Міжсекторна комунікація: як знайти довгочасний win-win?

Егоїзм, особисті амбіції, непрофесіоналізм, відсутність прозорих механізмів, брак довіри та багато іншого — можуть ставати на заваді плідного та конструктивного діалогу між людьми з різних секторів, ...

Prostir-talks-dialog

Громадський Простір

Егоїзм, особисті амбіції, непрофесіоналізм, відсутність прозорих механізмів, брак довіри та багато іншого — можуть ставати на заваді плідного та конструктивного діалогу між людьми з різних секторів, як то влада-громада, часом, громада-бізнес… А може й між собою ГО-ГО теж варто навчитися відшуковувати шлях порозуміння? Ці та інші моменти в налагодженні міжсекторного діалогу, і що дуже тішить, приклади “успішного успіху”, коли розмова вдається і співпраця твориться — звучали під час “ProstirTalks: Локальна взаємодія. Як через комунікацію відшукати довгостроковий win-win?“. Громадський Простір вдячний за можливість вкотре долучатись і фокусувати тему комунікацій на майданчику Форуму “Від ідеї до успіху. Місцеві ініціативи змінюють життя українських громад”.


Про діалогові важливості розмірковували:

А також модераторка дискусії Любов Єремічева, Громадський Простір


Лонгрід в 3-х частинах:

1. Діалог та комунікація між секторами — що не працює 

2. Приклади успішного діалогу та взаємодії

3. Як розповідати про себе і що важливо для уможливлення діалогу 

 210064550_354799552798391_8769000450556349559_n

 

Синергія: що для нас це означає 

Любов Єремічева:  “Яка у вас асоціація зі словом “синергія”, “співпраця” — перша емоція, перша асоціація, яка у вас при цьому виникає? У мене, наприклад, це слово “розширення”, бо коли ми співпрацюємо, то стаємо ширше, наші кордони виходять за звичні межі, від того ми стаємо більшими й кращими”. 

DSC00103_pt

“Які асоціації з синергією? Це, скоріше, якась взаємність — мабуть, так”, — зауважив Олег Овчаренко, ГО “Кременчуцький інформаційно-просвітницький центр “Європейський клуб”. 

Ганна Дворна, громадська організація “Спільно HUB”, м. Запоріжжя: “Власне, для мене синергія і співпраця — це все ж таки трохи різні поняття. Співпраця — це більше про такий юридичний фактаж, там, де ви один одному потрібні, але завжди є “але”. А синергія — це там, де ви розумієте один одного без слова “але”, ви завжди будете один одного потребувати і вам буде хотітись повертатись до цієї співпраці, або навіть розширювати її”.

“Для мене синергія — це натхнення, це те, що справді дає всередині енергію рухатись далі, і це, точно, розширення якогось впливу”, — коментує Олена Данілова, голова правління фонду “Подільська Громада” міста Вінниця.

Що я думаю про синергію? Може бути декілька елементів, які хочеться посумувати, але вони можуть не сумуватись, і ніякої синергії не буде, — говорить Сергій Ткаченко, Агенція “Хмарочос”, місто Кропивницький. — Для мене синергія — це ще й про те, щоб сумувались об’єкти, люди навколо якоїсь спільної ідеї, які збігаються за певними цінностями. Тоді цей ефект і важливий. Але потрібно готуватись до того, що є ризик, що ми не об’єднаємось, бо ми всього-на-всього недосконалі люди”. 

Я займаюсь громадською діяльністю та бізнесом — і ось ці дві сфери для мене теж є синергією, тобто бізнес допомагає в громадській діяльності, а громадська діяльність — в бізнесі, — коментує Михайло Ізюмський, “Агенція локальних ініціатив”, місто Харків. — І одне, й інше — це якраз про взаємодію, про об’єднання і посилення потенціалів людей — тому що це насамперед про людей”.

“Десь рік тому я почула цікаву тезу… Один кінь може потягнути вдвічі більше власної ваги, якщо двоє коней буде разом. Вони можуть потягнути майже вдесятеро більше — це говорить про те, що єднання може дати набагато більше результатів, аніж одна людина чи одна ініціатива (за принципом “тільки я і більше ніхто”). Маємо об’єднуватись, причому в усіх проєктах. Зараз в державному секторі я це бачу ще більше”, — Єлизавета Савчук, Управління Вінницької обласної ради. 

 

210064550_354799552798391_8769000450556349559_n

 

Діалог та комунікація між секторами — що не працює

 

 Від зворотного: ключові перепони для міжсекторної комунікації

“Оскільки розмова ведеться у місті Вінниця, ми, для прикладу, поцікавились як тут взаємодіють громадські організації та влада, —  зазначає Любов Єремічева. — Зокрема цікавими є результати нещодавнього “Дослідження взаємодії організацій громадянського суспільства та органів влади у Вінниці”, що приємно дивують.

