“Жодних рішень для громадянського суспільства без громадянського суспільства”, — Олександр Ярема

Галина Жовтко

В Україні готується проєкт нової Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства. Це буде вже третій подібний документ в історії нашої країни. 

Перша "Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні" була затверджена ще у 2012 році, друга – у 2016 році. Третя, як очікується, буде подана урядом на затвердження Президентові України наприкінці 2020 року. 

Попри те, що вже багато років маємо та впроваджуємо такий документ, опитування показують низький рівень обізнаності щодо Стратегії навіть серед самих громадських організацій. І на те є свої причини. 

Що може покращити взаємовідносини громадянського суспільства та влади, як проходить процес підготовки проєкту нової Нацстратегії, у чому його унікальність — про це в інтерв’ю Громадському Простору розповідає Олександр Ярема, Державний секретар Кабінету Міністрів України, керівник робочої групи з підготовки Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2021 – 2025 роки.

“Маю завдання організувати та спрямовувати діяльність робочої групи, щоб восени вийти вже на практичний результат, а саме на проєкт Стратегії” 

— В Україні вже йде робота над підготовкою проєкту нової Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства. Яка тут ваша роль? 

— Національна стратегія — дуже важливий документ. Важливий для чого? Для того, щоб ми окреслили, яким чином держава може створити сприятливі умови для організацій громадянського суспільства в контексті розвитку, в контексті налагодження взаємодії між органами влади та ОГС, в контексті запровадження нових інструментів підтримки: конкурси, соціальне замовлення чи інші інструменти. 

Майданчиком для розробки нової Національної стратегії є Секретаріат Кабінету Міністрів. Важливо, що це абсолютно інклюзивний процес: з одного боку є представники органів державної влади — учасники процесу, з іншого — будь-хто з бажаючих організацій громадянського суспільства, експертного середовища. 

Ми маємо відкриту платформу, зараз це вже понад 100 людей, які представляють різні середовища, і що головне — різні регіони України, і які бажають долучитися до розробки цієї Стратегії. 

Як керівник цієї робочої групи маю завдання організувати та спрямовувати діяльність робочої групи, щоб восени вийти вже на практичний результат, а саме на проєкт Стратегії, яка буде схвалена Кабінетом Міністрів та подана Президенту України. 

— Можете пояснити для тих організацій, які вперше чують про існування таких стратегій, що це за документ та для чого його створюють? А також що таке План заходів, хто його складає та хто виконує? 

— Загалом, якщо ми говоримо про документи, які мали б сприяти розвитку громадянського суспільства, то є базовий дороговказ — Стратегія. Стратегія каже, куди ми хочемо прийти через 5 років. І відповідно ми проговорюємо ключові напрямки: як збільшити роль і вплив організацій громадянського суспільства в соціально-економічному розвитку, як збільшити інституційну спроможність, яким чином держава може допомогти розвиватися і взаємодіяти організаціям громадянського суспільства. 

Другий документ — це річний План заходів на виконання цієї Стратегії, де ми прописуємо конкретні кроки: що конкретно треба зробити, які зміни до законодавства внести чи розробити нове законодавство, які прийняти нові постанови, яким чином треба запровадити ті чи інші інструменти.

“Це максимально відкритий інклюзивний процес. Маємо вже понад сотню бажаючих долучитися представників різних організацій громадянського суспільства”

— У чому унікальність процесу розробки нової Стратегії, якщо порівнювати з попередніми? 

— Цього разу процес підготовки Стратегії відрізняється від попередніх. Чим? Тим, що це максимально відкритий інклюзивний процес. Маємо вже понад сотню бажаючих долучитися представників різних організацій громадянського суспільства, також ми долучили колег з різних центральних органів виконавчої влади, маємо відповідні робочі підгрупи. І тут дуже важливий момент — робочі підгрупи співочолюють представники органів державної влади і представники громадянського суспільства. Для нас дуже важливо, що коли ми говоримо про Стратегію, то маємо на увазі партнерство і довіру. Зрозуміло, якщо буде довіра, тоді є шанс збудувати стійке партнерство і налагодити взаємодію. У даному випадку Секретаріат Кабінету Міністрів — це така платформа для взаємодії, щоб тут можна було зустрічатися, комунікувати і напрацьовувати ідеї та ініціативи. 

