Обмінні поїздки як засіб пошуку партнерів. Історія із Запоріжжя

Громадська організація “Розвиток громадянського суспільства України” існує трохи більше року, проте вже може похвалитись цікавими проектами. Для поширення своїх ідей запорізькі активісти часто проводять школи і стажування, які допомогають їм знайти однодумців. Одним із результатів такої діяльності є відкриття філіалу організації у Вінниці.

Ми поспілкувались із представниками організації Борисом Ігнатком та Наталією Ревкою, щоб дізнатись, як обмінні поїздки допомогають шукати однодумців.

- Розкажіть із чого розпочалась громадська діяльність і як виникла ГО “Розвиток громадянського суспільства України”?

Борис: Громадська діяльність почалася спонтанно, коли ми купили у 2013 році нашу земельну ділянку для зеленого туризму. Ми стикнулись із тиском на зелений туризм, соціальну активну молодь з боку місцевої влади. Я звернувся в Спілку зеленого туризму України, це всеукраїнська організація, але хотілося більше чогось місцевого. Тому у 2014 році я і інші садибники утворили громадську організацію “Асоціація агротуризму Запорізького краю”. Наша ціль – об’єднати садибників, популяризувати зелений туризм в області, щоб люди не залишали села, а жителі міста, знали, що можна кудись недалеко поїхати на відпочинок. Протягом нашої діяльності ми почали вирішувати такі питання, які виходили за сферу агротуризму, познайомилися з іншими активістами, тому ми прийняли рішення про створення організації “Розвиток громадянського суспільства”, а також продовжувати активності у сфері розвитку сільського туризму. Ось так і з’явилась наша організація.

  

 – Як ви познайомились із Програмою національних обмінів?

Наталія: Почалося із візиту до Львова. Побачили в Інтернеті оголошення громадської організації “ЦеГрін” про таку поїздку, написали заявку. Оскільки ми починали свою діяльність офіційно у листопаді 2016 року, то хотілося в першу чергу показати себе і дізнатися про діяльність інших організацій, особливо із географічно протилежного регіону. Таким чином у нас і вийшов візит до Львова. В рамках цього візиту дізнались більше про програму національних обмінів і вирішили самі подати заявку. Першим нашим проектом була школа громадянської просвіти. Це був дебютний проект. 

- Які були результати цього проекту та наступних? Чи відстежуєте ви їх?

Борис: Так, ми активно підтримуємо з учасниками зв’язок, спілкуємося і знаємо, що по результатах нашого третього проекту, Школи агротуризму, відкрилось у нас представництво у Вінницькій області. Виявилось що ми з ними на одній хвилі. До речі, завдяки одному із проектів, який ми успішно реалізували із Запорізькою облрадою, нам виділили фінансування на проведення Школи агротуризму у цьому році, 100 тис. грн. Колеги із Вінниці тепер теж таке в себе намагаються реалізувати, звертаються до депутатів, обладміністрацій. З чого все починалось? Завдяки вашій підтримці ми познайомились із хлопцями, створили філіал, тепер постійно на зв’язку, міняємось досвідом. 

- Зараз робите стажування для молодих лідерів – чому вирішили залучити саме цю цільову аудиторію?

Наталія: Ну по-перше, у нас є підтримка органів влади, хорошими партнерами є Фонд підтримки підприємництва (Запоріжжя), багато інших структур. Тобто опираємось на такі моменти, що нам є про кого розповісти, що показати.Тому запрошуємо постійно молодих ініціативних людей, які не знають з чого почати. Тобто ми будемо організовувати і поїздки в органи місцевої влади і в інші громадські організації. Сподіваємось, ми будемо щось робити з ними спільно в майбутньому.

- Ви розповідали про свій успішний досвід співпраці з владою, куди ще звертались за допомогою, чи залучали ще якісь грантові програми?

Борис: Багато проектів є на стадії переговорів, сподіваємось, що на 2018 рік щось “вигорить”. Оскільки ми є молодою організацією, то важче залучати грантові можливості.

- Чому ви вирішили шукати однодумців із інших регіонів, чому не концентруєтесь виключно на своєму регіоні?

