Люди — #нестатистика!

35 місяців тому захисникам Маріуполя дали шанс повернутися додому. Вони виходили з Азовсталі знесилені, поранені, обпалені війною, але з надією. Натомість їх зустрів полон, біль і тиша. Минуло майже три роки, а сотні наших героїв досі залишаються у ворожому полоні. Вони — жертви не лише бойових дій, але й байдужості, зневаги, ігнорування.

24 квітня  громадська організація «Спільнота Оленівки» оголосила про початок безстрокового голодування. Ця акція стала криком душі, жестом солідарності з тими, хто вижив у пеклі, але досі знаходиться в неволі. Це не просто протест — це вимога дії, уваги та правди.

Трагедія в Оленівці стала символом воєнного злочину, який досі залишається безкарним. Парамедикиня Ніна, одна з тих, хто пережив теракт, згадувала: «В Оленівці стався теракт, вбивство, воєнний злочин… Це був один з найжахливіших днів. Ми були десь за 500 метрів. Ми чули вибух. Ми чули, як кричали хлопці, як вони просили про допомогу. І як ніхто їм не допомагав годинами…». Вона була замкнена в іншому приміщенні, з зав’язаними очима, повністю ізольована.

Умови утримання були нелюдськими. Полонені отримували на день лише половину пластикового стаканчика їжі. В інформаційному вакуумі їх переконували, що України більше не існує, що їх ніхто не чекає вдома. «Ви нікому не потрібні», — щодня повторювали охоронці. Це було психологічне катування, не менш болісне за фізичне.

Анна Лобова, співзасновниця ГО «Спільнота Оленівки» і дружина військовополоненого Олега Лобова, наголосила: «Ми прийшли на акцію, щоб нагадати суспільству, владі й міжнародній спільноті, що вже три роки минуло, як наші захисники залишаються в полоні. Вони вийшли туди вже поранені, без медичної допомоги, вичерпані до краю. І сьогодні Київ має пам’ятати, завдяки кому ми можемо ходити під мирним небом».

До акції також приєдналися учасниці ГО Українського Жіночого Батальйону. Голова організації Альона Данілова зазначила: «Наше завдання — не дозволити перетворити наших героїв на статистику. Ми тут, щоб пам’ятати і нагадувати. Ми солідарні з кожним, хто чекає на рідних з полону. І з кожним, хто вже ніколи не зайде в батьківський дім. На жаль, імена тих, хто в полоні або загинув, занадто часто стають статистикою. Наш обов’язок — зробити так, щоб ніхто і ніколи не забув ні про них, ні про цю війну».

Та вже 25 квітня стало відомо: протест був почутий. Представники Офісу Президента вийшли до учасників акції. Вони вислухали родини полонених, визнали їхні вимоги та пообіцяли конкретні дії. У відповідь «Спільнота Оленівки» оголосила про припинення голодування. Протест досягнув свого першого результату — тиша була зламана.

Сьогодні Оленівка — це не просто місце. Це символ безкарності, яка досі триває. Це пам’ять про живих, поневолених, знехтуваних. Це заклик не мовчати. Бо мовчання вбиває вдруге.

Ми ще можемо діяти. Ми повинні допомагати тим, хто щодня бореться за наше майбутнє.

Команда Українського Жіночого Батальйону продовжує збирати необхідне для наших захисників і захисниць. Наразі серед найнагальніших потреб — дрони Mavic 3T. Саме тому ми оголошуємо новий збір і закликаємо вас долучитися.

Мета — зібрати 2 500 000 гривень за місяць для закупівлі дронів, які рятують життя і наближають перемогу.

Ми маємо стояти поруч із тими, хто тримає фронт. Донатьте. Поширюйте. Підтримуйте.
Поки є кому повертатися — ми не маємо права зупинятись.