Для нас Стратегія — це не тільки Стратегія винятково Кабінету Міністрів і організацій громадянського суспільства або платформ національного рівня. Це документ, який би мав працювати як на національному рівні, так і на рівні об’єднаної територіальної громади. Тобто фактично хочемо напрацювати ідеї, які дуже потрібні, які відчуваються і на які є запит в громадянському суспільстві. І тут головна ідея, що документ розробляється на запит громадянського суспільства, тобто на ті больові точки, які треба поправити, змінити. 

“Ключовою точкою розуміння є те, що будь-яка демократична держава неможлива без сильного громадянського суспільства”

Ми працюємо активно з платформою організацій, які розробляють правову дорожню карту для громадянського суспільства — це такі як ІСАР “Єднання”, Український незалежний центр політичних досліджень (Ред. — а також Центр демократії та верховенства права — в рамках проєкту “Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України”). Також користуємося напрацюваннями інших організацій громадянського суспільства, Національного інституту стратегічних досліджень. Ідея в тому, щоб поєднати зусилля і напрацювати стратегічний документ, де ми разом проговорили б, що держава може зробити для громадянського суспільства в контексті підсилення його розвитку. 

Чому це важливо для держави? Ключовою точкою розуміння є те, що будь-яка демократична держава неможлива без сильного громадянського суспільства. І тому держава зацікавлена в тому, щоб сприяти в розвитку організацій громадянського суспільства, отримати сильних партнерів, з якими можна планувати будь-які політики, і що дуже важливо — реалізовувати ці політики та моніторити, наскільки ці політики втілюються в життя. Тоді ми матимемо цілісний процес та розуміння, що це партнерська історія, що це не історія про різні боки барикад, коли ми дивимося один навпроти одного і шукаємо один в одного, що не так, як зробити це інакше. І тут якраз пропозиція — сідати за круглий стіл, проговорювати, що разом можемо зробити краще, ефективніше і напрацьовувати спільні плани дій. 

 “ВзаємоДія” — онлайн-платформа, де кожен зможе зголоситися та долучитися до комунікацій з органами виконавчої влади”

— Як проходить процес комунікації та залучення, зокрема, ОГС з різних областей України? Відомо, що будуть регіональні обговорення напрацьованого документа. 

— За домовленістю між Кабінетом Міністрів та Офісом Президента (оскільки як і попередня, нова стратегії буде вводитися в дію Указом Президента) ми на базі Секретаріату Кабінету Міністрів організували робочу групу, до складу якої запросили представників органів державної влади та організацій громадянського суспільства. І також наших партнерів з міжнародних організацій, тому що у них є дуже велика експертиза. Можна згадати і Офіс координатора проектів ОБСЄ, Офіс Ради Європи, NDI, ПРООН та різні агенції ООН, які мають напрацювання у цій сфері. Для нас важливо, щоб цей процес був побудований максимально відкрито. 

Щодо підготовки Стратегії — є невелика група людей, які пишуть сам текст, та є велика група, і це близько 100 людей на сьогоднішній день, які долучаються до обговорення, до різних робочих підгруп, до різних дискусій. Якщо умовно, то хтось може написати речення, а хтось має багато пропозицій. 

— Уточніть, хто саме пише Національну стратегію?   

— Департамент інформації та взаємодії з громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів виступив тим відкритим майданчиком, який надає можливості  долучитися до підготовки Стратегії усім зацікавленим представникам громадськості. Для цього треба заповнити лише невелику анкету. Водночас серед цих представників громадського сектору є низка досвідчених експертів-членів робочої групи, які більше долучені до роботи безпосередньо з текстом.  

Хоча не можна казати, що їх робота суто написати, скоріше — редагувати. Текст народжується у робочих підгрупах, у спілкуванні. Ви запитали про те, яким чином регіони включаються — з одного боку, маємо виклик з коронавірусом, а це обмежені можливості для офлайн-спілкування, але натомість безмежні можливості онлайн-спілкування. У нас в усіх робочих підгрупах є велика присутність представників регіональних організацій.

“Для нас принципово важливо, щоб це не був документ для уряду та якихось великих національних організацій”

— Скільки таких організацій приблизно вже долучилися? 