Так-от, у Вінниці високо оцінено співпрацю органів місцевого самоврядування та громадських організацій: вони знають один про одного, співпрацюють, є певні діалоги. Але все ж таки є “але”. Є певні бар’єри, зокрема, брак довіри один до одного, взаємні упередження; брак розуміння зі сторони органів влади, яким чином громадські організації можуть посилити їхню діяльність; брак прозорих механізмів налагодження першого контакту… Я б хотіла почати нашу дискусію саме з бар’єрів, які стоять на шляху комунікації.

Почнімо від зворотного і поговоримо, в якому випадку комунікація (можливо, з прикладів діяльності ваших громадських організацій) не спрацювала,  діалог не розгорнувся. З чим це пов`язано — особисті амбіції, егоїзм, небажання йти назустріч, страх брати відповідальність, відсутність механізмів — що це може бути?” 

 

Олена Данілова, голова правління Фонду громади “Подільська громада”, м. Вінниця

ми не проговорюємо правила

Одна з найпоширеніших помилок — це коли ми не проговорюємо правила, коли починаємо з кимось працювати. Є дуже класна ідея, яка потрібна громаді, але де ось ці зони відповідальності: де будемо ми, де будете ви; хто підстрахує, раптом щось трапиться, бо ми всі люди й все буває? Всі збираються на ідеї, а коли виникає перша помилка — все, ми маємо негативний досвід, ми маємо результат, коли один одному не довіряють, відсутність комунікацій і спільної роботи. Навіть в якихось невеликих дрібницях… в проєктах це породжує більшу співпрацю, більшу довіру, і це те, що розвиває громадянське суспільство, коли є хоч якісь точки дотику.

DSC00076_pt

Поки їх не буде, влада не зобов’язана довіряти громадським організаціям, а громадські організації не зобов’язані довіряти владі, тобто це окремі сектори. І коли між ними немає нічого спільного… а між ними є дуже багато всього, єдине — потрібно шукати ці точки дотику, говорити про правила, говорити про спільний вплив, для чого ми це робимо.

Зараз, мабуть, уже настав той момент, коли можна відверто говорити про вигоди: не ховати це в собі, що громадська організація десь отримує адміністрування і нікому про це не скаже. Треба відверто говорити про це — це нормально. Так само і владі: “Ви закриєте якусь нашу одну прогалину, проблему”, — визнавати це і відверто, голосно про це говорити. Так буде формуватись довіра, і тоді не буде цих проблем в комунікації.”

 

Михайло Ізюмський, голова правління ГО “Агенція локальних ініціатив”, місто Харків

“Треба починати з себе як громадського сектору. Важливо сказати, в чому є наш недолік — нас, громадських активістів, організацій. Основна проблема в тому, що ми часто, коли звертаємось до влади, наче щось вимагаємо (хоч я не люблю це слово, коли воно стосується органів місцевого самоврядування). Найчастіше ми вимагаємо того, що вони, по-перше, не хочуть робити, а по-друге, дуже часто і не мають цього робити, не зобов’язані — саме ці посадові особи, відділи тощо.

DSC00080_pt

А що треба робити? Найкраще, що заходить (з власного досвіду, з досвіду колег і громад, за якими я спостерігаю) — це коли ми щось пропонуємо зробити за них, тобто зробити їхню роботу. В цьому випадку бракує обізнаності, як саме влаштоване місцеве самоврядування: хто за що відповідає, як працює, хто кому підпорядковується, у кого які обов’язки тощо. 

В діалозі не спрацьовує те, що ми звертаємось не до тих людей не з тими питаннями. Державний службовець отримує зарплату — і чи він більше зробить, чи менше — він отримає ту ж зарплату. Зробіть за нього його роботу. А це означає, що треба звернутись саме до тієї особи, до того відділу, саме його мовою, розуміючи його проблеми, його потреби. Не спрацьовує нерозуміння потреб нашого візаві, наших потенційних партнерів“.

 

Єлизавета Савчук, начальниця управління зі зв’язків з органами місцевого самоврядування, міжнародного та міжрегіонального співробітництва, проєктної діяльності та сприяння інвестиціям виконавчого апарату  Вінницької обласної Ради

“Десь роки три-чотири тому вперше реалізувала проєкт у співпраці з народними депутатами. Цей проєкт стосувався взаємодії в громаді. І на той момент мене часто народні депутати запрошували їздити з ними по округу і пояснювати людям, що народний депутат — це не фея, яка приходить з паличкою і має виправити абсолютно все, що відбувається на рівні громади; що народний депутат не повинен ставити лавки. Робота народного депутата повинна, по суті, реалізовуватись у Верховній Раді України. А вже на місцевому рівні орган місцевої влади повинен вирішувати всі ці побутові проблеми.

