Перетворити екс-комунальну газету на сучасний сайт: рік спроб і п’ять висновків

Рік тому кілька редакторів і медіаменеджерів з Києва, Вінниці та Бахмута заснували Агенцію локальних медіа "Або" і відібрали 10 команд з невеликих міст України, щоб спільно з ними з нуля запустити ...

rawpixel-653764-unsplash
Перетворити екс-комунальну газету на сучасний сайт: рік спроб і п’ять висновків

Рік тому кілька редакторів і медіаменеджерів з Києва, Вінниці та Бахмута заснували Агенцію локальних медіа “Або” і відібрали 10 команд з невеликих міст України, щоб спільно з ними з нуля запустити сучасні міські сайти.

Тепер розповідаємо, чим завершився перший рік проекту — про все, що вдалося і не дуже. А ще анонсуємо набір 10 нових редакцій, з якими ми невдовзі почнемо роботу. Детальніше про умови конкурсу читайте тут.  

В чому ідея

Нас вганяли в депресію локальні інтернет-видання з дизайном-вирвиоко і текстами у стилі “радянський союз невмирущий”. І якось ми подумали: а що буде, якщо знайти мотивовані команди, дати їм сучасний сайт і навчити робити якісні матеріали. Звучить, як план. Фінансово його погодився підтримати NED, і невдовзі ми стартували.    

Оголосили конкурс, отримали 130 заявок, відібрали 10 кращих — Новоград, Старокостянтинів, Лиман, Біляївку, Калуш, Кременець, Мелітополь, Нову Каховку, Кропивницький і Миргород (останні двоє до фінішу не дійшли, натомість до проекту долучилася Петропавлівка).

А далі почалася робота, навчання, знову робота, робота і робота. Не завжди проста, зі зірваними дедлайнами, перемогами і поразками. І ось, чого вона нас навчила.

ABO-numbers

1. Менторинг таки панацея

Тренінги для регіональних журналістів — це добре, але недостатньо. Деякі учасники повертаються у редакції і лінуються пробувати те нове, чого їх вчили. Або не розуміють, як це зробити, бо не встигли відпрацювати нові навички. Або ж нововведення у редакції нікому, окрім них, не потрібні. Або… Знаходиться ще мільйон причин, чому після тренінгів у роботі редакцій мало що змінюється.

Саме тому ми пішли шляхом менторингу. Не щомісячного чи ситуативного, а щоденного. За кожною редакцією закріпили досвідченого редактора-наставника. На рік він став співредактором інтернет-видання, вигадував з журналістами теми, правив тексти, стежив за тим, аби редакція пробувала нові формати, осучаснювала підходи до роботи та впроваджувала все те, чому ми вчимо.

Ментор став службою підтримки редакції у режимі 24/7.

А ще — тією зовнішньою силою, яка вчить, мотивує розвиватися і не дає розслабитися. Як особистий тренер у спортзалі.      

Висновок: Менторинг — таки панацея, але не миттєва. Всі редакції-учасники виросли за цей рік: хто на голову, хто на десять, але до кожної з них досі є питання. Тому після завершення проекту ментори продовжують співпрацю зі своїми підопічними, але вже у полегшеному режимі. А для редакцій нового набору наша команда суттєво вдосконалила менторську програму.   

25073258_1504705852959355_6045527108600375038_o  

2. “І так піде” — не піде

Ми розписали для редакцій дуже чіткі редакційні правила — в їхній основі журналістські та етичні стандарти, а ще вимоги до стилістики, структури, форматування та оформлення текстів. Їх виконання = інтернет-видання, за яке не соромно. Здавалось би, просто, але ні.

Не раз ми просили виправити щось у тексті, а у відповідь чули:

“І так піде, ми ж не в Києві, наші читачі зрозуміють”.

Редакції могли здати один текст, написаний за правилами, а інші два так, ніби про них не чули. Пояснювали це тим, що не було часу писати по-новому, тому написали, як звикли.  

Менторам довелося докладати неочікувано багато зусиль, аби редакції (майже) забули про підхід “І так піде”. Аби сприймали редакційні правила не як рекомендацію, а планку, нижче якої падати не можна. Аби це була не чиясь нав’язана вимога, а власна непорушна позиція.

Висновок: Підхід “І так піде” та легковажне ставлення до редакційних правил стали одними з головних факторів, які гальмували прогрес редакцій. Для нових учасників ми розробили навчально-ігрову систему засвоєння редакційних правил та передумови для більш жорсткого їх дотримання.  

