Квіти пам’яті: вшанували борців за волю України родом з Медвина

У Медвині на Київщині та Старій Буді на Черкащині вже вчетверте провели акцію «Квіти пам’яті». Під час неї вшанували борців за волю України родом з Медвина — українських воїнів, які загинули, боронячи Україну від росіян у наш час, під час російсько-української війни та понад століття тому, у Медвинському антибільшовицькому повстанні (1919–1922), зокрема, похованого у Старій Буді його ідеолога, бандуриста Антіна Митяя.

В акції взяли участь рідні, друзі та земляки полеглих медвинців — вони відвідали і поклали квіти на могили воїнів, похованих у Медвині. Перебуваючи біля могил захисників України, їхні рідні та знайомі ділилися спогадами про них, згадували, якими майбутні воїни були в дитячі, шкільні роки, які професії обрали, як пішли на війну та про яку Україну мріяли. Маршрут вшанувань пролягав місцями вічного спочинку Петра Мудрецького, Олександра Бочарова, Володимира Шевченка, Олександра Василенка, Олександра Салати, Андрія Дороша, Івана Салати, Романа Науменка. Також спом’янули захисників України родом з Медвина, які поховані в інших населених пунктах — Богдана Білогора, Олега Момотенка, Данила Добровольського, Андрія Задніпряного, вшанували хвилиною мовчання усіх, хто віддав життя, боронячи Україну від російських загарбників.

Відвідуючи полеглих українських воїнів, не забули покласти квіти й на символічні могили учасників Медвинського повстання Мусія Шуляка, Микити Кнюха й Захара Миколенка, репресованих у 1937–1938 роках як борців за незалежність України. Життя більшості колишніх повстанців з Медвина у ті роки закінчувалося розстрілом, після чого енкаведисти таємно ховали їх у Биківні під Києвом. Тривалий час рідні не знали про долю зниклих чоловіків, а після смерті Сталіна, коли почався процес реабілітації засуджених під час Великого терору, рідні нарешті дізнавалися правду (і то не відразу, і спотворену) про те, що скоїлося з їхніми батьками, братами, чоловіками, синами. Деколи родичі розстріляних насипали на місцевому цвинтарі символічну могилу, щоб мати місце ушанування та берегти пам’ять.

Друга частина акції відбулася у с. Стара Буда Звенигородського району на Черкащині — туди медвинці вирушили автобусом, щоб вшанувати бандуриста, ідеолога й одного з керівників Медвинського повстання Антіна Митяя («Петюха»), що загинув у бою з більшовиками 1921 року в районі Пехівського лісу, а його тіло таємно привезли побратими і поховали на цвинтарі Старої Буди. Місце спочинку легендарного бандуриста й отамана віднайшли краєзнавці, і 17 серпня 2013 року зусиллями медвинців, Лисянського реєстрового козацтва, дослідників і патріотів тут встановили пам’ятник.

Дорогою назад рідні військових відвідали пам’ятку природи у с. Будище поблизу Лисянки — «Тарасові явори» — кількасотлітні явори, схожі до описаних Тарасом Шевченком у вірші «Тече вода з-під явора».

Організаторами акції стали освітня ініціатива «Медвин. Повстання», Відділ освіти, молоді та спорту Медвинської сільської ради.