DSC00085_pt

Чому у нас є ось це викривлення? Воно створювалось багато років, ті ж депутати різних рівнів завойовували електорат і використовували абсолютно всі методи для того, щоб люди їх запам’ятали й поставили за них галочку. Власне, на цьому етапі у нас відбувся дуже серйозний збій. Люди не можуть зрозуміти, навіщо є адміністрація, обласна рада, тобто занадто багато різних органів. Проводити просвітницьку роботу на рівні громадських організацій, на рівні всього населення… Сьогодні потрібно почати працювати над тим, щоб це змінювалось. У нас в місті Вінниця вже сьогодні існує розуміння, що робить Вінницька міська рада, що робить громадська організація, для чого існує бюджет ініціатив, куди можна подати проєкт. Це формування громадянського суспільства, воно не може бути з нуля… Але над цим треба просто працювати і не боятися зіткнутись з нерозумінням або несприйняттям. 

Коли я йшла в державний сектор, то думала: що я там забула? На сьогодні я працюю з громадами і дуже часто бачу спочатку несприйняття чогось, та коли ми починаємо говорити, пояснювати, вони розуміють, звідки те чи інше береться. Найголовніше — не боятися говорити”.

 

Ганна Дворна, виконавча директорка ГО “Спільно HUB”, м. Запоріжжя

“Коли ми на рівні хорошого діалогу з громадами починаємо співпрацювати, у нас постійна комунікація, все чудово, але коли доходимо до ключового моменту прийняття рішення або ключової активності, після якої має бути прийняте фінальне рішення, яке влаштує усі сторони, з’являються інші люди, які не несуть жодної відповідальності за прийняття рішення. Ба, більше, з’являються інші інституції, які не можуть вплинути на прийняття рішення, яке нам потрібне. 

DSC00075_pt

І це відверто засмучує. В цей момент ви починаєте розуміти, що в залі перебуває 30% людей, які ніяк не допоможуть вплинути на прийняття рішення, вони не зможуть бути повноцінно залученими в процес, бо вони просто не розуміють, навіщо вони тут. І ви до моменту прийняття рішення будете йти ще дуже довго, вам доведеться все ж таки провести розмову, але вона буде або не в рамках того, коли це заплановано, або доведеться рухатися без рішення, взагалі відійти від нього або відкласти на невизначений період. І не зрозуміло, що буде відбуватись із цим далі”.

 

Сергій Ткаченко, засновник Агенції “Хмарочос”, місто Кропивницький

“Я повернуся на низовий рівень локальних невеликих громад. Наша організація зараз більше там працює, і там також є певна комунікація, як і на рівні обласних центрів. Проблема, з якою найчастіше зіштовхуємось, яка заважає комунікації — це підміна понять. Можливо, ви бачили, коли летить військовий літак, його переслідує ворожий літак… І застосовується одна з систем захисту — світлотеплові елементи, які випускає літак (виглядає, ніби в боки розлітаються світлячки). Це щоб ракета переслідувача (вона реагує на тепло) летіла десь убік, а не на літак — таким чином відвертають увагу. З таким ефектом, коли заводять в манівці, часто зіштовхуємось, коли йдеться про сам статус громадських організацій. 

А ще часто говорять: “В мене є ГО”. Як це — в тебе є ГО ? Ти що, володієш тими людьми, які є в цій спільноті?”

Це благо, коли люди об’єднуються свідомо в команди і творять якісь хороші зміни в своїй громаді, їх єднають цінності, вони понаднормово, живучи своїм життям, маючи родину, роботу, ще привносять якусь додаткову якість в громаду. Це добре. Але приїздиш в населений пункт, де є близько десяти організацій, починаєш знайомитись, і виявляється, що одну заснував заступник голови, іншу — ще інший… Або заснувала людина, яка каже: “Я не знаю, мене попросили”. На питання  “А чим займається організація?” чуєш відповідь: “Ну, ми подавались на цей і ось цей грант”… А ще часто говорять: “В мене є ГО”. Як це — в тебе є ГО ? Ти що, володієш тими людьми, які є в цій спільноті? Є таке поняття “в мене є ГО, печатка і ми подаємось на гранти”.

Так, це заводить в манівці людей, які мають ініціативність, мають бажання щось додатково робити, але вони початково вже неправильно розуміють комунікаційний меседж, модель того, що таке ГО, бо вони це бачать на прикладі: “заходив якийсь донор і ми під нього щось створили”. Умовно кажучи, ці світлячки в сторони відводять від правильного шляху тих, хто міг би бути сильним гравцем, сильним громадським об’єднанням в цій громаді.

DSC00088_pt

Це вже від початку неправильний посил — і звідси народжуються інші комунікаційні дефекти, наприклад, неправильне розуміння проєктної діяльності, коли діяльність розуміється так: залучили кошти, щось встановили, червону стрічку перерізали. А про включеність людей, про їхню активність на всіх етапах творення проєктної чи програмної діяльності — про це не йдеться. Доводиться комунікувати і перенавчати, а перенавчити значно важче, ніж показати правильну модель із самого початку. 

 

Олег Овчаренко, голова ради ГО “Кременчуцький інформаційно-просвітницький центр “Європейський клуб”

“Мені у зв’язку з цим питанням на думку спадає дві речі: перша — про правила; а друга — про культуру. За правила часто відповідають органи місцевого самоврядування чи органи місцевої влади, а за культуру часто відповідає громадський сектор. І мені здається, що в цьому місці є якесь непорозуміння. Це перший момент. 

