Хронотоп парламенту України: від драми безіменного автора чи стихійного нещастя – до соціокультурного проекту

Скорочена версія дослідження, виконаного Ольгою Жорновою, Оленою Жорновою та представленого в доповіді «Хронотоп Парламенту України як концептуальна схема розв’язання проблем пересічного громадянина» на Парламентських читаннях 28-29 травня 2017 р. в м. Києві.

Повний текст див. Академія моніторингу і експертизи : FB || Електронний ресурс : режим доступу : https://www.facebook.com/acadmonex/?fref=hovercard

 ВСТУП

Відомо, що створення й функціонування НУО як суб’єктів формування державної політики, впровадження практики залучення неурядових дослідних організацій до процесу формування державної політики в Україні є дієвим механізмом підвищення результативності державного управління (О.В.Тинкован та ін). Тому відстеження, аналіз та інформування широкої громадськості по різноманітним аспектам законодавчої/законотворчої діяльності народних обранців до Верховної ради України є центральним завданням моніторингово-аналітичних центрів громадянського суспільства. Як громадські наукові незалежні об’єднання вони незамінні для незаангажованого відстеження та наукової інтерпретації, прогнозування, проектування суспільно-значущих явищ із подальшим запобіганням/відвертанням соціальної дестабілізації на напруги.

Проте в моніторингово-аналітичних процесах виникають проблеми як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, нерозв’язаність яких приводить до суперечностей більш  високого рівня, ніж власне результати дослідження. Так, односторонність або зосередженість дослідника на довгоочікуваних результатах спроможні увиразнити тенденції, які так і не стануть фактом появлення того чи іншого явища, з однієї сторони, та зігнорувати прикмети нових.

Найбільше це стосується феноменів, утворених креативним потенціалом мас, оскільки його ігнорування – а міра не має значення, бо найменші прояви можуть значно збільшитись за рахунок величезної маси середньої людини (Н. Наумова) – призводить до руйнування стабільних механізмів розвитку суспільства, економічних, політичних, світоглядних та інших криз. Саме тому кілька десятиріч креативний потенціал маси є центром політичних і наукових процесів, а спільні дії громадян реорганізують суспільство, трансформують суспільні відносини, викликають до життя соціальні інститути і рухи. Колективні дії маси з реалізації свого креативного потенціалу розглядають як фактор суспільної безпеки/небезпеки. Заклик до наукової спільноти про увиразнення механізмів і процедур управління ним – це спроба державних органів відповісти на виклики зовнішніх сил, а також намагання убезпечити себе від некерованих масових дій.

Для дослідження явищ, які пов’язані з креативним потенціалом українців, важливо враховувати їхній соціокультурний контекст, а саме :

– соціальний досвід, котрий вкрай розбіжний із соціальними досвідами у інших народів, котрі сформували українські архетипи соціального життя;

– соціокультурну еволюцію традиційних українських архетипів соціального життя: їхнє оновлення не ускладнює їх, залишаючи простими і зрозумілими; еволюцію традиційних українських ідентифікацій – незвичні, але не екстравагантні;

– соціальні й культурно-історичні перешкоди для укладання конвенцій у суспільстві;

– наскрізний неперервний стрес, в якому перебувають пересічні українці і який обіймає фінансово-економічні, професійно-діяльнісні, внутрішньо- й зовнішньополітичні, психологічні, соціокультурні та ін. сторони соціального, сімейного та особистого життя;

– звичну непослабну недовіру до держави й натомість звичну непослабну впевненість у власній незахищеності;

– багатосмислові й суперечливі системи ціннісних конфігурацій, детермінованих кількома домінантними церквами та ін.

Отож, методологічні підходи зарубіжних дослідників, які створені й апробовані в інших умовах, можуть викривити результати, натомість вітчизняні підходи, методи, напрями досліджень є корисними й доречними для використання без спеціальних додаткових проб.

Таким методологічним конструктом, який придатний для вивчення аналогічних феноменів, вважаємо апробований нами раніше конструкт хронотопу, введений в науковий обіг науковцями В. Вернадським, О. Ухтомським, і різною мірою розвинений до категорії А. Енштейном, К. Ушинським, М. Бахтіним, ін. Спроби його утвердження як наукової категорії, крім літературознавства, де йому належить авторитетне місце, здійснено в політології, соціології, психології та ін. Вітчизняними соціологами поняття хронотопу поширено на людину та спільноту (В. Бех).

Дослідження хронотопу, а також вимог, які він висуває, проаналізовано нами на прикладі вітчизняних ВНЗ. Зауважимо, що дослідження хронотопу Парламенту нам не відомі, а тим більше на матеріалі Верховної Ради України.

