Сексуальне насильство, пов’язане з війною: як допомогти постраждалим

Сексуальне насильство, пов’язане з війною, не має строку давності. Ці злочини можуть розслідувати й через 5–10 років, коли постраждала людина буде готова заявити про те, що сталося. Напевно, саме це стало головним висновком, який зробили для себе учасники дискусії «Сексуальне насильство, пов’язане з війною», що відбулася 7 березня у Львові. 

Розмову на цю болючу, але важливу тему організувала Мережа кіноклубів DOCU/CLUB спільно з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» та Львівським медіафорумом. 

Проєктна менеджерка Мережі DOCU/CLUB Ніна Хома зазначила, що ідея дискусії виникла з потреби підсилити голос тих людей, які зазнали такого насильства: «В силу різних причин вони не можуть публічно говорити про пережите. Ми маємо ставитися до цього з повагою, але спробуємо бути голосами тих, хто потребує допомоги. Постраждалі від сексуального насильства в Україні достатньо стигматизовані, а в час війни ця проблема лише загострилася. Тому ми хочемо докласти своїх зусиль, щоб суспільство було більш поінформованим, а проблема не замовчувалася». 

Окреслити масштаби проблеми допомагають дані, надані Офісом Генерального прокурора. За даними прокуратури, з початку повномасштабної війни й станом на 1 березня в Україні зафіксовано 274 факти сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Серед постраждалих – 177 жінок, 97 чоловіків і 13 неповнолітніх. Найбільшу кількість випадків сексуального насильства зафіксували у Херсонській, Донецькій, Київській та Харківській областях. До переліку зафіксованих злочинів входить зґвалтування, каліцтво або насильство над статевими органами, примусове оголення, погрози та спроби зґвалтування, примус дивитися на сексуальну наругу над близькими особами. За виявленими фактами сексуального насильства на окупованих територіях повідомлено про підозру 40 військовослужбовцям рф. До суду скерували обвинувальні акти щодо 25 осіб, двох осіб засуджено до 12 років та 10 років позбавлення волі. 

Мирослава Квасниця, координаторка Центру допомоги врятованим, переконана, що реальна кількість СНПК в Україні значно вища: «Дуже багато людей не можуть себе ідентифікувати як постраждалих від сексуального насильства. Вони не розуміють, що привселюдне оголення на блокпостах чи погрози сексуального характеру є ознаками такого злочину. Думаю, що медіа повинні приділяти більше уваги цій темі, щоб суспільство навчилося ідентифікувати СНПК, а постраждалі розрізняли ці види та форми насильства і могли звернутися за допомогою».

Зараз в Україні частіше говорять про жінок, які зазнали сексуального насильства під час війни. Але серед постраждалих є і чоловіки, які були в полоні чи утримувалися як заручники на окупованих територіях. Вони також потребують тривалої та системної допомоги та реабілітації, але ми практично не маємо фахівців, які вміють працювати з цією категорією постраждалих. 

«Складно дізнатися і про випадки сексуального насильства над дітьми. Найчастіше отримуємо звернення від батьків про тривожність дітей, про складнощі з концентрацією уваги, розлади харчування. І лише у процесі спілкування дитини з психологинею може відкритися, що ця дитина була свідком сексуального насильства», – ділиться досвідом Мирослава Квасниця. На її думку, спілкування з фахівцями Центру допомоги врятованим стає для постраждалих першим кроком до одужання та відновлення, готує їх до того, щоб вони могли рухатися далі та свідчити про ці злочини.   

Христина Кіт, голова правління Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», зазначила, що 90% чи 95% випадків сексуального насильства, пов’язаного з війною, розслідуються за відсутності осіб, які вчинили цей злочин, тобто російських військовослужбовців. Правоохоронна система ідентифікує злочинців за свідченнями потерпілих чи свідків і з використанням спеціальних програм для визначення облич. Часто саме електронні докази стають основою таких справ і дають змогу довести вину підозрюваних і притягнути їх до відповідальності. 

«Що більше люди будуть розповідати про пережите, то легше ідентифікувати злочинців. Більше того, всі докази, зібрані нашими правоохоронними органами, передаються й у тісній співпраці обробляються Міжнародним кримінальним судом. Міжнародний кримінальний суд має право розслідувати злочини проти людства і притягати до відповідальності керівних осіб, командирів, військово-політичне керівництво. Тому свідчення кожної людини має значення», – пояснює юристка. 

Христина Кіт під час дискусії порушила ще одну важливу тему – компенсації постраждалим. Адвокатки «ЮрФем» у всіх справах, де представляють потерпілих, заявляють про відшкодування завданої шкоди. В Україні створюється єдиний реєстр збитків, кошти якого будуть поповнюватися за рахунок майна російської федерації. Компенсація моральної шкоди та шкоди здоров’ю – це питання не одного року, але кожна постраждала людина має на неї право. 

Ще один не менш важливий аспект – надання спеціалізованих послуг від держави для постраждалих від сексуального насильства як воєнного злочину. «Насправді 80% допомоги постраждалим, – це допомога, яка надається громадськими організаціями. Це було допустимо у 2022 році, це можна було терпіти у 2023-му, але у 2024 році це просто неприйнятно. Обов’язок держави – організувати системну і комплексну допомогу для постраждалих від катувань і сексуального насильства. Це не потребує окремих грошей. Потрібні навчені фахівці, щоб сформувати довіру в постраждалих. Тому що постраждалі від катувань, зокрема сексуалізованого характеру, не підуть за допомогою до державних чи комунальних установ, якщо їм не забезпечать конфіденційність. Це наріжний камінь усієї системи», – переконана Христина Кіт. 

Вона закликала представників медіа і громадськість адвокатувати законопроєкт про статус постраждалих від сексуального насильства під час збройної агресії російської федерації. Цей законопроєкт передбачає систему невідкладних проміжних репарацій для постраждалих від сексуального насильства. В ньому закладена оцінка потреб постраждалих і застосування комплексу допомоги для відновлення цих людей. Наше завдання – зробити все, щоб така система послуг запрацювала в Україні якомога швидше. 

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.

Ольга Бабчук, комунікаційна менеджерка Мережі DOCU/CLUB