— Зараз їх 30-40%, але це початок процесу. Ми домовилися з нашими партнерами — міжнародними організаціями, що наступним етапом, коли ми матимемо проєкт документа, будуть регіональні презентації та обговорення. Фактично, це етап, коли регіональних організацій там уже буде 100% — вони матимуть можливість почитати попередньо і обговорити. Якусь кількість людей все-таки будемо запрошувати, по можливості,  і на офлайн-зустрічі, щоб також долучилися до цього процесу обговорення. 

Для нас принципово важливо, щоб це не був документ для уряду та якихось великих національних організацій. Важливо, щоб це був практичний  документ. Знаєте, є різні підходи — хтось пише стратегії для того, щоб видати її в гарній обкладинці, покласти на полицю і сказати, що “ось у нас є стратегія”. Для нас важливо, щоб це був живий документ, з яким кожен день працюєш та бачиш: що відбувається, що змінюється, який стан виконання. 

Маємо на сьогоднішній день уже хороший досвід в уряді — Державна програма стимулювання економіки (Ред. — Державна програма стимулювання економіки для подолання негативних наслідків, спричинених обмежувальними заходами щодо запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на 2020—2022 роки), де є дашборди, де ми у щоденному режимі бачимо рівень виконання. Сподіваюся, що ми подібний інструмент також застосуємо для Стратегії — тобто, де будемо бачити у щоденному режимі, що відбувається. 

Є багато інструментів, які були і в попередніх стратегіях, але вони не були повсюдно застосовані. До прикладу, я працював певний період часу заступником міністра молоді та спорту. На мою думку, ми були дійсно Міністерством-лідером з точки зору впровадження інструменту конкурсів проєктів для організацій громадянського суспільства. Цей досвід ми намагалися поширити і серед інших міністерств, але на жаль, не так багато зголосилися. Однак Мінсоцполітики, Мінветеранів, Міноборони мали досвід проведення подібного конкурсу. Наступне завдання — зробити це на рівні місцевих державних адміністрацій. Як мінімум, в системі молодіжної політики практично всі області, за винятком двох чи трьох, мають подібні конкурси. А особливо приємно, що органи місцевого самоврядування, тобто місцева влада, не адміністрація, також взяли цей інструмент для себе і запровадили подібні конкурси. Це елемент довіри. 

Коли ми створюємо прозорий механізм, то організації приходять та дивляться — “окей, у нас є ідея, ми готові з нею прийти та очікуємо на підтримку”. Але що це за підтримка? Ідея цих конкурсів в тому, що це не конкурс заради конкурсу, а це створення партнерства. Коли міністерство визначає, що хоче досягти ось таких цілей політики, то для цього не створює тільки державні інструменти, а залучає середовище громадянського суспільства, в якого є експертиза, хороші напрацювання. 

Наприклад, ми хочемо зменшити кількість безробітних чи хочемо, щоб в молоді розвивалися підприємницькі навички. Для цього ми не беремо чиновників, які будуть цим займатися, а шукаємо організації через конкурси, кажучи: ми для цього виділяємо мільйон, два чи три… будь ласка, приходьте, якщо у вас є ініціативи в цьому напрямку, отримайте підтримку. Ми тоді розуміємо, що досягаємо цілей, що включаємо організації громадянського суспільства, які таким чином зокрема збільшують свою інституційну спроможність. Фактично, ми будуємо довіру, партнерство між урядом та громадянським суспільством. Ми тоді разом розуміємо куди рухаємося. Важливий весь процес — від постановки задач, тобто від формування стратегій, політик, до їхнього втілення, реалізації.  

“Важливо спробувати зібрати все, що уряд робить для громадянського суспільства, на одному ресурсі”

— Нещодавно відбулась презентація онлайн платформи “ВзаємоДія”. Як зазначалося, це буде єдина онлайн-платформа для взаємодії органів влади та інститутів громадянського суспільства. Як буде ця платформа поєднуватися з новою Національною стратегією?   

— З боку уряду вона має стати відкритою платформою, через яку громадяни, організації громадянського суспільства можуть комунікувати з органами влади. Використовуючи електронні сервіси, ми хочемо спростити процедури взаємодії, зробити їх більш відкритими та зрозумілими. Зокрема, у тих самих конкурсах зможуть взяти участь більше громадських об’єднань, що підвищить конкуренцію та якість самих проєктів. 