Гіпотеза дослідження: більш успішна практика парламентаризму у порівнянні з наявною потребує розроблених і реалізованих соціокультурних проектів із підготовки акторів для представництва народу в Парламенті України, які доцільно засновувати на результатах дослідження процесу хронотопного оформлення вітчизняного Парламенту як соціокультурного локусу.

Додаткові припущення:

в суспільстві наявні соціальні установки, сформовані медіа, які об’єктивно проявлять себе через стереотипні набори образів Парламенту України;

сформованість образу ідеального Парламенту відбулася на ґрунті переконань про ефективність механізму представництва громадянських інтересів для покращення Парламенту як інституції.

Мета дослідження: – розглянути перспективи уведення до кола актуальних наукових проблем вітчизняної соціогуманітаристики феномена хронотопу Парламенту – Верховної Ради України – через експериментальну перевірку теоретичних припущень щодо нього як хронотопу.

А вже після більш деталізованого вивчення – сформувати методологічну основу для отримання, аналізу та інтерпретації точних об’єктивних даних замість діапазону суб’єктивних оцінок тих чи інших аспектів феномену.

Ідея концепції– урівноваження соціокультурних процесів у системі «Суспільство – народні депутати» в хронотопі Парламенту.

Мета концепції – теоретичне обґрунтування доцільності організованого громадянським суспільством соціокультурного проекту по обмеженню ризикованої і незрозумілої перетворювальної активності депутатів і трансформації соціокультурного локусу Парламенту на часопростір культуротворчості.

Для розв’язання суперечності (між пересічними громадянами і депутатами), яка загострилась в ході пілотного експерименту, ми вжили прийом запровадження не притаманних для суперечності елементів, чим нівелювали напругу в середині двох опозицій. Такими елементами, які виконували функції нейтралізації конфлікту, стали:

– активісти громадянського суспільства, які цілеспрямовано вивчають реформувальні процеси в суспільстві й всесторонньо обізнані з діяльністю депутатів, займають найвищі посади в НУО, а також мають доступ до міжнародного ресурсу у вигляді грантів – для виявлення тих характеристик соціокультурного локусу, які виражають уподобання суспільства, а втім більш диференційовані на негативні й позитивні, а також можуть бути обґрунтовані й вважатися неупередженими (групі респондентів присвоєно код «активісти»);

– топ-менеджмент урядових структур, (екс)посадовці великих підприємницьких структур, верхівка професійного середнього класу, екс-депутати парламенту, які всесторонньо обізнані з діяльністю депутатів відповідно до обставин професійної діяльності, а також мають доступ до національного ресурсу через високий соціальний статус (код – «професіонали»).

Введення нових елементів зреалізовувало принцип конвенційності, оскільки законодавчий процес за своєю суттю є реальністю, яка існує згідно укладених конвенцій.

Логічними і фундаментальними підвалинами для цілей дослідження є теоретичні засади наших попередніх праць, а саме: ідея й конструкт культуротворчості, категорія хронотопу, положення про соціокультурну діяльність, образ майбутнього, архетипічну свідомість, «хороше» суспільство  самозайнятість як психологічне явище, можливу дискримінацію, подолання бідності.

Під хронотопною оформленістю соціокультурного локусу розуміємо усталення структурних, змістових, формальних, смислових складників системоутворювальних його явищ, подій, фактів.

До системоутворювальних явищ, подій, фактів будемо відносити ті, які реалізують неповторні функції Парламенту як соціокультурного локусу. Іншими словами, явища, події, факти, які прямо пов’язані з законодавчою/законотворчою діяльністю суб’єктів прийняття рішень і відбуваються в сесійній залі.

Під образом соціокультурного локусу Парламенту цій роботі ми будемо розуміти:

(а) узагальнений образ послідовності системоутворювальних явищ, подій, фактів, які відбуваються в Парламенті під час роботи депутатів у сесійній залі, та результатом яких є образи Парламенту як діяльно-творчих актів чи індивідуальної/колегіальної «парламентської діяльності» при деперсоналізації суб’єкта; як парламентської реальності, яка репрезентована як індивідуальний/колективний досвід;

(б) образи Парламенту як епіцентру влади, сили, недоторканості, спонукальних простору й часу, де суб’єктами законодавчої діяльності реалізуються «належні» ролі, об’єктивно проявлені у зовнішньому плані як парламентська поведінка чи міра психічної (парламентської) активності депутатів, які позначають структурні, змістові, формальні, смислові складники системоутворювальних явищ, подій, фактів; іншими словами – утворюють образ установи, яка перетворює «під себе», тих, хто «переступив поріг Парламенту»;

(в) місце і час реалізації особистісних специфічно оформлених способів мислення, дій, практик, продемонстрованих/реалізованих у Парламенті; парламентську реальність як результат продуктивного індивідуального конструювання; «парламент як колекцію особистостей».