Борис: Як відомо, “гуртом і батька бити легше”. А якщо серйозно, то ми легко знаходимо однодумців, через те, що активно висвітлюємо нашу діяльність, багато пишемо. От нещодавно з нами зв’язались люди із Рівненської області, ми з ними активно спілкуємось, обмінюємось досвідом. Тобто завдяки Програмі національних обмінів, люди не брали участь у проекті, але дізнались, що ми таке організовуємо. Ми вважаємо, що вони будуть активними учасниками. Ми ніби нещодавно почали свою діяльність, але люди вже виходять на зв’язок, теж хочуть обмінюватися досвідом, навіть по тому ж туризму. Я думав, що у західній Україні легше знайти працівників для сільського туризму, от у нас, у Запорізькій області, дуже поширений у селах алкоголізм, люди отримують зарплату і пропадають на місяць. Поспілкувавшись із колегами із Рівненщини, виявили, що у нас спільні проблеми. Саме тому ми активно працюємо над встановленням зв’язків із різними регіонами України, також ми активно спілкуємось і з нашими місцевими громадськими організаціями, проводимо спільно заходи. Тому не можемо сказати, що ми тільки шукаємо колег на західній Україні.

Наталія: Ми завжди хотіли, щоб наша організація знайшла максимальну кількість однодумців, тому програма національних обмінів стала таким собі інструментом для досягнення цієї мети. 

Борис: Ми постійно розповідаємо про свої проекти, починається співпраця від взаємних “лайків” і “репостів” і до обміну досвідом.

- У багатьох активістів виникають питання, пов’язані із пошуком партнерів: як ви шукали до кого їхати чи кого приймати у себе?

Наталія: У межах нашого проекту ми розміщували оголошення на сайтах, це був відбір учасників на конкурсній основі. Ми отримували заявки, а потім вже вирішували підходить нам ця людина чи ні. Особливо ці оголошення потрібні були, коли ми писали першу заявку і реалізовували перший проект, коли не було тих контактів, які у нас є зараз. 

Які ви можете дати поради тим організаціям, які не хочуть налагоджувати партнерство через те, що вважають, що громадські організації конкурують і їх тільки використають. На вашу думку, навіщо потрібне партнерство у громадському секторі, зокрема у такому цікавому напрямку діяльності як ваш?

Борис: У всьому, чим я займаюсь, вважаю, що треба бути не конкурентами, а колегами. Хоча відверто скажу, що у нас теж є ГО, які сприймають нас як конкурентів. Я вважаю, що треба об’єднуватись і ніколи не було і не буде такої сфери, де можна досягти успіху самому.
Наталія: Я вважаю, що громадська діяльність має бути колегіальною і партнерською . Ми спостерігали за цим під час Форуму креативних індустрій, що відбувався у Дніпрі. Люди представляли свої проекти, до них відразу ж підходили інші активісти, які були зацікавлені і які хотіли разом із ними створювати проекти. Я постійно бачу, що навіть донорів цікавлять більше проекти, де є партнерська співпраця. Вважаю, що це великий плюс спілкуватись, об’єднуватись, обмінюватись.

- Зі сторони учасників нашого проекту, які можете дати поради тим, хто хоче подавати заявки?

Наталія: Коли ми проводили Школу громадянської просвіти, у нас були учасники з Києва. Після нашого проекту вони 2 рази намагались подати заявки, щось, на жаль, у них не виходило, вони консультувались із нами. Вони переконані, якщо у нас вийшло, то і в них теж має вийти. Перша порада – це уважно читати умови конкурсу, тому що більшість помиляється саме на цьому початковому етапі. Друга і основна – це пробувати, відпрацьовувати якість, давати основні цілі, грамотно підходити до планування бюджету, писати “приземлені суми”. Також раджу побільше читати, регулярно моніторити усі конкурси. Завдяки тому, що ми поїхали на міні-стажування у ЦеГрін, ми дізналися більше про Програму національних обмінів, радимо більше їздити і знайомитись із іншими громадськими організаціями. 
Борис: Обов’язково відвідуйте тренінги із написання грантових заявок, ми теж багато відвідували таких навчальних заходів і почерпнули для себе багато цікавого. 

Спілкувалась Ірина Баран

 Матеріал підготовлено в рамках Кампанії солідарності, що є частиною проекту “Містки громадської активності” та підтримується Європейським Союзом та Національним фондом підтримки демократії США.