Стан соціального капіталу в громадах України: умови формування та розвитку

Асоціація сприяння самоорганізації населення провела комплексне міжрегіональне дослідження стану соціального капіталу в громадах України та умов для його формування і розвитку. Дослідження здійснювалось в межах 25 регіонів України (24 областей та м. Києва) шляхом діагностики стану соціального капіталу в обласних центрах, в містах Краматорськ, Сєвєродонецьк та у 24 ОТГ – в кожній області по одній, обраній методом випадкової вибірки, а також шляхом аналізу умов для формування і розвитку соціального капіталу, створених на усіх рівнях публічної влади – від місцевого до загальнодержавного.

Соціальний капітал – інтегральний нематеріальний чинник, що поєднує приналежність осіб до певної спільноти, взаємну довіру та їх участь у спільних справах, що підвищує індивідуальні ресурси кожного члена групи за рахунок ресурсів цієї групи і одночасно посилює саму групу.

Соціальний капітал суспільства формують комунікації між різними суб’єктами, які здійснюються на основі певних моральних принципів і спільних цінностей. У свою чергу, стан соціального капіталу у суспільстві впливає на характер комунікацій між людьми.

Фахівці Світового банку при вимірюванні соціального капіталу рекомендують використовуватися якісні і кількісні показники, що характеризують такі компоненти соціального капіталу, як довіру та соціальну залученість, які виникають та розвиваються через участь людей в колективних діях, створення груп і мереж, інформування та комунікації.

Соціальний капітал проявляється в:

• громадській активності мешканців та їхньої участі у суспільному житті – безпосередньо або у складі об’єднань, а також у готовності до такої діяльності;
• ставленні громадян, ІГС, органів влади одне до одного, характері взаємовідносин між ними: рівні довіри, солідарності, толерантності, готовності до співпраці та ін.;
• усвідомленні членами суспільства своєї відповідальності за стан справ у своїй громаді, в регіоні та у країні в цілому.

Джерела інформації, які було використано для аналізу:

• інтерв’ю із 74 місцевими експертами – представниками органів місцевого самоврядування досліджених ТГ, лідерів ІГС, а також 5 провідних експертів національного рівня;
• дані Держстату та Державного реєстру громадських формувань про ІГС, що зареєстровані і діють на території України;
• відповіді органів публічної влади на інформаційні запити та звернення виконавців проекту;
  офіційні сайти ОМС на предмет наявності повноти інформації, що міститься на них, та доступності для громадськості;
• соціальні мережі (facebook) та онлайн-інструменти для їх аналізу;
• оприлюднена на офіційних сайтах органів публічної влади та отримана на запити інформація про склад і діяльність консультативно-дорадчих органів, НПА, що регулюють їх діяльність, проведені ними заходи;
• результати соціологічних та інших досліджень, які проводились Інститутом, Асоціацією, партнерськими та іншими організаціями протягом 2014-2017 років і які дотичні до тематики цього дослідження;
• результати проведених у країнах Європи та в інших країнах світу досліджень з питань формування та розвитку соціального капіталу у сфері комунікацій між мешканцями, між ними та ІГС, що представляють інтереси певних соціальних груп, між громадськістю і владою.

Дослідження відбувалось з липня по вересень 2017 року.

Бріф дослідження.

 Щодо співпраці влади та громади

Для більшості мешканців громад характерною є ситуативна активність та згуртованість лише навколо «гострих» питань: непередбачувані обставини, катаклізми, загроза безпеці, зачіпання безпосередніх побутових інтересів людей. 

Дослідження виявило формальний характер зацікавленості влади в залученні громадян до прийняття рішень.

Причиною відсутності реальної зацікавленості респонденти вважають непрофесійність представників влади, незнання ними інструментів співпраці та відсутність відповідних навичок, страх влади перед контролем за своєю діяльністю та, разом із тим, пасивність з боку громади.

Одним із найкращих механізмів співпраці влади та громадськості, який сприяє активності та відповідальності людей, більшість респондентів вважає впровадження меха-нізму Громадського бюджету та співфінансування проектів.

Лише 12 з 74 респондентів вважають, що ініціатива співпраці надходить від влади, причому всі вони є представни-ками ОТГ, а не обласних центрів, і абсолютна більшість з них – представники влади.

Громадськість має реальний вплив на рішення влади. В той же час цей вплив є несистемним і часто відбувається у вигляді протестів проти прийнятих рішень, замість конструктивної участі на етапі розробки проектів.

Щодо інформування та комунікації

Рівень інформування владою громади, на думку респондентів, є недостатнім. Інформація, що надходить, іноді є спотвореною.

Спілкування громадських організацій з мешканцями відбувається, в першу чергу, за допомогою соціальних мереж та спільних заходів. Розповсюдженою формою є безпосереднє живе спілкування, особливо в невеликих громадах та серед громадських організацій та волонтерів, які мають свою вузьку цільову аудиторію.

Спілкування громадських організацій та активістів між собою відбувається завдяки соціальним мережам, особистим зустрічам, спільним заходам. Крім того, члени громадських організацій та активісти ініціюють спільні проекти, працюють у складі дорадчих органів та робочих груп, зустрічаються на сесіях ради, громадських слуханнях, загальних зборах.

Наявність майданчиків та платформ з розвитку громадської активності кардинально відрізняється в обласних центрах та ОТГ. Зі слів респондентів, у чверті досліджуваних ОТГ відсутні будь-які платформи для комунікацій. Часто їх роль відіграють бібліотеки та будинки культури. Разом із тим, в обласних центрах існують спеціальні платформи для комунікації – хаби, коворкінгові та дискусійні майданчики.

Щодо громадських організацій

Більшість респондентів дають високу оцінку діяльності громадських організацій, проте це більше стосується обласних центрів. В об’єднаних громадах часто відсутні громадські організації, їх функції виконують окремі активісти або неформальні об’єднання мешканців.

Основними засобами впливу громади на рішення, що приймаються владою, є громадські слухання, загальні збори, електронні петиції, обговорення і тиск громади у соціальних мережах, участь у сесіях ради при обговоренні та прийнятті рішень, прямі звернення до представників влади (особливо в невеликих громадах), протести, мітинги.

Успіх впливу забезпечують саме такі складові соціального капіталу, як активність, небайдужість та згуртованість мешканців навколо існуючої проблеми; фаховість громадських організацій, залучення експертів, системна робота та конструктивність пропозицій; представники влади також виділили такий фактор успіху, як відкритість влади, її готовність до співпраці та діалогу.

Серед недоліків та проблем в діяльності громадських організацій можна виділити: феномен «вигорання», невелика кількість реально діючих громадських організацій з числа легалізованих, відсутність фаховості та фокусу організації на певній проблемі або цільовій групі, лобіювання ІГС інтересів певних політичних або економічних груп, використання організацій для вирішення проблем та досягнення особистих цілей їх лідерів.

Найбільш розповсюдженими та активними є громадські організації та волонтерські рухи, що займаються допомогою для учасників та ветеранів АТО.