Вибірка дослідження. Використано вибірку ключових інформантів, які дібрані відповідно до мети дослідження.

Кількість респондентів – 99 осіб. Вік – від (приблизно) 25 до 73 років (при не анонімному опитуванні вік наводимо). Гендерний паритет дотриманий через квоту: перший респондент – жінка, а другий – чоловік. Отримано одну відмову брати участь в опитуванні від чоловіка з «професіоналів» з аргументацією «інтелігенція не повинна перейматись питаннями політики – для самозбереження». Після паузи респондент додав свій варіант відповідей, які наводимо з кодом «відмова». Отже, жінок /чоловіків відповідно 50/49 осіб.

Для виявлення соціокультурних характеристик відповідно до місця проживання респондентів (столиця, обласні, районні центри, пмт., село) локаціями стали: залізничні вокзали (м. Київ, м. Запоріжжя), пригородні вокзали Запоріжжя-2, Дніпробуд -2 (м. Запоріжжя), автовокзал «Київ» (м. Київ), автостанція (м. Чернігів), ринки (м.м. Київ, Запоріжжя, Чернігів) («громадяни»).

Для виявлення соціокультурних характеристик відповідно до належності респондентів до більшості/меншості населення країни за національними/расовими ознаками опитано представників НУО: кримських татар (3 ос., ВПО), ромів (3 ос., м. Павлоград, м. Кропивницький), болгар (м. Кропивницький), угорців (Закарпаття), євреїв (м. Бердичів) – по одній особі, а також респондентами були особи з расовими ознаками (3 ос.).

Для виявлення спільних соціокультурних характеристик відповідно до ідеологічних поглядів, політичних уподобань, професійної спрямованості «активістів» і «фахівців» локаціями стала низка установ, де відбулися політичні, громадські, міжнародні заходи за участі представників різних регіонів України: Верховний Суд України (3 особи, м. Київ), ТПП (3 особи, м. м. Одеса, Дніпро, Харків), Київський національний університет імені Тараса Шевченка (3 особи, м. м. Львів, Луцьк, Хмельницький), КМДА (3 особи, м. м. Київ, Тернопіль, Житомир), Національний історико-культурний заповідник «Києво-Печерська лавра», Дипломатична академія, офіс Омбудсмена, Будинок урочистих заходів Верховної Ради України, Будинок урочистих заходів Кабінету міністрів України, ін. – по 1 особі.

ОСНОВНИЙ ТЕКСТ

Доба історичного розлому, яка за визначенням трансформує реальність, потягла відповідні зміни в усіх сферах життєдіяльності. Не виняток і Парламент. Розломний час, поєднаний із розломною швидкістю, блискавичним трансфером перемістили до одного з найбільш високостатусних просторів осіб, які за умов стабільності й передбачуваності долали б відстань десятиріччями – в Парламент, додали їм знатності, значності, захищеності, успіху, ініціацій до «обраних» та впевненості в висхідній траєкторії особистісного розвитку.

Парламент уможливив привселюдне перебування в просторі дозволених розкошів і показового благополуччя. Час історичного розлому сформував мотиви здійсненних миттєвих перетворень, перероджень, зростання, вдосконалення. Перебування в сесійній залі вконтексті часу пов’язане з метро-ритмічністю діяльності, яка обговорюється всім суспільством: паузи, порушення ритмів діяльності, т.зв. пробіли в часі тощо.

Різні суб’єкти, переміщені в просторі всієї території України й представлені всіма її громадянами, діяльність яких синхронізована в часі та відбиває події суспільства, держави, соціальних груп та спільнот, спричинили драматичні протистояння обумовлені не ідеологіями, концепціями, образами майбутнього чи стратегіями й програмами його наближення, а непорозуміннями іншого плану.

Так, структурованість простору парламенту та його границі тепер розмиті процесами демократизації, мобільності, коли ті чи інші гасла уможливлюють миттєві пересування політичними драбинами вгору/вниз.

Відокремленість простору від громадськості обумовлює його непрозорість, скритність, недомовленість.

Відданість українському народові легко маскують «ефективними» для тих чи інших цілей гаслами, зв’язками з волонтерськими, релігійними, воєнними структурами, яким виражено суспільством найвищий рівень довіри.

Упорядкованість Парламенту – це не відкоригований відповідно до нової соціальної реальності набір вільно витлумачених правил, моделей поведінки, мотивів діяльності, реакцій на суспільні проблеми та т. ін.

