У Чернігові пройшла презентація книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022»

Книга написана 11 українками різних професій, віку та з різних регіонів про їхній досвід війни та пошуки стійкості.  В історіях відображено життя в російській окупації, втрату через війну рідних, майна та здоров’я, полон, сексуальне та гендерно зумовлене насилля, пов’язане з війною, тощо. Вагомою частиною історій є розповіді про те, що підтримувало авторок під час цих потрясінь.

Одна із авторок Марина Супрун, яка пережила полон в селі Ягідне на Чернігівщині згадала як російські військові фізичні знущання підкріплювали емоційними:

«І постійно був емоційний терор коли вони приходять і кажуть, що Чернігів вже наш, Київ уже наш.  І тільки ви от сидите і не можете ніяк здатися. «Ну ничєго – скоро ви будєте тоже наши, всє будєт нормально. Ми своїх ребят к вам засєлем».

За її словами, коли вона згадує пережите, їй допомагає думка, що вона вижила заради чогось важливого.

Інша авторка Галина Тищенко, представниця SEMA Ukraine розповіла як двічі пережила російську окупацію – в 2014 році, та у 2022-му. На початок війни жінка проживала в Краматорську:
«Прийшов 14 рік, ми жили мирним життям, але комусь потрібне було наше життя, нас звільнити, і ми пережили там окупацію. Ми бачили всі жахи ще тоді, що вони творили – вбивали, катували», – і після чергового обстрілу родина вирішила виїхати, – Несподіваний обстріл був сильний. 2 людей поруч вбило. І це була остання крапля для нашої родини, треба було кудись їхати. Сказала, що давайте ближче до серця нашої України під Київщину поїдемо, там вже буде безпечно точно».
Вже в 2022 році вона зіткнулася знову з російською окупацією на Київщині. Жінка пережила знущання з боку російських військових, але прийняла тверде рішення свідчити про пережите. Говорити за тих, хто вже не зможе сказати про злочини російської армії, бо закатований до смерті. Це дає їй сили далі та шукати людей для спільних дій.

«Треба нам гуртуватися, треба підтримувати один одного, щоб продовжувати боротися.  Тому що ви бачите, що робиться починаючи з 2014 року. Для них не існує ні дітей, ні старих людей. Росіяни нікого не щадять».

Сталіна Чубенко, яка описувала в книзі свій досвід як матері, розповіла аудиторії про свого сина, закатованого проросійськими сепаратистами. 16-річного Степана з Краматорська вбили в 2014 році за проукраїнську позицію.

 «Так розпорядились його життям. Хлопець, який народився в Україні, який любив Україну, який не став зрадником України, який любив свою символіку».

Сталіна зазначила, що допомагає їй рухатися далі те, що тепер вона живе два життя і завжди думає, як вчинив би її син.

«Зараз дуже багато горя, багато загиблих і про них потрібно зберігати спогади, писати, доносити цю інформацію молодому поколінню українців», – емоційно звернулася вона на до присутніх.

Друге видання книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022» та подальше її поширення стали можливими завдяки проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», який втілює «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» за підтримки Kurve Wustrow — Центр навчання та взаємодії в ненасильницьких діях у рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).