Зараз проблема також в тому, що доводиться витрачати занадто багато часу, щоб шукати по різних платформах якусь інформацію. Важливо спробувати зібрати все, що уряд робить для громадянського суспільства, на одному ресурсі. Щоб громадяни, організації знали, що заходячи на цю платформу, вони можуть підписати петицію, організувати якесь громадське обговорення, долучитися до розробки якоїсь політики чи взяти участь в якомусь конкурсі. Це буде єдина, комплексна урядова платформа. Хоча це не означає, що інших неурядових платформ, які вже були створені тими ж організаціями громадянського суспільства для популяризації певних інструментів громадської участі, не може бути. 

Незабаром саме на новій платформі “ВзаємоДія” буде розміщуватися також уся інформація про реалізацію нової Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства.

“Надмета — щоб кожне міністерство було міністерством громадянського суспільства”

— Кому належить ініціатива створення платформи “ВзаємоДія”? 

— Насправді, це певною мірою спільний рух назустріч. Це ті ідеї, які напрацьовувалися в Секретаріаті Кабінету Міністрів, різних міністерствах, обговорювалися з представниками організацій громадянського суспільства. Потім відповідне завдання закріпили в плані дій в рамках впровадження Ініціативи “Партнерство “Відкритий Уряд”. 

Була колись така дискусія у громадському середовищі, що було б добре мати Міністерство громадянського суспільства, але такого немає і не буде. Та з іншого боку, є надмета — щоб кожне міністерство було міністерством громадянського суспільства. 

Колись ми, наприклад, казали, що жодних рішень для молоді без молоді. Зараз ми говоримо: жодних рішень для громадянського суспільства без громадянського суспільства. 

Часто можна почути (вже зараз менше, а раніше трошки більше), коли розробляються ті чи інші політики — “а для кого ви це зробили?” Тобто, що ми не врахували думки. Розумію, що врахувати всі не завжди вдається, бо часом вони є дуже полярні й інтереси дуже полярні. Але треба спробувати побудувати цей процес максимально відкрито, показати, що ми зацікавлені, що ми готові почути різні думки. Ключове — спробувати зробити так, щоб дійсно кожне міністерство мало цей компонент — розуміння, що вони повинні взаємодіяти з громадянським суспільством, що громадянське суспільство — це не перешкода, а партнер, який може допомогти. 

“Важливо розуміти і для громадянського суспільства, що деколи треба рости”

Але тут дуже важливо розуміти і для громадянського суспільства, що деколи треба рости — інституційно, експертно, рости з точки зору ініціатив, певних пропозицій. Часто можна зустрітися із ситуацією, коли організації приходять і починають наговорювати якісь проблеми. Повірте, що держслужбовці не гірше знають про проблеми, а часом навіть краще. Важливо приходити не тільки з констатацією певних проблем, а з пропозицією, яким чином вирішувати, і в ідеалі — з якимось певним інструментарієм, або принаймні з готовністю разом шукати рішення. 

Важливо розуміти, що деколи це тривалий процес, особливо якщо проблема потребує зміни в законодавстві. І, відповідно, тут включаються дуже багато гравців — це можуть бути представники різних міністерств, представники парламенту. 

На жаль, не завжди у громадянському суспільстві відчувається готовність долати цей довший шлях. Деколи хочеться швидких рішень, тому, з одного боку, є певне несприйняття, що це дуже бюрократично, дуже довго, “давайте зразу приймемо рішення”, а з іншого боку — у людей, які працюють на державній службі, несуть персональну відповідальність за ті чи інші рішення, є теж таке напруження від нерозуміння. Тобто, “чому саме такий шлях”? 

Чому, коли ми розробляємо будь-який документ нам потрібне Міністерство фінансів? Бо, як правило, той чи інший документ несе за собою якісь витрати із державного бюджету. Чому потрібне Міністерство юстиції? Бо воно має прораховувати певні юридичні ризики, загрози, в тому числі антикорупційні речі. Чому треба якісь інші міністерства?  І ось тут важлива дійсно комунікація, коли народжується розуміння — чому саме так. 

“Для нас завдання мінімум і оптимум — що до кінця цього року “ВзаємоДія” має запрацювати”

— Платформа фінансуватиметься за державний кошт чи також буде залучатися донорська підтримка? 