Про борців за волю України родом з Медвина

• Петро Мудрецький (29 червня 1973 – 29 березня 2023). Народився і виріс у Медвині. Професійно-технічну освіту здобув у Богуславі, працював у компанії “Київміськбуд”. Служив на космодромі “Байконур” у Казахстані. У вересні 2022 року став до лав української армії та боронив Україну від російських загарбників на Сході. Загинув поблизу с. Красногорівка на Донеччині. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Похований у Медвині на Ригорівському цвинтарі.
• Олександр Бочаров (30 січня 1975 – 25 травня 2016). Народився у с. Бране Поле, вчився у школі в Медвині. Опанував професію водія. Працював на комбікормовому заводі в Медвині, в Богуславі на молокозаводі. Був мобілізований до Збройних Сил України та служив механіком-водієм у 53 окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха ЗСУ. Загинув на Донеччині, неподалік с. Зайцеве. Похований у Медвині на цвинтарі по вул. Соборна.
• Володимир Шевченко (3 вересня 1977 – 18 червня 2022). Народився у с. Медвин, навчався тут у школі. Вчився в Таращанському технікумі на водія, працював за цією професією, зокрема, трактористом, а також у Богуславі в аварійній бригаді “Водоканалу”, різноробом у рідній школі в Медвині. Захоплювався риболовлею, бджільництвом, столярством. На захист України став ще 2015 року, служив сапером. Мав псевдо “Кобзар”. Під час повномасштабної російсько-української війни повернувся до української армії, служив водієм-санітаром у 72 окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців ЗСУ. Загинув від поранень, отриманих поблизу м. Торецьк на Донеччині. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Похований у Медвині на цвинтарі по вул. Соборна.
• Олександр Василенко (25 травня 1982 –  6 серпня 2014). Народився в Медвині, тут закінчив школу. Вчився в Таращі на електрика, служив в українській армії, повернувшись, вступив до аграрного університету в Києві. Був активним учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. У березня 2014 року став військовим добровольцем, служив старшим навідником реактивної артилерійської установки БМ-21 “Град” у 72 окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців ЗСУ. Загинув унаслідок артилерійського обстрілу армією росії біля с. Дякове на Луганщині. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Похований у Медвині на цвинтарі по вул. Василенка.
• Олександр Салата (17 жовтня 1979 – 23 грудня 2023). Народився та закінчив середню і музичну школи в Медвині. Вчився в Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова в Києві, працював у столиці. З 2022 року Олександр Вікторович був добровольцем батальйону спеціального призначення “Азов”, служив кулеметником бронеавтомобіля. Мав псевдо “Манул”. Охороняв Чорнобильску АЕС, брав участь у боях у Серебрянському лісі. Загинув у бою поблизу населеного пункту Діброва на Луганщині. Похований у Медвині на цвинтарі на вул. Шевченка і Дороша.
• Андрій Дорош (20 липня 1981 – 27 червня 2022). Дитинство провів у Медвині, звідки родом його мама. Навчався у школі № 320 у Києві. Закінчив столичне Професійно-технічне училище № 25, здобув фах “столяра будівельного, паркетника”. Працював у Києві інкасатором, монтажником вентиляційних систем. З початком повномасштабної війни став до лав 130 батальйону Територіальної оборони Солом’янського району м. Києва, служив солдатом. Мав псевдо “Свояк”. Загинув 27 червня 2022 року біля с. Дементіївка на Харківщині. Похований у Медвині на цвинтарі на вул. Шевченка і Дороша біля батька.
• Роман Науменко (2 травня 1972 – 7 січня 2023). Народився  в Медвині, закінчив місцеву школу. Вчився в Таращі на водія. Працював на цегельному заводі. Став на захист України від російських загарбників ще 2014 року у складі 30 окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. Мав псевдо “Наум”. Брав участь у боях під Дебальцевим. Повернувшись, працював водієм у Нових Петрівцях. Коли росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, вступив до добровольчого формування Петрівської територіальної громади Київської області. Служив водієм у 66 окремій механізованій бригаді імені князя Мстислава Хороброго ЗСУ, воював на Донеччині, боронив Бахмут, Лиман. Отримав низку бойових нагород, зокрема, “Сталевий хрест”. Влітку отримав поранення, але знову повернувся у військо. Загинув у бою на Донеччині. Похований у Медвині на Золоточубовому цвинтарі.
• Іван Салата (30 вересня 1974 – 1 квітня 2024). Народився і закінчив школу в Медвині. Здобув фах зоотехніка, працював столяром. Брав участь в Революції Гідності, у 2014 р. вперше пішов добровольцем у складі батальйону “Київська Русь” на захист України від російських загарбників. Вдруге повернувся до війська як доброволець 2016 року. 2021 року знявся у документальному фільмі “Чи зникає Шевченкова Україна” проєкту “Хащі”. З початком повномасштабного вторгнення втретє повернувся до лав української армії, воював у 72 окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців ЗСУ.  Помер в лікарні від ран, отриманих під час ворожого обстрілу 23 березня 2024 р. поблизу м. Курахове Донецької області. Похований у Медвині на цвинтарі по вул. Миколія.