треба добру волю обох сторін

З досвіду нашої організації в місті Кременчук. Часто наша діяльність про добро, красу, розвиток, антикорупцію наражається у влади на опір — в частині антикорупції.

Якщо запитати суспільство і органи влади: “Ви за корупцію чи проти корупції?”, то правильна відповідь: “Звісно, проти корупції!”. А втім, закупівлі часто здійснюються у визначених постачальників… Це виявляють громадські організації, вказують суспільству на це. Формується негативний імідж тих людей, які на виборах, використовували всі способи, щоб люди прийшли і поставили за них галочку. А тут якась структура ГО, що говорить суспільству, яке ще вчора було зачароване і поставило галочку: “Народ, подивіться, як здійснюються закупівлі! Подивіться, на чому вони їздять! Подивіться, як вони декларують своє майно!”. І що з цим робити?

Відповідно — далі є опір (у взаємодії ГО і влади). І цей опір зменшує можливості для діалогу. Яким чином його розблокувати? Треба зустрічатись, треба шукати приводи для таких зустрічей, добру волю обох сторін”.

 

210064550_354799552798391_8769000450556349559_n

 

Приклади успішного діалогу та взаємодії 

 

Коли співпраця (громада-влада) відбувається і вона є довготривалою, що при цьому спрацьовує? Як розповідати громаді про такі класні перемоги, щоб чули й надихались, та можливо, теж включались в активності?”

 

Зберегли ФАП 

Михайло Ізюмський: “Хороший, позитивний приклад: одна невеличка новостворена громада, буквально кілька населених пунктів навколо невеликого селища.  Там є громадська організація, при чому не привладна і не опозиційна. У ній є місцеві підприємці, тобто люди, які не прагнуть туди, у владу (не так, що головний конкурент голови зробив собі ГОшку). Ця ГО дуже часто критикувала владу, що ті щось не так роблять, а влада відбивалась — як у всіх маленьких громадах там просто “барикади”, і вони кидаються “камінням” через цю “барикаду” — один в одного. 

У цій громаді сталась ситуація — закривають ФАП (фельдшерсько-акушерський пункт). Це не рішення громади, це рішення, яке приходить чи з області, чи з МОЗ, тобто на це ніяк не впливає керівництво громади, а ця ГО їх “забембує”. Вони кажуть: “Ну, хочете, зробімо громадські слухання”. Вони збираються, і на цих громадських слуханнях якимось дивом (насправді, не дивом, а якраз тією самою синергією) перестають кричати один на одного й починають думати, як зберегти ФАП для всієї громади. І вони знаходять модель, як його зберегти. Вони його дещо інакше назвали, по-іншому оформили, і в селищі залишається медпункт.

225444524_10159301573934294_5259375668715571016_n

Плюси є для всіх: і для влади, що “ми молодці”, і для ГО, що “ми молодці”. І тут місцева влада побачила, що, виявляється, активісти — не просто крикуни, а від них може бути якась користь. В принципі, вони і зараз співпрацюють, дуже цікаво спостерігати, як вони можуть покричати один на одного, але коли є якась проблема, то вони вже збираються, сідають і спільними рішеннями, спільними діями це якось вирішують.

Таких прикладів, на жаль, не дуже багато. Або й зовсім мало — але вони є. Так, ключові моменти: ця громадська організація, по-перше, налаштована на конструктив, і вона не опозиційна, тобто це не опозиція заради опозиції. Так, вони часто критикують, але вони це роблять для того, щоб щось покращити в громаді, ніхто з них не прагне стати головою. А як про це розповідати мешканцям? Контент рулить! Якщо це класний контент, то про це можна навіть ніде не писати, всі і так дізнаються”.

 

“Зварили кашу”

“Один з улюблених прикладів з Кіровоградщини органічного росту громадської організації, та того, як він відбувся завдяки тісній комунікації з органами влади і загалом з громадою, — розповідає Сергій Ткаченко. — ГО є медіатором між широкою громадськістю і органами місцевого самоврядування. В цьому випадку, про який я зараз розповім, такий синергетичний ефект був. Маленька ініціативна група, яка складалась із мешканців, які не були опозиційними до влади, їх єднали цінності. Це були молоді родини, які опікуються своїми дітками, жінки у декретній відпустці. Це невелика громада села, є завантаженість рутинними домашніми справами, але все одно хочеться росту. І це єднало цих жінок, які об’єднались спочатку в ініціативну групу. Вони отримали невелику підтримку в межах конкурсу грантів, це їх трохи запалило, вони трішки вже себе прокачали як команда, пробували робити якісь організовані кроки, запитували в жителів громади: “Що б ви хотіли?”, — робили, здавалось би, дуже прості штуки, наприклад, ревіталізували закинутий пустир. Але вони не просто поставили там майданчик і забули, а привносили туди якісь мистецькі активності, працювали з дітками, і з часом довкола того місця почали творитись хороші зміни. 

