд на процеси, які відбуваються в суспільстві та реалізують свої мистецькі проекти. Вони – практики. І в них справді є чого повчитися.

По-друге, серед учасників наших  майстер-класів, так само як і серед учасників театральної студії,  що працює в рамках проекту, переважна більшість  це переселенці. І тут мова йде не лише про вимушених переселенців, які переїхали до Києва через анексію Криму чи конфлікт на сході (хоча й таких вистачає). Київ – це місто, куди стікаються люди з усієї країни, з усіх регіонів… І всі вони мають певний досвід «переселення». На мою думку, пропрацювати, осмислити цей досвід, знайти для нього художню форму – це для наших молодих клієнтів також серйозна мотивація для участі у проекті.

Отже, у  проекті є ті люди, яким цікаво працювати над залученням мистецтва до розв’язання суспільних проблем, люди, в розумінні яких мистецтво не є чимось абстрактним, має не лише естетичний, а й етичний вимір. Наприклад: коли з’ясувалось, що в театральній студії буде готуватись не класично-звичайна історія про кохання-зітхання, а вистава про важливі актуальні суспільні речі,  то люди, яких  така тематика не цікавила, просто пішли зі студії – натомість з’явились інші – ті, для яких це важливо.

Чого саме Ви б хотіли навчити тих людей, з якими працюєте?

Напевно, насамперед треба розуміти процеси, які відбуваються навколо, прагнути до осмислення їх.  Саме тому ми планували не лише освітні, а й дискусійні заходи. Бо під час таких заходів  стається найбільше прозрінь.

Дві з чотирьох міні-вистав виконані в новому в Україні жанрі «документальний театр». Під час навчання ми не випадково акцентували  саме на такому підході: він передбачає діалог з представниками кризових груп. Режисер (він же й драматург) бере в них інтерв’ю, працює з різними доступними текстами, переосмислює їх, і так створює ідею вистави. Вся ця підготовча робота сама  собою змінює людину, розширює її горизонти.

У чому Ви бачите потенціал артстудій, якщо говорити про це в контексті “освіти дорослих”?

На мою думку, навчання представників професій, які передбачають вплив на формування громадської думки (таких як митці, медійники та навіть вчителі) дає набагато кращий ефект, ніж навчання представників інших професій. Адже вони здатні ретранслювати одержану інформацію на широку аудиторію.

Зважаючи на те, що переважну більшість клієнтів артстудій становлять саме актори, режисери, художники, нехай навіть ремісники – освітній потенціал артстудій  дуже потужний.

 

Цикл кейсів публікується з метою промоції цінностей освіти протягом життя в рамках проекту «Замінимо мури відчиненимивікнами», профінансованого Міністерством закордонних справ Німеччини. Проект реалізувала громадська організація«Інформаційно-дослідний центр «Інтеграція та розвиток» у партнерстві з Представництвом DVV International в Україні.

Інтерв’ю записала Тетяна Павліченко

Текст підготувала: Юлія Голоднікова

 

 


Тематика публікації:    

Останні публікації цього розділу:

Участь молодіжних рад у муніципальних політиках: досвід північно-європейських країн для Харківщини та України

Переробка та повторне використання відходів руйнації війни: місія можлива?

Дослідження щодо питань аутизму "Третій рік війни. Тримаємось. Боремось"

Фасилітація як ефективна технологія вирішення організаційних завдань

Як мешканці громад бачать планування процесів відновлення за участі громадськості?

Шкільні коворкінги у Пирятинській громаді