Як війна вплинула на домашнє насильство?

Протягом останніх місяців Національна поліція фіксує зменшення кількості випадків домашнього насильства: зокрема, на Чернівеччині заявляють про зниження звернень на чверть, а в Івано-Франківську — про спад повідомлень майже на 40%. 

Чи дійсно війна змусила домашніх кривдників зменшити свій запал? Пояснюють фахівці мобільних бригад соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, що працюють на Сході України.

«Будь-які потрясіння в суспільстві, особливо такі серйозні, як війна, призводять до збільшення випадків насильства», — запевняє керівник Волноваської мобільної бригади Владислав Сєчин.

Пан Владислав пояснює, що наразі чимало людей втратили близьких, житло, роботу, свій звичний стиль життя, пережили травматичний досвід та продовжують перебувати у стані невизначеності:

«Усе це сильно впливає на психоемоційний стан. Тож говорити про зниження домашнього насильства не доводиться, швидше про загострення ситуації. Проблема полягає у тому, що люди стали менше повідомляти про такі випадки». 

Тема домашнього насильства дійсно відійшла на другий план — це ілюструє й статистика звернень до мобільних бригад на Сході України. Наприклад, у квітні найбільш поширеними причинами звернень були потреба у психологічній підтримці (37%), гуманітарній допомозі (17%), евакуації (17%), тимчасовому притулку (8%), і лише після цього — психосоціальна допомога у випадках домашнього насильства (4%).

Та розв’язання нагальних питань — не єдина причина, чому люди ігнорують проблему. За словами Владислава, значна частина постраждалих не вірить у те, що зараз залишилися служби, які надають допомогу. Інші ж соромляться звертатися з проблемою домашнього насильства, адже вважають, що під час війни це не на часі. Також варто враховувати, що внутрішні переселенці можуть просто не знати, куди звернутися на новому місці.

Психологиня Краматорської мобільної бригади Олена Бородаєва ділиться, що під час війни від домашнього насильства найбільше страждають традиційно вразливі категорії — жінки, діти, люди похилого віку, особи з інвалідністю, вимушені переселенці:

«Наприклад, нещодавно до мене звернулася жінка, яку чоловік побив за забуту на кухні гуртожитку чашку. У звичайному житті такий випадок складно уявити. Однак для людини, яка втратила почуття захищеності та особистих кордонів, ця чашка перестає бути просто посудом — вона стає чимось дуже особистим, однією з небагатьох речей, які людина ще в змозі контролювати. Тому навіть дрібниці можуть переростати в агресію й насильство».

Гостро постає й проблема економічного насильства, зокрема дорослих дітей щодо власних батьків або інших родичів. До нього штовхає відчай та безробіття, а також відсутність свідків. Зокрема, з Краматорська, у якому працює мобільна бригада Олени, виїхала більша частина населення, а тому навіть сусідів, які роками виступали як форма захисту від свавілля рідні, сьогодні поряд зі старенькими не залишилося. В подібній ситуації перебувають також люди з інвалідністю.

Подвійний вплив війни відчувають на собі й діти. В умовах наявної нестабільності не всім батькам вдається впоратися з тривожністю та опанувати свої негативні емоції, водночас діти виявляються найзручнішою «мішенню» для прояву цих емоцій. Біда ще й у тому, що явище стає систематичним, адже подразник — війна — нікуди не зникає.

Проте є й хороша новина: сучасні діти добре розпізнають, коли ситуація переходить межу, й не соромляться звертатися за допомогою. «У моїй практиці про 30-40% усіх випадків насильства над дітьми повідомляють власне діти старшого віку», — коментує Олена.

Фахівці мобільних бригад закликають не чекати, поки проблема вирішиться сама собою й повідомляти про випадки насильства. 

За словами Владислава, навіть у мирний час розірвати коло домашнього насильства нелегко: часто постраждалі співчувають кривднику, намагаються зрозуміти й звинувачують себе у тому, що відбувається. В умовах війни до цього додається невпевненість у майбутньому, психологічна травма від пережитого, страх — в таких обставинах дуже складно протистояти кривднику самостійно.

«Не варто забувати й про психологічну підтримку. Зараз особливо важливо дбати про власне ментальне здоров’я — а яким воно буде, якщо рідна людина завдає вам принижень та побоїв?», — запитує Олена.

Окрема тема, за словами експертки, якщо у родині, де відбувається домашнє насильство, є діти: «Не варто тішити себе ілюзіями, що вони нічого не помічають й на них така ситуація ніяк не вплине. Діти все бачать, все відчувають, й нездорові стосунки між батьками можуть травмувати їх навіть більше за те що, вони побачили на війні».

Потрібна допомога? Конфіденційно й безоплатно її можна отримати у мобільних бригад соціально-психологічної допомоги, що працюють у Донецькій та Луганській областях за контактами, вказаними нижче.

Також за допомогою можна телефонувати на Національну «гарячу» лінію з попередження домашнього насильства — 116 123, та на Урядову «гарячу» лінію з питань протидії домашньому насильству за ознакою статі та насильству проти дітей — 15 47. 

Діяльність мобільних бригад соціально-психологічної допомоги на підконтрольних територіях Донецької та Луганської областей забезпечує МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» у партнерстві з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) за фінансової підтримки уряду Сполучених Штатів Америки в рамках проєкту «Комплексний підхід до вирішення гендерно зумовленого насильства та насильства проти хлопців, дівчат, чоловіків та жінок у східних регіонах України».