• Олег Момотенко (27 січня 1979 – 13 квітня 2024). Народився в Ісайках, кожного літа приїздив до дідуся й бабусі в Медвин. Закінчив школу в Ісайках та вступив до Богуславського центру професійно-технічної освіти на спеціальність “Кухар-кондитер”. Служив в українській армії на Луганщині. Після демобілізації працював водієм-охоронником. З початком повномасштабного вторгнення росіян добровільно став на захист України. Мав псевдо “Братик”. 15 червня 2022 року старшого сержанта Олега Момотенка призначили на посаду командира відділення зенітно-ракетного взводу. Служив на півночі України, а з листопада 2023 року брав участь в бойових діях на Харківському та Донецькому напрямках поблизу населених пунктів Кучерівка, Синьківка, Першотравневе, Водяне, Володимирівка та Вугледар. 13 квітня 2024 року Олег Момотенко загинув у бою поблизу с. Синьківка Куп’янського району Харківської області, вивівши ціною власного життя з-під ворожого мінометного обстрілу трьох українських військовослужбовців. Похований на Алеї Слави у Богуславі.
• Богдан Білогор (7 березня 1991 – 8 листопада 2022). Виріс у Медвині, тут почав ходити до школи. Потім переїхав з родиною до с. Владиславка, де закінчив 9 клас місцевої школи, а після цього вступив до Богуславського професійно-технічного училища №1, де опанував фах автослюсаря. З дружиною і дітьми проживав на Кіровоградщині, в с. Вукитичеве Надлацької територіальної громади. З 2015 року брав боронив Україну від російських загарбників. З початком повномасштабного вторгнення росії знову став до лав Збройних Сил України. Загинув, звільняючи Херсонщину від російських загарбників, під час ворожого мінометного обстрілу. Похований у Вукитичевому.
• Данило Добровольський (8 червня 2002 – 8 липня 2022). Навчався в школах Богуслава та Розкопанець. У Медвині у бабусі й дідуся Олександри й Василя Ткаченків проводив дитячі роки. 2020 року закінчив професійне училище у Богуславі, де здобув кваліфікацію “слюсар із ремонту автомобілів-зварник”. Працював на будівництві. 20 травня 2021 року пішов на контрактну службу в українську армію. Служив у 30 окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького ЗСУ, у лавах якої і зустрів повномасштабне вторгнення росіян. 6 червня 2022 року унаслідок ворожого обстрілу отримав смертельне поранення під Новолуганським Бахмутського району Донецької області. Понад місяць боровся за життя, однак 8 липня його серце зупинилося. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно). Похований на Алеї Слави у Богуславі.
• Андрій Задніпряний (7 квітня 1993 – 27 листопада 2022). Народився і жив у Києві. Матір Андрія Людмила – родом з Медвина, тут він у дитинстві проводив час у дідуся й бабусі Андрія і Валентини Пеньонзів. 2008 року закінчив київський ліцей №227. Після школи навчався у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна». Працював молодшим системним адміністратором у компанії «ВіДі Автосіті». Під час повномасштабного російського вторгнення Андрій став до лав 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, взяв псевдо “Прянік”. 16 листопада 2022 року під час ворожого мінометного обстрілу під містом Вугледар Донецької області отримав тяжкі поранення, від яких 27 листопада помер у лікарні Києва. Похований на Південному кладовищі Києва.
• Мусій Шуляк  (1890–1943?). Учасник і один з лідерів Медвинського повстання. Коли після кількаденного бою за Медвин 28 серпня 1920 р. більшовики відчули свою перевагу і почали масований наступ на село, в останній момент на допомогу прийшов Мусій Шуляк із загоном із 25 селян, який він зібрав у сусідніх селах Гута і Дмитренки. Об’єднавшись із медвинцями, козаки відтіснили більшовицьку кінноту, що переважала у кілька разів, до села Дібрівка. Після придушення Медвинського антибільшовицького повстання, очевидно, був амністований, а 1937-го заарештований НКВД і засуджений до таборів, з яких не повернувся. Реабілітований. Символічна могила Мусія Шуляка знаходиться разом із дружини Варки Іванівни на цвинтарі в Медвині по вул. Шевченка.
• Микита Кнюх (1888–1938). У 1918 році воював у лавах УНР, потім брав участь у Медвинському антибільшовицькому повстанні. За СССР до останнього відмовлявся вступати в колгосп, за що був ув’язнений. 1938 року заарештований НКВД, розстріляний у Києві 7 травня 1938 року, таємно похований у Биківні. Реабілітований. У Медвині на цвинтарі по вул. Шевченка знаходиться його символічна могила. 
• Захар Миколенко (1893–1938). Бандурист, учасник Медвинського антибільшовицького повстання, педагог. Здобув освіту бухгалтера в Києві. Працював у Медвині рахівником на МТС, завідував складом у місцевому споживчому товаристві. Жив на вулиці Миколія в Медвині, брав участь у будівництві семирічної школи № 3, вчителював у ній. Заарештований 5 березня 1938 року НКВД, а через два місяці розстріляний у Києві, таємно похований у Биківні. Реабілітований. Символічна могила його разом з могилою дружини Одарки знаходиться у Медвині на цвинтарі на вулиці Миколія. 
• Антін Митяй (1886 – вересень 1921). Псевдо – Петюх. Ідеолог Медвинського повстання, пропагандист у повстанському загоні отамана Цвітковського. У медвинській “Просвіті” він вів музичний і драматичний гуртки. Підтримував армію УНР грою на бандурі, їздив з ними на бронепоїзді “Хортиця”, супроводжував і кінну батарею Полку Чорних Запорожців, “Запорізьку Січ” отамана Юхима Божка. Виконував думи “Про Марусю Богуславку”, “Буря на Чорному морі”, “Про Морозенка”, “Про Нечая”, “Про Богдана Хмельницкого”, “Про смерть козака-бандуриста”. З початком Медвинського антибільшовицького повстання Митяй повернувся в рідне село, став ідеологом повстання, у 1920-му очолив пропагандистський відділ у штабі Отамана Дмитра Цвітковського. Улітко 1921 року не здався під більшовицьку амністію, деякий час перебував з повстанцями у Пехівському лісі на Звенигородщині. Загинув у вересні 1921 р. у бою з більшовиками, похований у с. Стара Буда на Черкащині.