Реальність нинішнього Парламенту, у порівнянні з попередніми, трансформована різноспрямованими процесами – патріотизмом, демократичними новаціями, революцією гідності, а також кризами, тероризмом, міграцією, безробіттям, системними реформами.

Традиційні, юридично оформлені границі як невід’ємний атрибут держави, її сили, самостійності та незалежності від інших держав набувають особливого смислу в контексті зовнішніх загроз.

Системність (єдине джерело влади, загальні принципи формування і діяльності Парламенту, ін.) та колегіальність (склад, структура, ін.) як характеристики представницької гілки влади супроводжені механізмами:

(а) соціальної інтеграції депутатів у межах Парламенту та соціальної диференціації на коаліції;

(б) набуття соціального статусу через отриманий мандат;

(в) соціальної мобільності;

(г) соціальної адаптації – в спосіб пристосування до нового соціокультурного локусу.

Опитування. Основне питання: охарактеризуйте Парламент мінімальною кількістю слів (бажано одним словом) – як ідеальної (бажаної) та як сьогоденної інституції.

Додаткове питання: в який спосіб можливе перетворення Парламенту як сьогоденної інституції в ідеальну?

Відповіді наводимо через риску, де перша – ідеальна (бажана), а друга –сьогоденна інституції.

Парламент як соціокультурний локус схарактеризований в континуумі:

1. Громадянами (ненормативна лексика замінена на близькі по значенню слова і виділена курсивом): «нікуди не годиться» (чол., м. Бровари) до «не хочу даже знать» (рос., жін.., м. Запоріжжя).

Він опосередкований реакцією на несправджені очікування, АТО, результати е-декларування, погіршення в усіх сферах життєдіяльності.

Відповіді побудовано за переконанням діаметральної протилежності й несумісності «простих людей» та «їх». В розгорнутих поясненнях превалюють такі конструкти: «вони – ми», «ситі – голодні», «багаті –бідні» та ін. На додаткові питання про вдалі й невдалі реформи, досягнення у зовнішніх відносинах, ін. відповіді давали неконкретні, переважно емоційні, а оцінні судження торкалися не законотворчої діяльності, а характеристик тих чи інших депутатів, життєвих проблем, АТО та ін.

Відсутня впевненість у діях депутатів в інтересах громадян, їхній добрій волі. Натомість жодного вагання щодо неповноти інформації, яка спотворює уявлення про реформи, або обставин, які невідомі, або власні помилкові судження; наведена нами низка аргументів не стала чинником сумніву в правоті: «Ви їх не захищайте», «Якби Ви не боялися писати правду…», «Вам платять, щоби їх хвалили» та ін.

Пересічний громадянин ніяк, ні в якому контексті не пов’язує себе з Парламентом як народовладдям.

Відсутня впевненість у діях депутатів в інтересах громадян, їхній добрій волі. Натомість жодного вагання щодо неповноти інформації про реформи або обставини, які невідомі, власних помилкових суджень.

Парламент інтерпретують як спонукальний соціокультурний локус, просторову і часову визначеність функціонального навантаження законотворчого процесу, яка позначає перебування в цьому місці і в цей час людини: «Всі однакові».

Наявна «передбачуваність» метаморфоз, які зачіпляють будь-кого, якщо потрапити до цього локусу: «Обіцяв…, думали…, як став депутатом, то…».

Парламент набирає форми: клубу за інтересами; сцени; арени; подіуму; плацдарму; бастіону; місця незаконної діяльності, ін.

Додамо: ми категорично незгодні з тим, в який спосіб мас-медіа репрезентують Парламент суспільству: «…на нашому телебаченні образ парламенту вирішується або в стилістиці політичної клоунади, або у традиціях “кондової” радянської пропаганди… Побіжний аналіз дозволяє з легкістю назвати “лідера негативного образу” серед гілок української влади… Верховна Рада України впевнено утримує цю мало шановану роль…подається як позбавлена глузду та будь-якої практичної користі “говорильня” …скрипучий, як немазаний віз, але все ще залишково-демократичний парламентський механізм – на “парламент-символ”(абсолютно все одно, із скількох палат він складатиметься)…роль такої собі демократичної “емблемки” на фасаді цілком тоталітарного за своєю природою режиму. Режиму, який ще не оформився остаточно, але прагнення до якого відчувається все виразніше» – це уривки зі статті «Парламент на ТБ: логіка образу» якраз «на користь» Парламенту. Що говорити про інші? [1].

Комплекс характеристик, які позначають простір і час Парламенту, як маркеру, який поділяє на ми/вони, вгорі й внизу, бідні/багаті та ін., показує на переважання утилітарного повсякдення, коли через них людина виключена з політичних процесів, все зведено до побутового призначення парламентаризму для продукування «дешевого, щоденного, у великій кількості товару повсякденного призначення». Профанний вимір Парламенту як соціокультурного локусу спричинює незадоволеність його діяльністю, уникнення глибоких занурювань у суть, природу парламентаризму, а тим більше участь у політичних процесах.