Вони відчули себе командою, зареєструвались як громадська організація аж через два роки після того, як почали гуртуватись — не створили організацію під щось… І знаєте, що вони робили? Як казала пані Ірина Соловей, шлях росту може бути або через страждання, або через навчання. Ці дівчата пішли через навчання: де тільки могли, коли вистачало часу, їздили на навчання, тренінги — відкривалась ширша візія. І навчались вони, зокрема, використанню інструментів участі, які дали змогу конструктивно і правильно комунікувати з органами місцевого самоврядування.

223808941_10159301571799294_3033412571214430351_n

 Якщо говорити про чинники ефективної комунікації, так ось чиновник — це людина, завантажена купою своєї рутинної роботи на посаді. В інструкції посадовця, держслужбовця описана його “мова кохання”, тобто як він чує меседжі від жителів громади — це петиції, звернення, якщо вони правильно надійшли. Якщо в них чітко артикульовано, що ми хочемо змінювати, не тільки у форматі скарги, а й у форматі пропозиції із зазначенням того, що ми готові зробити, але не можемо зробити, бо не маємо ресурсу чи повноважень, то такі спільноти, такі команди чують.

Тож дівчата пішли саме таким шляхом, вони писали громадські звернення, петиції, з часом вони почали вирішувати невеликі проблеми у громаді, наприклад, проблеми освітлення, належної дорожньої розмітки біля школи тощо. Одна невелика проблема була вирішена завдяки цим інструментам, потім — друга, третя… І до них почала звертатись влада, як до такого мікроекспертного середовища, питати пораду. Їм почали довіряти люди, яких вони залучали в обговорення, бо люди підписали колективне громадське звернення. Не одразу, але через місяці щось змінилось: “Виявляється ми можемо впливати, комунікувати”. 

Вони так розігнались, що тепер ця ініціативна група з трьох людей — це громадська організація, навколо якої близько тридцяти активних волонтерів, які постійно разом. У них навіть гасло: “З нами кашу звариш!”. Який позитивний синергетичний ефект! Це двосторонній діалог”.

DSC00099_pt

 

Громада-влада: приклад Вінниці 

“Щойно утворили нове управління у Вінницькій обласній раді, що буде працювати з громадами, зокрема, на предмет реалізації проєктів, пошуку іноземних партнерів тощо, — розповідає Єлизавета Савчук. — Перш за все, розіслали листи громадам із трьома питаннями. Перше, що нас цікавило: “Які проєкти станом на лютий місяць громади вже реалізували?”, — щоб нам прописали все за останні 3-5 років. Друге питання: “Які проєкти, як бачать громади, необхідно реалізувати в найближчі два роки? ”. І третє питання: “Які громадські організації є в цих громадах?”.

В основному, наші громади виявились досить потужними: у відповідь на перше питання, дізналися, що кожна громада реалізувала більше десяти проєктів за ці роки — дійсно, там є хороші цифри. Друге питання, які проєкти хочуть реалізувати — звичайно ж, насамперед інфраструктурні ініціативи. А що стосувалось громадських організацій, то тут виявилась дуже цікава історія, яку, в принципі, ми передбачали: громадських організацій в селищних радах дуже-дуже мало, здебільшого їх там немає. На питання “Чому?”, нам просто говорили: “У нас в цьому не було потреби”. А чому не було потреби? Тому що сільська чи селищна рада, зазвичай, сама подавала проєкти від себе і “нормально” вирішувала: ми гроші “закопаємо ось в цю яму”. А коли громада казала про те, що немає, де збиратись молоді, літнім людям теж немає куди піти, елементарно сісти і культурно поспілкуватись… 

223573263_10159301573584294_4773130568928250605_n

Зараз децентралізація дала змогу трішки локалізувати всі ці проблеми. І сьогодні трішки спростився місточок взаємодії “мешканці-влада”. І за цим приємно спостерігати, коли підіймається питання, наприклад, ліквідації школи або закриття ФАПу у зв’язку з децентралізацією, включаються свідомі депутати, органи влади і запрошують до взаємодії мешканців: збирають підписи, подають до виконавчих органів влади (до обласної ради рідше) для того, щоб їх підтримали . Тоді почала народжуватись комунікація.

Ми запустили конкурс “Комфортні громади”, багато років поспіль у Вінницькій адміністрації був такий конкурс. Громади брали гроші на свій розвиток. Цього року повністю змінили умови цього конкурсу, залучили громадську організацію, яка нам допомогла в адмініструванні цього конкурсу, навіть дві. Ми розуміли, що як орган влади будемо у чомусь допускати прогалини. Зараз, якщо ми запускаємо нові проєкти, то просимо громадські організації допомагати. Як зробити так, щоб це було довготривалим? Показувати після кожної ініціативи хай маленький, але результат.

