Свобода мирних зібрань: тенденції та ризики у 2018

Українці постійно борються і відстоюють свої права, зокрема і на проведення мирних акцій, демонстрацій. Тенденції 2018 року показують, що все частіше зустрічаються випадки тиску на громадян та застосування насильства до активістів. Про те, що вже сталося і чого очікувати, розповів правозахисник, громадський діяч і голова Інституту «Республіка» Володимир Чемерис.

Становище свободи мирних зібрань в Україні

За нашими дослідженнями дотримання свободи зібрань в Україні, які Інститут «Республіка» проводить понад 10 років, ситуація різко змінилася після Майдану 2014 року. Якщо раніше головною проблемою для мирних зібрань були судові заборони (414 позовів про заборону мітингів, з яких суд задовольнив 349 у 2012-му), то тепер судові заборони зведені до мінімуму (6 позовів, з яких суд жодного не задовольнив у 2017-му). Але попри це, в «постмайданній» Україні існують масові й системні порушення свободи зібрань. Мітинги з певною тематикою – антивоєнні, ліві, демонстрації соціального протесту, феміністичні, ЛГБТ, зібрання національних меншин – провести практично неможливо.

Часто організатори відмовляються від намірів провести мітинг, оскільки на ці зібрання нападають ультраправі формування (С14, «Азов», «Традиції і порядок», «Правий сектор», УНСО, «Свобода»), деякі з них не приховують свої нацистські погляди і використовують нацистську символіку. Представники цих же формувань атакують організаторів та учасників мітингів як до, так і після зібрань. Моніторингова місія  ООН з прав людини зареєструвала протягом лише лютого-травня 2018-го 41 випадок такого правого насильства.

Безпосередніми виконавцями нападів є українські націоналісти, але ці напади не могли б відбутися без сприяння державних «силових» органів. Ці напади відбуваються у присутності, при бездіяльності або при відвертому потуранні поліції. Усі випадки нападів на організаторів чи учасників зібрань не розслідуються, що спонукає нападників до нової агресії.

Також є випадки прямого перешкоджання мирним зібранням з боку ще одного «силового» органу – Служби безпеки України. Так 2018-го, як і 2017-го, СБУ на своєму сайті повідомила, що провела виховні розмови з особами, які збиралися організовувати мітинги 2 травня (день трауру в Одесі) та 9 травня (день Перемоги).

Усі ці тенденції порушень свободи зібрань, які з’явилися 2014 року, продовжились і у 2018-му.

За останні півроку додалися деякі особливості

По-перше, збільшилася кількість немирних зібрань, із застосуванням насильства та холодної зброї. Передусім це – контрзібрання ультраправих з метою перешкодити мітингам і демонстраціям з названою вище тематикою, напади неонацистів на приміщення судів, де слухаються справи учасників їх формувань або їх опонентів, напади на табори ромів. Об’єктами нападів стали журналісти (І. Бурдига, Р. Коцаба) та адвокати (Асоціація адвокатів України).

Протягом квітня-червня 2018 наці з С14 та «Мізантропік дівіжн» здійснили 6 нападів на табори ромів у різних регіонах України, в результаті одного з них, поблизу Львова, 24-річний ром загинув. Лише після звернень міждержавних організацій, поліція порушила кримінальні справи щодо цих нападів. Затримані підозрювані в убивстві. Щодо нападів на ромів в Києві та Тернополі, лише щодо однієї особи – керівника С14 – застосовано запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту. Жодного з учасників нападів на журналістів, адвокатів та суди не притягнено до відповідальності.

Ще одна цьогорічна особливість – під посиленою охороною поліції відбулися Марші Рівності (демонстрації на захист прав ЛГБТ) у Києві (для охорони порядку залучено понад 6 тис. поліцейських), у Кривому Розі (організатори не повідомляли про час і місце зібрання, аби про нього не дізналися ультраправі) та Одесі. Такі безпрецедентні заходи охорони зібрань ЛГБТ українська влада застосувала лише внаслідок тиску міжнародної спільноти. Зокрема, депутат Європарламенту Ребека Хармс та представники посольств США та Канади брали участь у Марші Рівності у Києві. І навіть попри це, активісти ЛГБТ-спільноти були атаковані ультраправими до (у Кривому Розі) чи після (у Києві) зібрання.

Те, що лише один раз на рік, за умов підсиленої охорони, вдається провести зібрання з окремою тематикою, зайвий раз свідчить про системні порушення свободи зібрань в Україні. Марш Рівності – це той виняток, який лише підтверджує правило.

Законодавче регулювання свободи зібрань

В Україні й досі не ухвалено спеціального закону, який би регламентував проведення мирних зібрань. З 2000-го року до Парламенту було внесено близько 20 відповідних законопроектів. 18 з них відхилено, 2 – знаходяться у Верховній Раді, проте навряд чи будуть розглянуті до кінця каденції цього складу парламенту. Відхилені вони передусім через спротив громадянського суспільства, адже усі ці законопроекти передбачали обмеження свободи зібрань. Сьогодні навіть прихильники спеціального регулювання свободи зібрань відзначають, що ті порушення, які виникли протягом останніх 4-х років, неможливо усунути спеціальним законом про мирні зібрання. Адже ці порушення полягають передусім у діяльності ультраправих формувань та бездіяльності поліції.

Нагадаю, що в Україні існує законодавча основа мирних зібрань в Україні – стаття 39 Конституції України, яка визначає, що у нас немає санкціонованих чи несанкціонованих зібрань. Адже ніхто не має давати дозвіл (санкцію) на зібрання, не встановлено терміну повідомлення про зібрання (можна повідомляти органи місцевої влади хоч за 15 хвилин до мітингу або взагалі не повідомляти) і заборонити зібрання може лише суд. Також, згідно з українським законодавством, рішення Європейського суду з прав людини також є джерелом права в Україні.

Тому, при реалізації права на мирні зібрання як громадяни, так і представники держави, «силовики» і суди, мають враховувати ці рішення. Вони стосуються не лише України, і встановлюють позитивні зобов’язання держави (обов’язок держави охороняти й забезпечувати зібрання), право на контрдемонстрації і те, що забезпечуватися мають усі зібрання, незалежно від тематики.

Існують також два рішення Євросуду від 2013 року, які констатують порушення свободи зібрань в Україні. Зокрема, у цих рішеннях йдеться про те, що стаття 1851 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій» має бути скасована. Адже не існує спеціального закону, який би встановлював цей порядок. Українські законодавці цю норму КУпАП досі не скасували і організатор жіночого зібрання 8 березня 2018 Олена Шевченко, яку під час самого зібрання атакували наці, була притягнута до адміністративної відповідальності поліцією саме за цією статтею. Проте суд, посилаючись на названі рішення Євросуду, виправдав активістку.

***

Ми ж у свою чергу хочемо нагадати українцям, що права і свободи гарантуються Конституцією України. А також законами України та міжнародними рішеннями (зокрема Європейського суду з прав людини). У разі порушень обов’язково звертайтеся до судів та міжнародних організацій і відстоюйте свої права.