2. «Активістами»: від «представницький»/«недосконалий» (І.К., чол., м. Київ) до «непогрішимий»/«лукавий» .

Він опосередкований образом майбутнього й сценаріями його розгортання відповідно до курсу на ЄС; даними аналітичних розвідок та звітів.

Як соціокультурний локус не депутати, а громадянське суспільство усталює всі характеристики Парламенту. Кожен із суб’єктів законотворчої діяльності має свої функціональні обов’язки, здійснює вплив на ситуацію, що відбувається у суспільстві. Тому всі дії потребують регламентованості, а відтак, контролю, оцінювання, корекції, аналізу, звітування та ін.

3. «Професіоналами»: від «законність»/«не легітимність» (О.Т., чол., 49 р., м. Тернопіль) до «незалежність»/«решалово» (Л.Ш., жін.., 35 р., м. Житомир); від «Рада»/ «Верховна зрада» (І.С., чол.., 41 р., м. Київ) до «Професіонали»/«Космонавти» (А. В., чол.., 60р., м. Київ).

Опосередкований чільними Конституцією України, переконаннями про наближеність до Парламенту як  вектору відходу від виробничих проблем, адміністративних перешкод для бізнесу, тиску й неправомірних дій  з боку держави, ін.

Парламент для депутата – це часопростір самозайнятості як самореалізації; втілення раціонально детермінованої стратегії убезпечення від можливих ризиків; реалізації суто владних амбіцій; пригоди, авантюри, халепи; приєднання до політичних, адміністративних, економічних, ін. можливостей і ресурсів, які супроводять діяльність парламентарія впродовж легіслатури.

Аналіз усіх відповідей та їхню інтерпретацію як просторових, часових чи часово-просторових образів ми узагальнили в Порівняльній таблиці відповідей респондентів (див. табл.).

Порівняльнатаблиця

відповідей респондентів

Жодна відповідь не повторилася(!), хоча ми припускали певний набір стереотипних образів, наприклад, Верховна зрада (1 раз). Всі відповіді перетинаються та остаточно не співпадають до нівелювання в цілому. Вони співвідносяться між собою, утворюють своєрідний шар, який і є соціокультурним локусом. Цілісність, міцність його більша за умов перетинання параметрів, які забезпечують єдність простору і часу, обумовлюють силу/слабкість, тривалість, активність/пасивність часових параметрів законодавчого процесу.

Відповідно до т.зв. «європейського» дискурсу громадянського політико-експертного середовища очікували образи (не)ефективного, (не)прозорого, (не)доступного, (не)підзвітного, (не)сучасного, (не)європейського[2]. Такий дискурс не використовують навіть активісти.

При характеризуванні Парламенту спостерігається тенденція аргументації трансформативним повсякденням. Вважаємо важливим сприйняття звичаєвості громадянами для усталення соціокультурним локусом Парламенту таких параметрів, які узгоджені з прихильністюдо звичаєвості, яка зберігає традиційний характер культури, культурної й наукової картин світу, схем мислення.

Характеризування Парламенту активістами й професіоналами опосередковано сприйняттям ними суспільства, депутатів, громадянина як «хороших» і «нехороших». Їх закладають феномени, котрі безпосередньо/опосередковано схарактеризовують поняття:

для «хороших» – суспільної безпеки: соціальна захищеність громадян, їхнє соціальне благополуччя, соціальна згода, конвенції як узгодження дій із соціумом ін.;

для «нехороших»– суспільної небезпеки: особисті життєві драми через АТО, депресії, суїциди, бідність, соціальні конфлікти, масові акції непокори, свавілля окремих соціальних груп, антисоціальні мотиви в суспільстві, агресивність до інших поглядів, ворожість, суспільне непорозуміння, соціальний песимізм.

«Хороший» Парламент як соціокультурний локус усталює як основні типи взаємовідносин такі: суспільна злагода; суспільні домовленості, коли правила визнані оптимальними для конкретно-історичного періоду, але в надрах актуальних ціннісно-нормативних систем вже починають пробивати шлях нові.

В ході експерименту виявили низку концептуальних конструктів, які належали до фактів і феноменів, недосяжних/латентних для пересічного науковця й тому їхнього підтвердження/спростування. Наприклад, при характеризуванні Парламенту: «всі діти КДБістів» (М.С., чол., історик, співпрацівник музею, м. Київ).

