14.05.2019

Здійснити зміни зможуть лише люди, які здатні самі змінюватися

HL-3 — Здійснити зміни зможуть лише люди, які здатні самі змінюватися

Непідйомні, як здається, проблеми необхідно не ігнорувати і не топити в імітації, демагогії та крику – тим більше, коли ці питання стосуються нашого Спільного, а глибоко проробляти. Так, як учасники/ці II Громадянського лекторію «Інноваційний прорив і «нова індустріалізація» як складові модернізації України», організованого в Києві Студреспублікою.

Про питання, якою є альтернатива курсу соціал-дарвінізму, коли економіка падає, більшість громадян елементарно виживає або виїжджає за кордон, експлуатація населення та природи посилюється, корупція всюдисуща, а людей годують міфами про аграрну супердержаву, 4 травня 2019р. у приміщенні Українського союзу промисловців і підприємців дискутували активні громадяни й авторитетні експерти – економіст Олександр Антонюк, філософ Сергій Дацюк, соціолог Юрій Гаврилечко, філософ Андрій Єрмолаєв, експерт із енергетики Дмитро Марунич, політолог Андрій Окара тощо. До вашої уваги огляд події.

Ефективним діалог може бути лише, коли він змістовний, коли є повага один до одного. Республіканська відповідь на спроби насадження несвободи – вільна і коректна дискусія всупереч ідеологізованому офіціозу і зухвалому, невихованому стилю публічної комунікації, які стали, на жаль, у нас нормою.

Розпочав подію лідер республіканців Павло Вікнянський, який наголосив, що республіканці послідовно працюють над довготерміновою стратегією розвитку України і пошуком альтернатив неоліберальному мейнстриму, щоб нарешті виповзти з паски, що буцімто ми «нездатні». Треба пам’ятати, що модернізаційний курс полягає у відновленні нормального життя, встановленні свобод і втіленні безлічі прогресивних інновацій.

Він процитував важливі слова політичного експерта Андрія Золотарьова, сказані ним на початку І Громадянського лекторію про інновації та «нову індустріалізацію» рік тому: «Щоб виграти «Сталінградську битву» за модернізацію, потрібна воля, а в діях, словах і думках – тотожність. Без самообмеження нічого не вийде».

З вітальним словом також виступив друг і партнер Студреспубліки, директор видавництва «Саміт-книга» Іван Степурін, який відзначив, що «в цієї країни, якщо є такі люди, які зібралися за цим столом, перспективи все-таки серйозні і позитивні».

Олександр Щерба, один із лідерів республіканців, наголосив на величезних викликах, які, перш за все, пов’язані зі спрощенням – економічного устрою, виробничих ланцюжків тощо.

Нагадаємо, що «нова індустріалізація» – термін досить умовний, він означає наступний етап розвитку соціально-економічних відносин людства і полягає у розвитку індустрій, які ґрунтуються на надсучасних технологіях, є дуже гнучкими, індивідуалізованими й, одночасно, глобалізованими, тісно зв’язані з безперервною освітою протягом усього життя, які можуть бути побудовані на адитивних принципах (3D, 4D, 5D), пов’язані зі сферою ІТ, віртуальністю, зав’язані на всі рівні космосу тощо.

«Крім інавацій способу виходу з кризи немає»

«Інновації й інавації» – тема ґрунтовної доповіді філософа, експерта Студреспубліки Сергія Дацюка, у самий раз для початку інтелектуального марафону. Експерт звернув увагу на проблематичність, власне, терміну «інновації», маніпуляцію ним, невміння відрізняти інновації від, приміром, якихось покращень – наприклад, те, що радянські п’ятирічки не збігалися з циклами технологічного оновлення Мура (рік-півтора), призвело до того, що в інновації почали записувати будь-які вдосконалення.

Щоб вирішити комплекс протиріч, пов’язаних із інноваціями, інтелектуалом запропоновано оригінальний концепт алотопії – дисципліни про Інакше, яка включає в себе ще цілий корпус нових дисциплін: ерімотика (гр. «спустошення») – близьке до софістики мистецтво заперечувати звичні нам установки; анакритика – постановка запитань; візіоністика – намагання уявити те, що до вас не уявляли, спроба доторкнутися до майбутнього, спирається на зусилля і футурошок; аїстика – передчуття, відчуття невідчуваного; алокенія – Інакше в пустоті, помислення немислимого.

