Проблеми без відповідей, або Досвід Полтави у роботі з наркозалежними

12% з тих, які хоча б раз у житті вживали наркотики, вже є наркозалежними, вони не в змозі самостійно впоратися з цією проблемою і потребують спеціального лікування. За офіційною статистикою, щорічно від наркотиків в країні гине близько тисячі чоловік. Незалежні експерти вказують фактичну смертність 10-12 тис. А от пов’язаних з вживанням наркотиків хвороб – ВІЛ / СНІД, вірусні гепатити, специфічні онкозахворювання, туберкульоз – на Україні вмирають 120 тис. осіб на рік.

Створюється враження, що держава ще не до кінця розуміє масштаб проблеми. Комплекс прикладів бездіяльності призводить як до збільшення чисельності людей вживають наркотики, так і до наслідків цього явища (криміналізації і збільшення витрат на системи утримання під вартою, зростання ризиків пов’язаних з ВІЛ, туберкульозом, гепатитами). Однозначно можна сказати про те, що фактично маємо справу з репресивною політикою по відношенню до наркотиків, повністю упередженим ставленням до реалізації планів політики до наркотиків і законодавством, яке гарантує покарання людей вживають наркотики замість гарантованих і доступних заходів допомоги у вигляді реабілітації, соціального супроводу, зниження шкоди або програм профілактики передозувань.

- Наведіть мені один хоча б приклад, де або в якому місті чи області існує програма допомоги людям з наркозалежністю? Можливо це складно але я тоді прошу Вас навести приклад можливих сервісів для вживають наркотики людей в місцях несвободи або СІЗО, де люди, будучи навіть не засудженими до позбавлення волі, не отримують медичної допомоги? – обурюється Олег Димарецький, керівник полтавської благодійної організації “Меридіан”, коли в жарт намагаюся заперечити його переконання, що саме Полтава є прикладом для всієї країни.

Насичена програма

Напевно і щоб представникам ЗМІ остаточно не залишати в даному питанні ніякого місця на сумніви, Міжнародний благодійний фонд “Альянс громадського здоров’я” організував нещодавно поїздку саме в Полтаву, на яку запросив групу профільних журналістів з різних регіонів держави. Програма, яка вклалася в одну лише добу була дуже насиченою і цікавою. Було все: кращі практики, приклади практичної взаємодії з організації допомоги цим людям, живі історії. І хоча, звичайно, локальні проблеми в кожному регіоні України свої тобто в Кременчуці зовсім не так, як в Полтаві, але можливо так само, як в Житомирі або Івано-Франківську з проблем і якщо намагатися хоча б щось робити може бути, як в Полтаві.

Ігор Мацицький, головний лікар Полтавського обласного наркологічного диспансеру, в якому наркозалежні щодня отримують замісну підтримувальну терапію, згадав, що початковим умовою для неї є припинення вживання наркотиків. Тритижневе лікування коштує 7 тис. грн. Мацицький активно включається і в ініціативу щодо легалізації медичного маку.

Перестали пресувати

За останні роки в Полтаві не пам’ятають ніяких неправомірних дій з боку патрульної поліції щодо наркозалежних. Тому що до діяльності щодо дотримання їх прав вдалося підключити поліцію. В цьому плані важливими виявилося і тренінгове заняття для полтавських дільничних, оперуповноважених і слідчих, яке свого часу провів “Меридіан”. Іншим разом експерти організації разом з пацієнтами ЗПТ розкладали по поличках питання порушень прав і ефективні механізми їх захисту. Детальне обговорення закону про поліцію і правил поведінки пацієнтів ЗПТ при спілкуванні з правоохоронними органами викликало чималий інтерес. Але і цього не вистачило б для припинення незаконних дій по відношенню до наркозалежних без послідовного співпраці різних сторін, не тільки патрульної поліції або регіонального координатора взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини але і активістів, також з “Всеукраїнського об’єднання людей з наркозалежністю” і “Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок”.

Змінювати підходи заради всього суспільства

Оскіьки недостатню активність держави в плані впровадження наркополітики змушені заповнювати громадські організації, виступ Ніни Дурдикулієвої, директора обласного центру громадського здоров’я, щодо можливості співпраці державних організацій з недержавними закладами, вийшов дуже навіть цікавим.

БО “Світло надії” організувала свій навчально-виробничий центр (швейне відділення і столярний цех). Працівники (в тому числі і наркозалежні) отримують тут за свою працю ринкову зарплату. Візит до Полтави завершився журналістської дискусією “за кавою”. Головний висновок невтішний – небажання влади на місцевому рівні, як і на національному, змінювати підходи приносять шкоду всьому суспільству, а не тільки людям, які зіткнулися з цими проблемами.

Віктор Жмак