Виявлено також:

Комплекс характеристик, які позначають простір і час законодавчої діяльності:

(а) як посиленої комунікації, яка спричинює максимальні навантаження на депутата, одночасно – неякісні результати при підготовці Законів;

(б) як несинхронізованої, аритмічної діяльності, з нерівномірними перервами, затягуваннями, недоцільними простоями та ін..

Комплекс характеристик, які позначають Парламент як спонукальні простір і час унікального «центру», які екстрапольовані на «регіональні» структури, в процесі яких депутати ототожнюють себе з Парламентом як епіцентром влади а не народовладдя; відповідно громадяни самоототожнюють себе з периферією політичних процесів.

Комплекс характеристик, які позначають Парламент як простір і час самореалізації депутатів.

Комплекс характеристик, які позначають Парламент як культурно-історичний феномен, який є застигнутий у своїй суті, природа якого укорінена в давніх явищах: «колгосп Макарівського району» (Л.К., жін.., 53 р., м. Київ), «Комбат Парасюк – ось мій образ Парламенту» (відмова). Вони заглиблені в історико-побутовий контекст соціокультурного локусу, який в своїй ґенезі спричинює особливі реальність, динаміку, умови функціонування, можливості трансформуватися.

Ми виходимо з того, що такі пояснювальні конструкти виникають мимовільно, більшою мірою несвідомо через спільні для багатьох пересічних українців явища, структури реальності й їхні наслідки для повсякдення. Закріплені повсякденними практиками, ці конструкти усталюються й не потребують ні доведень, ні оновлень відповідно до нових фактів, ні переглядів та висновків щодо їхньої об’єктивності. Ми їх інтерпретуємо як супровідні явища трансформувального повсякдення [3-11].

Парламент як соціокультурний локус відразу адаптує до іншого способу оцінки всіх сфер життєдіяльності вітчизняного суспільства, через що (гіпотетично) можуть змінюватись культурна й наукова картини світу у депутатів. Це є важливим для розуміння й прийняття депутатами факту зміни принципів і механізмів оцінювання суспільних явищ.

Перед депутатами парламенту як суб’єктами законотворчої діяльності, які намагаються реалізувати перетворювальну активність, постають альтернативні вибори, які тягнуть (не)схожі/антитетичні соціальні ефекти.

Парламент як соціокультурний локус – це просторово-часова властивість процесу встановлення цінних контактів, який потребує підготовленості його учасників до реалізації тих функцій, які складають сутність власне контакту в ході законотворчої діяльності. Об’єднані функцією й метою, ці складові зможуть скоординувати як внутрішні, так і зовнішні фактори законодавчого процесу. Для цього необхідні методи й форми поєднання зусиль.

Утворення сучасної системи законодавства і права, ймовірно, розтягнеться на найближчі десятиріччя. Тому обсяг робіт Парламенту навряд буде зменшений впродовж цього часу. Підвищення якості підготовлених законопроектів можливе за рахунок широкого залучення до роботи професіоналів – для суттєвого покращення таких основ діяльності, як законодавчих, інформаційно-технологічних, наукових та інших.

За умови підготовленості акторів до виконання своїх функціональних обов’язків, які накладені локусом, дотримання змістового, формального, структурного, смислового навантаження цього локусу у поєднання з часовою визначеністю (час вимагає!), локус набуває характеристик продуктивного. Підготовка актора – фундаментальний науково організований соціокультурний проект з розвитку майбутнього депутата.

Якщо ж депутат не знайомий зі специфікою локусу, не підготовлений до входження та перебування в ньому, він не відчує його самостійного значення, відносно завершеного змістового, формального, структурного, смислового навантажень, а відтак, не відокремить його в свідомості. Діяльність депутата не відбудеться як просторово-часова суспільна подія.

Висновки.

1. Для характеристики Парламенту як соціокультурного локусу, утвореного вітчизняними реаліями та відтвореними українськими ментальними структурами як образ, європейські виміри як ідеальної чи реальної інституції не використовують (прозорий/непрозорий, європейський/не європейський, ін.).
2. Припущення про соціальні установки, сформовані медіа, які об’єктивно проявлять себе через стереотипні характеристики Парламенту, на кількості опитаних респондентів (n = 99) не підтвердилися.
3. У респондентів з присвоєним кодом «громадяни» стихійно створений образ Парламенту, який в сукупності відповідей постає складним утворенням («хто там розбере, як воно там насправді»), призначеним для задоволення окремих суб’єктів.