— Очевидно, що будуть донори залучатися. Будь-які  пілоти достатньо складно фінансувати одразу за державний кошт. Тому що державні кошти — це процес планування. Ідею на старті достатньо складно чітко прорахувати, як цього вимагає зокрема законодавство про державний бюджет. Тому дуже часто можна побачити якісь хороші ініціативи, пілоти, що народжуються у співпраці з різними донорськими організаціями, і потім стають уже частиною державного інструменту. Наразі вже є плідна співпраця Мінцифри з програмою EGAP, NDI в Україні. 

— Коли приблизно запрацює платформа “ВзаємоДія”? 

— Ми нещодавно проговорювали, що для нас завдання мінімум і оптимум — що до кінця цього року “ВзаємоДія” має запрацювати.

“Треба готуватися на довший забіг, на довший процес” 

— Повернімося до Національної стратегії. Вже очевидно, що наразі діюча Стратегія не зможе бути повністю виконана. Чи будуть ті пункти, які не виконані з попередньої, включені до нової? 

— Це залежить від тих людей, які включені у процес підготовки Стратегії. Якщо є якісь важливі завдання, які не виконані, то очевидно, що немає сенсу їх викидати. Насправді, це процес, який потребує постійної уваги. Недостатньо просто написати Стратегію чи недостатньо просто прийняти План заходів. Важливо постійно про це говорити, нагадувати… Як ми уже говорили раніше, є бажання швидких рішень, і коли ці рішення не є дуже швидкими, це вбиває певну ініціативу. Є певна фрустрація  від того, що “ми хотіли, але нічого не вийшло”. Тому треба готуватися на довший забіг, на довший процес.

“Координаційна рада… це можливість проговорювати в достатньо швидкому режимі проблемні питання”

— Що буде із Національною координаційною радою? Відомо, щодо (не)роботи цієї ради було чимало критики, через брак прозорості та неефективність. 

— Я думаю, що певною мірою справедливо. Хоча ідея цієї Національної координаційної ради є достатньо здорова та зрозуміла. Ключова ідея в тому, що ми в одному просторі, за одним круглим столом маємо представників громадянського суспільства, у яких є якісь свої ідеї, напрацювання, певний порядок денний, і представників ключових органів влади, які дотичні до цього. 

Ми вже згадували про Міністерство фінансів, Міністерство юстиції чи Міністерство економіки. І це можливість проговорювати в достатньо швидкому режимі проблемні питання, напрацьовувати якісь ідеї та ініціативи. Фактично, це можливість за одним столом зібрати тих людей, від яких залежить формування політичного порядку денного, і тих, які дотичні до суспільного життя та суспільного дискурсу. Це своєрідний мозковий центр, але тут не тільки про креативні ідеї, але й про можливість знімати бар’єри.

Буває, що є інколи замкнуте коло — через недосконалість законодавства ти, рухаючись в лабіринтах цього законодавства, приходиш у глухий кут. Інколи координаційна рада — це можливість ці глухі кути відкривати, відповідно давати можливість рухатися далі. 

— Тобто, ця рада й надалі буде? 

— Думаю, що так. Я прихильник цієї історії. Також розумію, що непогано могло б бути, якби такі подібні інструменти були на регіональному рівні. Чому і чим це відрізняється від громадських рад? Бо це не є зібрання тільки представників громадських організацій, а в рівних долях представники органів влади та громадських організацій. Тобто, це рада для діалогу. Бо громадські ради дуже часто були радами для монологу. На жаль, вони не завжди були почуті органами влади.  

“Демократію не можна побудувати раз і назавжди. Це щоденна робота”

— Чи будуть громадські організації зазначатися співвиконавцями нової Національної стратегії, як і попереднього разу? 

— Це принципово важлива позиція, бо інакше немає сенсу робити Стратегію. Як я уже казав — це партнерство. Ми формуємо й реалізуємо нову Стратегію громадянського суспільства разом, тоді є відчуття власності і в громадського сектору за цей документ. Тоді це зрозуміла модель, є бажання штовхати… 

Бо навіть у нашій сучасній історії є дуже багато таких подій, коли ми начебто щось зробили швиденько, віддали, а ви далі думайте, що з цим робити. Якщо ми говоримо про демократичне суспільство, демократичну державу, то це постійний безперервний процес. Демократію не можна побудувати раз і назавжди. Це щоденна робота — щоб її підтверджувати, утверджувати. 