Ще важливо, щоб була залученість мешканців, а не просто влада вирішила — і зробила. Мешканці мають розуміти, навіщо цей парк облаштововано або навіщо саме ця вулиця заасфальтована. Тобто це все логічні ланцюжки, які потрібно пояснювати мешканцям. І влада також це не зовсім “загублені” люди, просто одні одного не до кінця розуміють. Але ж громадські організації теж є різні, правда ж? Йдемо до взаємодії та не боїмося складнощів — і все буде рухатись”.

DSC00163_pt

 

“СтопВірус” по-вінницьки 

“Про такі приклади треба говорити. І важливо, коли про них розповідають не тільки громадські організації, а й влада, — акцентує Олена Данілова. — Коли ми їздили цими “Комфортними громадами” (так, наша ГО займалася адмініструванням) і спілкувалися, то Єлизавета завжди казала: “Бачте, тут вийшла така синергія, завдяки чому ви можете мати папки, календарі, завдяки чому можемо спілкуватись з громадами, роз’яснювати, що це за конкурс, показувати, які є приклади. Ми влада, і ми співпрацюємо з цією організацією”. Для ГО це теж був своєрідний виклик. Я думаю, що хто був поза межами, дивився і дивувався: “Як так, що в обласну раду впустили громадську організацію адмініструвати 20 мільйонів гривень, це ж нонсенс?!” А насправді це все просто, якщо є ось ці довірчі відносини.

Важливо у співпраці і в синергії розуміти, що таке процедурність і що таке організаційний розвиток. Бо якщо влада чітко розуміє, що не просто прийде, розкаже і піде, а вона може проконсультувати далі, може надати документацію, супроводжувати, тоді це породжує наступний рівень довіри і наступний рівень співпраці.

Ще один приклад (ті, хто з Вінниці і Вінницької області, мабуть, знають) — у нас був “СтопВірус”. Усі боролись із ковідом, хто як вмів. Але завдяки тому, що ми вже багато працюємо над своїм організаційним розвитком — ми розуміли, що тут не можна просто хаотично збирати гроші. Ми вже зіштовхнулись раніше з тим, коли багато волонтерів, накладки, ніхто не розуміє, куди що йде… Тому в цьому випадку ми пішли оперативно, але системно.

Зібрали наглядову раду, головних лікарів різного підпорядкування — були й інфекціоністи, представники і обласної, і міської влади (всі зрозуміли, що є проблема, тому треба об’єднуватись). На всіх брифінгах і голова ОДА, і міський голова казали, що є фонд, все прозоро (тому що ми кожного дня звітували, що прийшло, куди пішло, що поїхало, нам дуже допомагали засоби масової інформації). І вони говорили бізнесу: “Якщо ви хочете допомагати, то давайте сюди, і ми тоді більш чітко будемо розуміти, які лікарні вже покрили, а які ще ні”.

 

  Запоріжжя: велосипедна історія

“У 2018 році, коли почали займатись питанням розвитку велосипедної інфраструктури в Запоріжжі, ми випадково натрапили на новину від імені міської ради і міського голови, що вони на певній вулиці збираються побудувати велосипедну інфраструктуру. Цей весь процес запущений, вони такі молодці, ні з ким радитись не будуть, — говорить Ганна Дворна. — Ми написали запит на доступ до публічної інформації, отримали відмову, тому що це велика документація, буцімто “навіщо воно вам, це не становить громадський інтерес”. Досить швидко ми написали звернення до Уповноваженого з прав людини, отримали, звичайно ж, відповідь про те, що це публічна інформація, бо вона має широкий інтерес, і люди мають бути залученими до цих процесів. І потрапили після цього на зустріч до міського голови, який несе відповідальність за ці процеси. 

224226968_10159301570094294_1948108813621062333_n

 

“А, це ви ті, хто знову прийшов кричати про те, що це необхідно? Ми слухаємо вас уже більш як п’ять років, а ви знову будете розказувати, що ви хочете?”. Одразу нас зустріли таким питанням… Ми перейшли в площину пояснення: ми написали запит на доступ до публічної інформації, аби дійсно побачити проєкт. У нас є зацікавлені люди, які готові внести туди зміни, ми можемо знайти експертів, які можуть на рівні проєктно-кошторисної документації внести зміни, тільки скористайтесь, будь ласка, цим правом.

Майже два роки в профільному департаменті лежить петиція на виконання, яка ніяк нікуди не рухається, тому запропонували: будь ласка, у нас є юристи, знайдемо експертів із розвитку велосипедної інфраструктури. Якщо хочете, давайте ми напишемо програму, яку разом обговоримо, дійдемо до компромісів… З того моменту і почалась наша співпраця.

Так, це про інфраструктурні проєкти, про довготривалу співпрацю, і вона є супер виснажливою, але це важливо. Таким чином, вже в 2019 році ми змогли побачити перший результат, стратегічний документ — Концепцію розвитку велосипедної інфраструктури — на який очікували понад шість років.

Зараз нарешті перейшли до наступних кроків — проєктування. Коли я кажу “ми”, то маю на увазі, що департамент все це забезпечує, а ми намагаємось їм допомогти. Дуже важко ще насправді впливати на процеси з початку карантину. 