Парламент як епіцентр народовладдя, суспільного життя, громадських зусиль не артикулюється жодним респондентом. Навпаки, респонденти наголошували на його неприступності та поколіннях, кланах, кумівстві депутатів як просторово-часовому вимірі вітчизняного Парламенту (переважно «громадяни»). Суперечність поглиблена тим фактом, що чинник безпеки Парламенту як його закритість для сторонніх стає додатковим аргументом не на його користь у порівнянні з відкритим простором КМДА, наприклад. Захищеність Парламенту викликає заперечення: «від кого? від нас? кому вони потрібні?». Так само в образах не втілені характеристики залежності депутатів від виборців, їхньої підпорядкованості народові.

4. Функцією Парламенту як соціокультурного локусу виступає законотворча/законодавча. Функція представництва народу акцентована як властивість ідеального Парламенту (5). Інші функції не виявлено.

Відповідно, припущення про сформованість образу ідеального Парламенту на ґрунті вдосконалення механізмів представництва громадянських інтересів не підтвердилося. Основний механізм перетворення реального Парламенту на ідеальний – це верховенство Закону (всі респонденти як пріоритет); добра воля депутатів («якби вони хотіли…») – кожен третій; віра в Бога – 14; діяльність політичних партій – 6: досконала практика виборчої системи – 5; громадянське суспільство – 3; реалізація конституційних прав і свобод – 2.

Системність як характеристику представницької гілки влади (єдине джерело влади, загальні принципи формування і діяльності Парламенту, ін.) в образах, розгорнутих до них коментарях чи зауваженнях, ін. не вирізнено.

Колегіальність як характеристика представницької гілки влади (склад, структура, ін.) осмислена як розподілена невиразна відповідальність за результати діяльності, коли індивідуальні продуктивні й позитивні дії депутата створюють не окремий образ, а стають маловиразном штрихом спільних дій і формують навіть не образ партії, фракції, а Парламенту.

5. В пізнавальному, емоційно-оцінному, мотиваційному, комунікативному планах проявлено недостатні рівні культури демократії, електорально-правової культури та участі в політичних процесах, які реалізують через перегляд телевізійних передач, прослуховуванні радіопередач, рідше – читання друкованих ЗМІ відповідного змісту. Основний тип знань, які використано – це побутовий, що пояснює вираженість полярноготипу сприйняття й розуміння системоутворювальних явищ, подій, фактів (громадяни).

Високі рівні культури демократії, електорально-правової культури та участі в політичних процесах продемонстровано іншими групами респондентів. Типи знань – це загальнонаукові та вузькогалузеві наукові знання (правознавство, історія, економіка, політологія, ін.), а також міждисциплінарні зарубіжні та вітчизняні теоретико-методологічні підходи до парламентаризму як феномену (активісти, професіонали).

6. Різнобій та унікальність образів приписуємо слабко сформованим соціальним інтересам і потребам в плані цілеспрямованої діяльності з підготовки акторів для реалізації спільних образів майбутнього. Робота в такому напрямі артикулюється тільки активістами.

Отже, дослідження хронотопу спроможні відтворити парламентські події в усіх подробицях у конкретний відтинок історичного часу, з описом сцен повсякденного життя, в контексті історичної долі суспільства й життєвого шляху особистості, серед яких можуть бути й ті, хто грає виняткову роль в історії людства.

Історично змінювані погляди на владу, роль особи в історії держави, внутрішній світ людини, її місію в суспільстві, уявлення про «хороше» суспільство, «хороших» депутатів і громадян відбиваються не тільки на ментальності, моделях поведінки, системах цінностей. Вони утворюють узагальнені образи, які вже самі продукують значення, смисли, цінності, стають символами.

Дослідження Парламенту як хронотопу ми інтерпретуємо вагомим науковим ресурсом, який задає більш глибокі контексти і плани розуміння потреб, мотивів, смислів, цінностей як соціокультурної цілісності, так і депутатів щодо встановлення соціокультурному балансу в суспільстві, бажаного образу майбутнього, вибору адекватного сценарію його наближення, уявлень про «хороші» суспільство, парламентарів та громадян.

Усвідомлення соціокультурного розмаїття образів парламенту як місця роботи депутатів, визначення його як епіцентру влади або народовладдя, та осягнення часових особливостей Парламенту, як специфічних для законодавчої діяльності, які утворилися в просторово-часових координатах образів українців, є вельми важливим для вибору структури, форми, напряму, змісту, ін. параметрів удосконалення парламентаризму в контексті залежності депутата від виборця.

Об’єднання  в єдиному конструкті «хронотоп Парламенту» несхожих аспектів – індивідуальної й колегіальної законодавчої діяльності як процесуальних, часових ознак, хроніки наближення кращого майбутнього для суспільства, символів влади/народовладдя, спонукального середовища, яке продукує «належні» моделі поведінки, які відображені як образи Парламенту в свідомості громадян, спричинює специфічне утворення, яке є результатом особливостей розвитку і функціонування українського суспільства та його продукту – Парламенту, що відбуваються всередині соціуму та позначають основні напрями й тенденції утворення образів.