3. Один у полі воїн

voin_z_lymanu

На етапі відбору всі редакції декларували, що мають редактора і ще 2-3 людини, які писатимуть для інтернет-видання. На практиці ж все виявилося інакше. В деяких командах знайшлися журналісти, які боялися ноутбуків і писали статті від руки. В інших — автори бойкотували роботу, бо не хотіли працювати ще й на сайт.

А в одній з редакцій через це звільнився увесь колектив.

Кадрові кризи переважно вдавалося долати — загалом команди омолодилися, неефективні співробітники пішли, у декого в штаті або на фрілансі з’явилися дизайнери, комерційні менеджери, фотографи і відеографи, яких не було раніше.

І все ж, команди наших редакцій дуже маленькі — переважно це дві-три людини. Деякі ж сайти взагалі тримаються на одній людині. Це тяжко, дуже тяжко, але можливо.

Головне, знайти тих, хто горітиме справою, а не просто ходитиме на роботу з 9.00 до 18.00, аби відсидіти. І головного редактора, який чітко розумітиме, що інтернет-видання — це ще одне автономне медіа, яке запускає його команда. А ще одне медіа — це додаткова робота і додаткові витрати, до яких слід бути готовими.

Висновок: Якщо в команді немає людини-запальнички та сильного менеджера, сенсу починати роботу над сайтом немає.

zirky_z_novograda

4. Команди, а не міста

Редакції Кропивницького і Миргорода пішли з проекту невдовзі після того, як запустили сайти. Редактори придбали домени, журналісти написали 10-20 матеріалів, підібрали фото, прослухали вступний тренінг, попрацювали з ментором, а потім вирішили: “Та ну його!”.

Стара добра газета, 2-3 робочих дні на тиждень і передруки прес-релізів влади — простіший шлях, ніж “всі ці ваші інтернети”.     

Обидві команди ми обирали не в останню чергу через потенціал міста. У Миргороді конкурентів для нашого сайту не було, у Кропивницькому — їх чимало, але й місто велике, рекламодавців достатньо, тож є, де розігратися.

З тих же причин ми спершу відкинули Біляївку — містечко на 10 тисяч населення здалося нам занадто маленьким. Щоправда, потім ми таки взяли їх у проект заради експерименту. І знаєте, що? Він вдався. Редакція Біляївки однією з перших запустила сайт, продає найбільше реклами, має одні з найвищих показників відвідуваності — 60-70 тис. переглядів сторінок і 11-16 тис. унікальних відвідувачів на місяць.   

biyaivka_stats_june2018

Висновок: Цього року ми будемо розглядати заявки і від редакцій з невеликих містечок на 7-15 тисяч населення, а також колективні заявки від кількох редакцій з сусідніх невеликих міст або смт.

5. Контент — (не) гроші

Фінансова незалежність була однією з головних цілей, яку ми ставили і собі, і редакціям — вивести сайти на самоокупність. Це поки не вдалося.

Лише Біляївка налагодила систематичну роботу з рекламодавцями і найняла комерційного менеджера. Рекламу вони почали продавати вже з перших місяців роботи, але до самоокупності все одно ще далеко.

Інші видання теж продавали рекламу — промо-конкурси, тести і навіть пости у соцмережах.

Але це ситуативний заробіток.  І тут помилка як менторів, так і редакцій. Перші дуже багато часу і зусиль витратили на покращення контенту, другі — не надали серйозного значення комерційній складовій.  

kalush_v_efiri

У більшості редакцій досі відсутні комерційні відділи або хоча б один менеджер. Їхню роль беруть на себе й без того перевантажені редактори та журналісти, а це означає — несистематичність та низьку ефективність.

Висновок: Поки сайти утримуються за рахунок газет, і це нездорова ситуація. Цього року ментори посилять акцент саме на комерційну складову роботи редакцій.    

Фото: Агенція “Або”, Rawpixel / Unsplash


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

Четвертий крок для розвитку культури та громад

Prometheus відкриває реєстрацію на найновіший гарвардський онлайн-курс з основ програмування

Як впливають і що приховують громадські активісти Західного регіону України? Результати дослідження

Місцеві бюджети відкрито для громадськості

Чехословаччина. Історія 100 річчя заснування держави

Права людини в Україні. Нова доповідь ООН