Ми вчимося і будемо далі вчитись більш структуровано і професійно шукати тих людей, які далі будуть документи поглиблювати, робити їх більш структурованими. І зараз, коли ми вже приходимо з якимись наступними ідеями, то представники влади Запоріжжя, інших міст, вже розуміють принаймні, що ми знаємо процеси, будемо шукати компроміси навіть в умовах кризи і рухатись вперед”.

 

 Кременчук: побачити журналістів

“Так іноді здається, що для розвитку важливо, щоб громади були майже бідні, щоб були не дуже добрі дороги, тоді є шанс, що громада мобілізується, — зауважує Олег Овчаренко. — Місто, в якому я живу, відносно багате. Якщо ви приїдете в Кременчук, ви будете вражені красою і величчю міста. Перше враження — Дніпро, міст, парки — краса неземна. А зацікавленість в тому, щоб це зберігати? Так, є брак комунікації між громадськими організаціями і владою, між журналістами й владою.

DSC00072_pt

Є один приклад зі створення комунальної газети. Наші органи місцевого самоврядування знайшли лазівку в законодавстві і створили комунальну газету, вірніше, комунальному підприємству дали завдання видавати газету. Хоча так не має бути. На це виділили дев’ять з половиною мільйонів, просто щоб піарити діяльність міської влади.

Ми зробили адвокаційну кампанію про те, що це несправедливо, неправильно, і ці дев’ять з половиною мільйонів можна використати в інший спосіб. Другий момент в цій адвокаційній кампанії: журналісти були обмежені в доступі до інформації, були позбавлені можливості приходити на апаратні наради, отримувати коментарі представників комунальних установ. Було певне блокування. 

З пів року відбувалась адвокаційна кампанія з налагодження діалогу. Завдання — аби помітили журналістів. В цей час активізувався (він був створений раніше) відеоканал “Мухобойка” — як відповідь створенню комунальної газети за дев’ять з половиною мільйонів. Ми долучили міста-побратими, аби дізнатись як там відбувається комунікація між органами місцевого самоврядування і журналістами. До нас приєднались колеги із Білої Церкви, зі Свиштова (Болгарія), а також  Полтавська обласна рада, кілька депутатів місцевої ради.

У нас відбувся непоганий діалог, журналісти послухали депутатів, депутати журналістів, з цим далі можна працювати. Якщо ми сьогодні зустрілись, важливо зберегти момент наступної зустрічі, домовитись про наступну зустріч”.

 

210064550_354799552798391_8769000450556349559_n

 

Як розповідати про себе і що важливо для уможливлення діалогу

 

Єлизавета Савчук: “По-перше, я б пропонувала конкурси для інститутів громадянського суспільства. Таким чином, орган влади, якщо він його фінансує, побачить, які є ГО, які вони ініціюють проєкти, на що ці проєкти покликані. Так можна поступово розуміти, хто в якому напрямку рухається, і до яких питань їх можна залучати. По-друге, залучати представників профільних громадських організацій як експертів до вирішення різних питань”.

Михайло Ізюмський: “Прямо відповідаючи, є такі чарівні два слова в маркетингу, рекламі — “страхи” і “болі”, тобто громадські організації шукають страхи і болі влади, а влада шукає страхи і болі ГО. І починають їх лікувати та заспокоювати”.  “Друже, давай я тобі допоможу, тобі перестане боліти”, — то він відповість: “Давай”. А коли ти прийдеш і почнеш бити по тим ранам, сипати сіль на них, то тут комунікація вийде не дуже хороша..”

Сергій Ткаченко: “Як приклад, під час карантинних обмежень, коли хотіли достукатись до влади —громада робила їй вибудовування “її важливості”, запрошуючи місцевих очільників на імпровізовані ефіри, які самі ж представники громадської організації проводили, бо медіа в таких невеликих громадах не так багато.

Якраз був час виборів голови громади. І відповідно ГО створила майданчик для всіх кандидатів на посаду голови громади, зібравши відкритим опитуванням всі можливі питання, проводили півторагодинний ефір. На невелике село було стільки переглядів, репостів, коментарів. Було і гаряче, але водночас кандидати відчували і бачили, що це можливість для них презентувати свою програму. Натомість люди відчували можливість поставити питання напряму, адже карантин обмежив можливості зустрічей “на кутках” у громадах. А дівчину, яка це все організовувала, запросили бути старостою.

Дуже хороший спосіб, щоб тебе почули — запросити на свою територію“.

Олена Данілова: “У Вінниці ми протестили невеличкі брифінги директорів департаментів. Це були чотири директори напрямків: туризм, архітектура, економіка і освіта. Ми взяли на поріг тих, хто вже співпрацював з громадськими організаціями, запросили інших — громадські організації, ініціативні групи, всіх дотичних.