Його використання допускає вивчення Парламенту як феномену виключення з політичних процесів, він доцільний при оптимізації  процесів перетворення образу Парламенту як епіцентру влади на епіцентр народовладдя, зокрема. Також варто наголосити, що просторово-часові виміри задають інші перспективи розвитку як громадянина, суспільства, так і парламентаризму – на перетині «місця» та його динаміки в часі.

Він закріплений в несхожих соціокультурних характеристиках, які втілюють важливе для людини навантаження та позначають глибинні регулятиви участі в політичних процесах.

Хронотоп Парламенту здатен зреалізувати свою найбільш сильну функцію – прокласти шлях новому суспільству з новими системами цінностей і новій державі з новими іституціями влади. Як локомотив він витягне країну в правильному напрямі. А це вже тема для іншого дослідження.

…Якби ці люди могли

подати одне одному руки,

то їм було б легше разом

устояти на ногах.

… розсипалися сущі народи,

а тепер розсипається все, –

і як його втримати?

Піщані війни піщаних людей

невпинно множать

сипучі пустелі…

Чи ви бачили,

як заходить піщане сонце?..

Чи ви бачили,

як сходить піщаний місяць?

…

Боже, рятуй нашу твердь!

(Кордун Віктор. Візерунчастий слід піску/ Із зб. Прислухаймося – і почуємо // Київ. – 2004. -№ 10. – С. 24 – 25).

Література

1. Парламент на ТБ: логіка образу // Електронний ресурс : режим доступуhttp://ru.telekritika.ua/column/print/1061
2. Ефективний, Прозорий, Доступний, Підзвітний – Новий Образ Українського Парламенту // Електронний ресурс : режим доступу http://opora.rv.ua/parlament/1401-efektyvnyi-prozoryi-dostupnyi-pidzvitnyi-novyi-obraz-ukrainskoho-parlamentu.html
3. Жорнова О. І. Теорія і методика формування культуротворчості : Монографія / Ольга Жорнова . – Запоріжжя: Вид-во “Дике поле”, 2006. – 416 с.
4. Жорнова Олена. Формування студентів суб’єктами соціокультурної діяльності: монографія / ОленаЖорнова- Запоріжжя: Дике Поле, 2006. Електронний ресурс : режим доступу : irbis-nbuv.gov.ua
5. Жорнова О. Політико-психологічне втручання в уявлення про «хороше» суспільство і «хорошу» науку, або Про комеморацію історичних розломів та формування нових схем соціально-психологічного мислення / Ольга Жорнова // Проблеми політичної психології : зб. наук. праць / Асоціація політичних психологів України, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України ; [ред. колегія: Л. А. Найдьонова, Л. Г. Чорна, І.Г. Батраченко та ін.]. – К. : Міленіум, 2014. – Вип. 1 (15). – С. 213-222.
6. Жорнова О. Психологія самозайнятості на теренах України як наукова проблема та запит практики / Ольга Жорнова // // Електронний ресурс : режим доступу /C:/Documents%20and%20Settings/User/My%20Documents/Downloads/Pnpz_2015_8_6.pdf
7. Жорнова Ольга, Жорнова Олена Можлива дискримінація як проблема громадянського суспільства, або про те, чи будити сплячого собаку в контексті “celebratediversity“ : Громадський прострір // Електронний ресурс : режим доступу : https://www.prostir.ua/?blogs=mozhlyva-dyskryminatsiya-yak-problema-hromadyanskoho-suspilstva-abo-pro-te-chy-budyty-splyachoho-sobaku-v-konteksti-celebrate-diversity-2
8. Жорнова Олена. Запобігання та подолання бідності в процесі самовизначення особистості у сфері освіти: до апробації соціально-психологічних засобів / Олена І. Жорнова // Проблеми політичної психології Вип. 1 (15). С. 182-189
9. Жорнова О. Ідея культуротворчості і перспективи соціальної психології : Наукове есе / Ольга Жорнова. – К. : 2014. – 120 с.

10. Жорнова Ольга, Жорнова Олена. Соціально-психологічні аспекти становлення середнього класу в Україні: концептуалізація завдань для вищоїшколи / О. І. Жорнова, О. І. Жорнова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Військово-спеціальні науки. – 2012. – Вип. 27. – С. 33-37. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKNU_vsn_

11. Жорнова О. Звичаєвість соціального життя як науковий конструкт соціальної психології (на прикладі дискурсу культуротворчості) / Ольга Жорнова // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. – Вип.18. – 2013. – С. 138-146.