Це насправді і про політичну культуру, і взагалі про культуру взаємодії між державою та громадянським суспільством. Не буває так, що ми ввечері заснули у тоталітарній державі, а вранці прокинулися у демократичній. Ну, не буває! Це речі, якими пронизана система виховання, система освіти та багато інших систем. Це те, що роками треба формувати, будувати, і це цінності зрештою. Треба розуміти, що це тривалий процес, і тут взаємодією, спільною роботою, можливо, деколи малими кроками, народжується ось ця довіра, партнерство та розуміння, що разом можемо більше.    

— Тобто, організації громадянського суспільства будуть зазначені як співвиконавці Стратегії? 

— Це буде зазначено конкретно у Плані заходів, бо у Стратегії немає виконавців. Стратегія дає певні пріоритетні напрямки. А в Планах заходів уже пишемо, наприклад, внести зміни у постанову, і зрозуміло, що це відповідальність певного міністерства. Але якщо потрібно створити якісь інструменти чи запровадити якісь платформи, чи реалізувати ті чи інші ініціативи —  тут ви побачите вже представників і урядових інституцій, і громадянського суспільства. 

— Це може бути будь-яка кількість організацій? 

— Звичайно. Але важливо розуміти, що мусить бути смартпідхід, щоб це було розумно та дієво. Деколи є бажання отримати якісь віртуальні портфелі — “давайте ми всі запишемося в громадську раду”. Вже мали приклади громадських рад, які жодного разу не зібралися. Чому? Тому що це 200 людей, і представники громадських організацій жодного разу не змогли зібрати кворум. Для нас це поганий приклад. Розумію, що ми можемо вписати умовно всіх бажаючих, але це буде непрацюючий інструмент. Треба розумно підходити до цього, і дійсно, щоб долучалися ті, які мають ідеї, напрацювання, певну експертизу, а не ті, хто хочуть використати це для піару.

“Точно жодних ініціатив, які спрямовані на погіршення ситуації, з боку уряду немає та не буде”

— З одного боку, влада працює над тим, щоб сприяти розвитку громадянського суспільства, але маємо випадки, коли пишуться законопроєкти, що направлені на погіршення становища громадянського суспільства. Правозахисники фіксують випадки тиску та нападів на громадських активістів. Можете прокоментувати ситуацію, яку маємо зараз? Як можна налагодити комунікацію між владою та громадянським суспільством? 

— Як я знаю, Прем’єр-міністр України, а також і я, як Державний секретар Кабінету Міністрів, налаштовані на підтримку і розвиток партнерства з громадянським суспільством. Точно жодних ініціатив, які спрямовані на погіршення ситуації, з боку уряду немає та не буде. Для нас це принципово важливо. 

Як змінити цю загальну ситуацію? Треба будувати більше партнерства, більше довіри, більше взаємодії в різних середовищах, різних ініціативах. Я думаю, це формування іншої політичної культури, тобто через це. Ми живемо у демократичному суспільстві. Якщо глибше копнемо у старші демократії, ніж Україна, то також побачимо бажаючих все закрити, все заборонити, і певні переслідування, на жаль. Але в даному випадку ознака демократичності суспільства — переборювання та несприйняття таких речей у суспільному дискурсі і, відповідно, готовність рухатися й чути один одного та поважати один одного.   

“Головне, щоб наші партнери з громадського сектору, які зараз долучилися на етапі підготовки Стратегії, не зупинилися”

— Можливо, хочете ще щось сказати, чого не запитала? 

—  Хочу сказати, що ми відкриті. Ми налаштовані на хороший конструктивний результат. Очікуємо, що ця можливість включеності багатьох суб’єктів дасть хороший продукт. Для мене головне, щоб наші партнери з громадського сектору, які зараз долучилися на етапі підготовки Стратегії, не зупинилися. Що от буде прийнята Стратегія, і що нам скажуть: “ну все уряд, виконуйте, а ми будемо сидіти, дивитися й критикувати вас, якщо будете щось робити не так”. Ми постійно кажемо — давайте налаштовуватися, що це спільна історія, спільна відповідальність.       

Спілкувалася: Галина Жовтко

Фото: Віталій Ніщименко

Довідково: 

Детальну інформацію щодо підготовки Національної стратегії ви можете отримати на сторінці “Громадянське суспільство і влада” у Facebook та на Урядовому порталі.