«Помилки влади у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина здійснюються не в межах пандемії», – Володимир Бєглов

Коли закінчиться пандемія COVID-19 – якими будемо ми, країна і світ? Що втратимо, а що здобудемо? Про ці та інші важливі речі у межах проекту «Людська гідність в контексті суспільних викликів»* говоримо з головою Освітнього центру з прав людини у Львові Володимиром Бєгловим.

1. Досить часто стали звучати думки про те, що світ після пандемії вже ніколи не буде іншим. А яким, на Вашу думку, він буде?

Думаю, говорячи “ніколи не буде іншим”, люди мають на увазі, насамперед, технологічні зміни – все більше процесів відбуватиметься онлайн. Можливо, на якийсь короткий час ітиметься про зміни в усталеному етикеті. Однак я особисто постійно думаю про те, що кардинально зміниться щось у міжлюдських взаєминах. Така загроза існує. Уже сьогодні представники й представниці різних європейських міст говорять, що самоізоляція і соціальне дистанціювання неабияк сприяють поляризації у суспільстві. Радикальні й екстремістські групи, наприклад, активно використовують інтернет для поширення власних ідей та ідеологій, для розпалювання настроїв ворожнечі і закликів до насильства. “Захопити” свідомість самотньої людини на самоізоляції набагато простіше, ніж якби вона перебувала у звичних обставинах, і згадані спільноти цим користуються. З іншого боку, карантинні обмеження спричинилися до того, що приховувати нерівність між різними людьми у суспільстві стало просто неможливо. В одному з коментарів у соцмережах прочитав, що прірва, яка існувала між різними групами завжди, сьогодні ще й яскраво підсвічена ліхтарями. Ця прірва розділяє не лише звиклих нам “багатих і бідних”, а й інших: тутешніх і біженців, людей середнього віку і літніх, консерваторів і лібералів тощо. Це також може посприяти і, боюся, посприяє атомізація і поляризації людей. Завдання і локальних влад, і урядів держав – створювати спільні майданчики для дискусій, популяризувати позитивні сценарії майбутнього, піклуватися про залученість і агентність усіх громадян і громадянок. Простіше кажучи, єдине, що допоможе вберегтися від гарячих конфліктів – усвідомлена і цілеспрямована робота на об’єднання людей.

2. Психологи стверджують, що у часи випробувань (як під час пандемії) людьми керує страх та інстинкти виживання. Чи здатні ми вберегти вищі людські цінності в умовах викликів сьогодення?

Те, що дуже різні люди з дуже різних сфер сьогодні активно дискутують над такими питаннями, означає, що проблема існує. Її ідентифікували, зрозуміли і намагаються знайти способи її вирішення. Безумовно, наївно було б стверджувати, що в умовах одразу кількох криз (пандемія, економічна криза, війна) українці масово стануть добрими самаритянами чи Митрополитами Шептицькими. Люди – це люди, не усі з нас у будь-якій ситуації залишаються шляхетними і жертовними. Але у будь-якій ситуації мають бути ті, хто є взірцем шляхетності і жертовності. Ті, хто продовжує вірити в оті “вищі людські цінності” і гучно нагадувати про них. Думаю, важливу роль у такий час в Україні відіграють такі спільноти, як Ініціатива “1 грудня”, PEN Ukraine тощо. До них потрібно прислухатися і водночас – підсилювати їхні голоси.

3. Сьогодні питання збереження незалежності України постає особливо гостро. Чи готове суспільство відстоювати свою свободу, опинившись в умовах обмеження дій?

Я вірю, що готове. Великі зміни завжди здійснюються маленькими групами. Євромайдан і Революція Гідності – чудові ілюстрації.

4. Очевидно, що держава як інституція змушена обмежувати права і свободи громадян під час пандемії. Але є велика небезпека зловживання владою. Наскільки великою є ця проблема для України?

Думаю, помилки сучасної влади у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина здійснюються не в межах пандемії. Це усього-навсього манера діючих очільників та очільниць держави. Карантин лише зайвий раз наголосив на тому, як звикли працювати і на які переконання спиратися новообрані. Небезпека зловживання існує і регулярно реалізовується.

5. Пандемія колись закінчиться, як людям відновити зв’язки? Як перестати боятися доторкнутися одне до одного? Чи ми зараз народжуємо онлайн-суспільство?

Будьмо відвертими, ми скучили одні за одними. Тому про страх доторкнутися говорити не варто. Можливо, люди справді будуть обережнішими в незнайомому оточенні: на ринках чи у маршрутках, в аеропортах чи в кінотеатрах. І це у будь-якому разі плюс, навіть без пандемії. Однак із тими, хто є для нас близькими, нічого не зміниться. Можливо, ми навіть станемо ще ближчими і почнемо сильніше цінувати час, проведений разом.

___________________________

* Проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів» зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.