Директори департаментів розповідали, як вони вже співпрацюють з організаціями, де б вони бачили ще підсилення. На щастя, в жодній з цих чотирьох панелей у нас не було якоїсь агресії, хоча були різні люди… Вони почули: якщо ви йдете в департамент з чіткою нормальною пропозицією, там теж шукають виходу, як співпрацювати. Тому організація таких брифінгів є досить ефективною. Далі в нас пішов ковід і ми перестали це робити, але, думаю, що ми повернемось, бо це багато хороших точок дотику”.

токс

 

Ганна Дворна: “Якщо ви знаєте проблему і її видно назовні, тобто довкола неї не потрібно підіймати інформаційну хвилю, то приходьте з її вирішенням, яке буде наближене до реальності, і ви знайдете фінальне. І не забувайте, будь ласка, бути готовими супроводжувати процес. Говоріть, що ви готові супроводжувати рішення.

В комунікації не забувайте, будь ласка, про повагу один до одного. Ви будете спілкуватись довготривало, всі болі і непорозуміння пропускайте через хорошу комунікацію і повагу один до одного, як би важко не було”.

Олег Овчаренко: “Я не бачу чітких можливостей для комунікації швидко. Наша організація і ті люди, з якими ми працюємо в громадському секторі, серед журналістів, декларуємо, що ми готові говорити, готові до діалогу, але важливо, щоб процес був двосторонній, взаємний. Якщо ми протягуємо руку і говоримо, що готові зустрітись, то ми хочемо зустрітись. Як це зробити? Не завжди є відповіді…”

 210064550_354799552798391_8769000450556349559_n

 

То чи можливий довгостроковий win-win?       

 

226532782_10159301571534294_5643120916398520606_n                                          

Сергій Ткаченко:  “Так, можливий. У нас немає іншого виходу. Але маємо розуміти, що це — велика кількість маленьких кроків. Якщо ви любили математику в школі, там є розділ, в якому вивчаються нескінченно великі й нескінченно маленькі… Теорія границь. Так ось, із нескінченно великої кількості нескінченно малих народжується нескінченно велике. Маленькими кроками вперед. Маленькі перемоги… Десь набили гулі, встали і пішли далі, але все — можливо!”

****

Михайло Ізюмський: “Зараз є такий світовий тренд: перехід від запиту на делегування до запиту на партисипацію, на участь. І добре, що ми сьогодні говорили саме про взаємодію. Коли ми говорили про комунікацію — це було про комунікацію на рівні, коли ми співпрацюємо, ми одне одному щось робимо, чимось допомагаємо, а не просто “влада повинна пояснювати свої дії, свої рішення, обговорення тощо”. Загалом, якщо вони наловчаться це добре робити, це може призвести до маніпуляцій, які ми бачимо зараз в епоху постправди… Ключова думка: комунікація має будуватися на партисипації, на взаємодії, на спільній роботі, а для цього потрібно розуміти потреби одне одного“. 

****

Єлизавета Савчук: “У Вінниці не все так ідеально. Але ми багато разом працювали і щось почало “ліпитися”. Це про це спільне, і тоді кожен задоволений. До того ж це про економію ресурсу. Тому що в когось є насіння, а в когось комбайн, я посію, а він пожне… Усе нормально”. 

****

Олена Данілова: “Про партнерство точно треба говорити. Ми як Фонд громади можемо більше говорити про співпрацю. Ми шукаємо ці точки дотику: влада-бізнес-громада. Долучати всіх, навіть якщо вони не дуже долучаються — варто вигадати для них роботу, але щоб усі розуміли, що це і для чого відбувається. Від цього буде більший ефект, вплив та розвиток усіх.

Правила встановлювати важко, а дотримуватися їх — ще важче. Набагато легше самому встати і зробити. Але це не той ефект, не ті відчуття. Синергія для мене — це натхнення. Бачиш результат, скільки всіх дотично — ось це те, що надихає”.

****

Ганна Дворна: “Чим більша ваша проблема, тим більше часу маєте закласти на те, аби її вирішити. І тим більше маєте до цього залучити людей, які приймають рішення, а також людей, на яких це рішення вплине — вони мають бути свідомими цього та розуміти, що для цього відбувається. І готуватися до того, що це тривалий процес”. 

****

Олег Овчаренко: “Громадські організації, ініціативи, органи місцевого самоврядування, чиновники, всі, мабуть, хочуть одного — добра, процвітання своєї громади, просто стратегія досягнення і шляхи до цього можуть бути різні. Для мене є цінним, щоб була можливість та простір для діалогу, для зустрічей і для порозуміння”. 

………………………………………………………………………………..

 

Робота над текстом: Ірина Гузій
Фото та відео: Віталій Ніщименко


Тематика публікації:              

Останні публікації цього розділу:

Проблеми партисипації: як громадськості активніше долучатися до планування міського розвитку

Інна Підлуська: якщо сьогодні щось не вийшло — це не обов'язково "зрада"

Мистецтво перемагати булінг

Анна Бондаренко: у нашому просторі волонтерства стає все більше

Ірина Ткаченко: Ми всі трішки Ілони Маски — вашим космосом може бути громада