В центрі концепції – поняття інавації, як правило, несподіваного відкриття Інакшого. Це не технології, вона є завжди невчасною і недоречною. Треба розуміти, що не все нове – Інакше, але все Інакше – нове, яке породжує цілий ряд наступних інавацій. Для появи інавацій необхідна солідаризація без домінації, тобто деліберативний процес.

Крім інавацій способу виходу з кризи немає. Кожне мріяння – це певний героїзм, який виглядає, звісно, дивно… Енергія змін – це енергія сукупності мрійників. Причому, нинішня ситуація, яка не дозволила майбутньому стати інструментом оновлення, дає шанс Інакшому. А ось здійснити зміни зможуть лише люди, які здатні самі змінюватися.

Для модернізації до влади має прийти політична сила, здатна діяти в інтересах більшості

Наступним, із темою «Інвестиції у модернізацію інфраструктури», виступав, підкріплюючи промову серйозними наочними матеріалами, економіст, експерт ЗиСР-ХІ Олександр Антонюк (Велика Британія). Він зауважив, що в Україні відсутня важлива для модернізації інфраструктура, наприклад, Банк розвитку, бо це не вписується в ідеологію ринкового фундаменталізму. В Європі ж, навпаки, роблять ставку на державні інвестиції, бо там працює принцип, що головне – не величезний прибуток, а користь суспільству.

Жодна модернізація неможлива без влади у політичної сили, яка діє в інтересах більшості, а не кліки олігархів. Отже, конче потрібен розвиток нової лівої сили.

Експерт зазначив, що, як показало дослідження щодо виведення грошей із України в офшори, презентоване восени 2018р. за участю республіканців у Верховній Раді, з 7 найбільших олігархів країни – 6 є власниками добувних галузей (залізна руда, вугілля тощо). І хоча шахти старі, але вони працюють і є суперприбутковими, тому заходи модернізації в економічній політиці, тобто відхід від статус-кво – це загроза для олігархів. До речі, боротьба з офшорами й розумна кредитна політика мають стати основними джерелами зростання бюджету для здійснення модернізації.

«Україна – це унікальний майданчик для розвитку нових трендів загальносвітового значення»

Пошуку здатних до здійснення проекту модернізації, прогресивних ідеологічних парадигм була присвячена доповідь «Що може дати політекономія (нео)солідаризму новому поколінню українських реформаторів/ок?» від політолога та політичного філософа, експерта Студреспубліки Андрія Окари.

«Україна зараз – це унікальний майданчик для розвитку нових трендів загальносвітового значення, тут може народжуватися майбутнє», – наголосив знавець. Ідеологія (нео)солідаризму, розробником якої він є, виходить із уяви про потенційну суб’єктність кожної людини, про суспільство як «велику родину» й «велике братерство» і дає можливість зменшити антагонізм всередині суспільства. В умовах XXI ст. з’являється можливість реалізовувати солідаристські настанови «максимального гуманізму», взаємодопомоги, субсидіарності, довіри, креативності та самоорганізації «знизу». Також солідаризм може розглядатись як політекономічна доктрина – як спосіб посткапіталістичного укладу, в якому, на думку Окари, можна вирішити протиріччя між індивідуальним егоїзмом і «спільним благом», між етикою надспоживання й трудовою експлуатацією.

Серед нових соціальних інститутів, важливих для політекономічної частини цієї парадигми слід виділити безумовний базовий дохід і Міністерство майбутнього (інноваційного розвитку і молоді), концепт якого, до речі, вперше в Україні був документально презентований у випуску №1 газети прогресивних людей «Нова Республіка».

Без потужного громадянського просвітництва модернізація неможлива

Як завжди глибоко і розважливо про те «Що день прийдешній нам готує?» говорив філософ, експерт фіналів Студреспубліки-2017 і -2018, спікер кількох Громадянських лекторіїв Андрій Єрмолаєв. Рефлексуючи результати президентських виборів, констатував, що демократії немає, а є електоратократія, коли є процедура участі в формуванні публічної влади – і все. У нас свобода голосу, а не слова. В цих умовах експерти своїми порадами лише посилюють корпоратократію, протест також стає технологічним. НГО стали номенклатурними, всього лише способом потрапити у владу.

