Як побудувати ефективну модель співпраці громади та ветеранів

В який спосіб має будуватися державна політика у напрямку реінтеграції ветеранів для досягнення сталого результату. Яка роль у цьому процесі громадського сектору і як побудувати успішний діалог громада-ветерани. Про це розмова з істориком, політологом, журналістом, учасником війни на Донбасі у складі добровольчого батальйону ЗСУ “Айдар”, громадським активістом та тренером проекту з Підтримки реінтеграції ветеранів конфлікту на сході України Максимом Осадчуком. 

На твою думку в чому найбільша проблема процесу реінтеграції ветеранів? 

Головною проблемою тут є саме нерозуміння з боку суспільства. І дуже часто це призводить до того, що людина, яка повертається з фронту, не може нормально соціалізуватися і більше того не може отримати пристойне місце для роботи. Тому що у багатьох працедавців є стереотип, який підживлюється деякими ЗМІ, що ветерани не можуть адекватно аналізувати реаліність і дуже часто в них зруйнована нервова система. Відповідно і брати їх на роботу дуже небезпечно.

Також важливий момент пов’язаний з тим, що людина, яка стикається з подібним несприйняттям, навіть якщо її в публічному полі називають героєм, дякують за захист України, починає  поступово закриватись сама в собі. Це призводить до зростання рівня жорстокості та озлоблення на навколишній світ. І дуже часто це може призвести до дуже негативних ексцесів та злочинів.

Ще одна велика проблема це відсутність дійсно комплексної систематичної допомоги з боку державних інституцій. Ми маємо лише окремі програми, які пов’язані, припустимо, з наданням землі або з допомогою в придбанні квартири чи з низькокваліфікованою психологічною допомогою. Але на відміну від американської моделі реінтеграції ветеранів в суспільство це все не складається в одну продуману стратегічну політику. І тут справа не лише в тому, що недостатньо грошей на це виділяється. У нас ще і немає спеціалістів, які могли б побудувати цю систему крок за кроком.

В який спосіб можна налагодити діалог громада-ветерани?

Я думаю, найбільш ефективним способом організації діалогу між громадою та ветеранами є створення громадських організацій і залучення в постійний процес комунікації вже існуючих громадських активістів. Особливо це стосується невеликих населених пунктів, де фактично весь актив громади зводиться до 2-3 або максимум 10 людей. Було б добре, аби за підтримки держави організовувались майданчики для постійного діалогу та співпраці. І через ці майданчики можна було ділитись реальними можливостями виходу з кризи для людей, які повертаються з фронту.

Як громада може ефективно використати досвід ветеранів?

В плані ефективного використання навичок і професійних компетенцій, які є у ветеранів, для мирного життя громади мене дуже надихає приклад Золочева, який вже почав реалізовувати свою ініціативу в межах проекту МОМ («Підтримка реінтеграції ветеранів конфлікту на сході України та їхніх сімей», який  впроваджує Міжнародна організація з міграції та реалізується (у Львівській області) Молодіжною організацією “СТАН” за фінансової підтримки Європейського Союзу.,- ред.) Вони придумали створити туристичний клуб з назвою “Ветеран”, де люди, які пройшли бойові дії і мають добрий рівень орієнтації на місцевості, високий рівень спортивно-військового туризму, вчать цим навичкам золочівських дітей та молодь. Мені здається, що це створює ту спільну платформу, через яку громада може знайти комунікацію з ветеранами, а ветерани можуть свої специфічні здібності і напрацювання ефективно використати для розбудови мирного громадського життя.

Що така співпраця дасть ветеранам? 

Вона дасть їм найголовніше – розуміння і місце в громаді. І якщо цей діалог не починати, ми можемо зіткнутися з проблемою, коли певні категорії людей будуть стигматизовані на постійній основі, навіть якщо це не буде оголошуватися публічно. Тож це дуже важливо. А ще це дає громаді активних та небайдужих членів, які можуть ділитися досвідом та створювати щось нове.

Хто має взяти на себе роль медіатора між ветеранами і громадою? 

Медіаторами цього процесу з боку громади мають бути місцеві активісти, яким не байдужа тематика АТО та реінтеграція після війни. А з боку ветеранів це природнім чином мусять бути громадські організації, які спрямовані на захист прав та просування інтересів вояків АТО / ООС.

З твого досвіду яким би мав бути ідеальний процес реінтеграції? 

Якщо спробувати уявити ідеальну модель реінтеграції ветеранів у суспільство, то вона має на постійній основі містити три компоненти. Перший і, безумовно, провідний – роль держави, як би ми до того не ставились. Якщо не буде створена ефективна система державної підтримки забезпечення прав ветеранів, то всі наші місцеві ініціативи будуть в кращому випадку лише окремими спалахами активності. Другий суб’єкт цього процесу – громадський сектор, тобто люди, які професійно займаються забезпеченням комунікації  між різними суспільними групами і зокрема між ветеранами та владою. Власне, третій і теж дуже важливий – самі активні ветерани, бо якщо не буде агентної субєктності з іншого боку, то не можна очікувати, що все впаде з неба, чи перші дві групи ефективно будуть працювати.

 Яких ініціатив в цьому напрямку тобі бракує в Україні?

Головним чином, продуманої та виваженої стратегічної лінії держави, яка б мала створити постійнодіючі системи для підтримки та захисту ветеранів.

На твій погляд, в чому цінність проекту з реінтеграції ветеранів, де ти зараз є тренером?

Участь в цьому проекті – це, в першу чергу, можливість не лише ефективно задіяти власний досвід реінтеграції після конфлікту, але також зрозуміти, як може  працювати ефективний діалог між громадою та ветеранською спільнотою. Крім того, мені здається, це соціально дуже важливий проект, тому що він пілотний і якщо він буде успішний, він може бути прикладом для реалізації подібних ініціатив у інших регіонах України.