Склалася своєрідна міфопоетична реальність, коли «Сталін може прийти до Чебурашки покурити». Медіасфера функціонує убого, діалогово-дискусійні формати відсутні, як і медіа-робота з наукою, мистецтвом тощо. «Якщо Україна – країна карнавалу, то Росія – країна ритуалу», – зіронізував філософ.

Щодо точок прориву інтелектуал відверто заявив, що, на його думку, в Україні їх поки немає і не очікуються, бо немає на чому – ні відповідної науки, ні розробок. Але… зміни можуть відбутися в форматі примусової модернізації, яку зроблять інші держави, котрі можуть мати свій корисливий інтерес стосовно використання України, її можливостей, території для своїх стратегій корпоративного розвитку. Таким цікавим, але складним партнером міг би бути Китай.

Підвищення освітньо-виховного рівня нашого суспільства, громадянське просвітництво – ключове завдання, якщо ми хочемо бути сучасними. Це довгий проект, можливо, місійний для нашого покоління. Щоб здійснити самомодернізацію, необхідно готувати людей, здатних змінювати світ. Задача відвернути дуже вірогідну рукотворну катастрофу дає надію!

Відмова від неоліберального курсу – питання виживання

З професійною позицією «Зміна влади в Україні. Чи очікувати зміни енергетичної політики?» висловився експерт із енергетики, експерт фіналу Студреспубліки-2017 Дмитро Марунич. Підкреслив, що неоліберальна політика керівництва держави зазнала краху: тарифна політика, субсидії і їх монетизація не призвели до очікуваних результатів, борг громадян за ЖКГ збільшився до близько 70 млрд грн (на 6-8 млрд грн кожного місяця цього року).

Але, скоріше за все, нова влада енергополітику докорінно не змінить, як через свої світоглядні установки, так і враховуючи вже підписані Україною зовнішні зобов’язання й внутрішні нормативні акти. У той час, як необхідно принципово змінити базові речі, підхід до соціально-економічних питань: спочатку зростання доходів громадян – і лише потім зростання тарифів. Для цього, переконаний фахівець, потрібен компроміс із зовнішніми гравцями.

«Дореформувалися»… що далі?

Соціолог Юрій Гаврилечко у завершальному виступі говорив про «Модернізацію системи соціального забезпечення: адекватність цілей та інструментів». Він зауважив, що незважаючи на те, що в Конституції записано, що Україна – це соціальна держава, але як такої соціальної політики за останні 5 років у принципі не було.

Експерт песимістично оцінює майбутнє – «прогноз суворо негативний»: модернізаційних змін не буде в найближчі 25 років, оскільки немає людського ресурсу, рівень освіченості населення падає, воно все більше хворіє і старішає. «Дореформувалися» до того, що освіта у нас дорожча, ніж у Польщі…

Підсумовуючи роботу II Громадянського лекторію по інноваціям і «новій індустріалізації» організатори та спікери погоджувалися, що критично потрібен політичний суб’єкт модернізації – не політтехнологічно-імітативний, а для якого це питання є екзистенційним. Для проявлення і перемоги такої прогресивної сили (або декількох) – в Україні мусить бути подолана шалена нетерпимість один до одного і провінційність. А значить, здатність працювати з глобальною аджендою і глобальна солідарність – сутнісні, чи не першочергові задачі для модернізаторів/ок.

Як зауважив у приватному спілкуванні з Павлом Вікнянським всесвітньовідомий український філософ Михайло Мінаков напередодні події: «Така «дрібнота» – і така громада викликів, масштаб людей і проблем не співпадають». Тож, виправляймо, думаймо, працюємо! Будьмо критичними разом!

Пізніше будуть опубліковані стенограми доповідей, а Студреспубліка обов’язково продовжить подальшу роботу з розвитку громадянського суспільства та навернення України на шлях прогресу.

Партнери: Український союз промисловців і підприємців, Газета прогресивних людей «Нова Республіка», видавництво «Саміт-книга».