Історія вільної людини. Герой Небесної Сотні Ігор Сердюк

Вдень 18 лютого 2014 року під час протистояння у Кріпосному провулку в урядовому кварталі в центрі Києва вбито трьох учасників революції Гідності. Серед полеглих Героїв був 44-річний Ігор Сердюк із ...

Ігор Сердюк на Майдані. Автор фотографії: Андрій Тирса
Історія вільної людини. Герой Небесної Сотні Ігор Сердюк

Вдень 18 лютого 2014 року під час протистояння у Кріпосному провулку в урядовому кварталі в центрі Києва вбито трьох учасників революції Гідності. Серед полеглих Героїв був 44-річний Ігор Сердюк із міста Кременчук на Полтавщині. Яскрава, непересічна особистість. Вільний духом бунтар-революціонер у мазепинці з тризубом і татуюванням Че Гевари на грудях…

Ігор Сердюк

Ігор Сердюк

Ігор виріс у патріотичній українській родині. Батько, Микола Петрович – завзятий, емоційний український націоналіст, син був більш зважений та поміркований. Батьки пригадують, що коли Ігор із родиною приходив до них у гості, то завжди із самого порога голосно вітався: «Слава Україні!»

Пишався етимологією свого прізвища. Сердюками називали козаків-піхотинців, одним із завдань яких було забезпечувати охорону гетьмана. Ігор часто розповідав людям при знайомстві, що сердюки складали гетьманську гвардію – еліту козацького війська.

За спогадами близьких мав загострене відчуття справедливості. Був співчуваючим, щирим і відкритим, готовим завжди прийти на допомогу.

Близькі та знайомі Ігоря відзначають його здатність нестандартно мислити, чудове почуття гумору. Не раз міг бути саркастичним або й зовсім недипломатичним, особливо коли йшлося про речі, які мали для нього насправді важливе значення.

Близький друг Ігоря Андрій Тирса так характеризує товариша:

«Найбільше в його характері мені імпонувала щира прямота. Він не підшукував інтелігентних епітетів і метафор. Збирав у себе гучні компанії, через нього багато людей перезнайомились і стали друзями. Був гучним, правдорубом, завжди говорив в очі те, що думає. Не терпів несправедливості і завжди намагався з нею боротися. Захоплювався історією, був великим патріотом і любив Україну, але ненавидів державну владну систему, як структуру обмежень свобод, що мало змінилася за пострадянський період і зневажав політиків. Хіба з повагою відгукувався про Вячеслава Чорновола.

Ігор з дружиною Іриною

Ігор з дружиною Іриною

З початку 90-х років Ігор був учасником патріотичних мітингів у Кременчуці, активно включився у боротьбу за відродження українського прапора. Після одного із таких заходів вирізав із бронзи невеличкого тризуба і з того часу носив його з собою.

Після смерті Ігоря його дружина Ірина передала батькам Героя значок, який він носив у кишені і за життя нікому не показував. На ньому був надпис: «Воля або смерть!»

Підтримував Помаранчеву Революцію. Як згадує Андрій Тирса:

«Ми змолоду вважали соціум дурнуватим, а політиків сволотою, що захопила владу і примудрилася впевнити цей соціум в тому, що без політиків жодні ситуації ніяк не вирішити. Тому ми спрямовували свою увагу до музики, байкерів, тощо. До всього такого, що ще мало свободу і було поза відносин між соціумом і політиками. До всього “нетакого”. Ющенко свого часу виявився “нетаким”. Ми вирішили, що стоятимемо з помаранчевого боку. Про біло-блакитний навіть мови не було. Хоч Янукович сидів в Кременчуці, і близько 42% відсотків мешканців міста були за нього. Тому ми їздили колонами автівок з помаранчевими стрічками, намагалися блокувати в’їзд в місто кортежу Януковича. Дурня, на наш погляд, але альтернативи не було.»

Будучи сумлінним і відповідальним, постійної роботи, за словами брата Володимира, Ігор ніколи не мав, бо не вмів миритися із самодурством керівництва, отим ставленням на кшталт «я начальник, ти дурень». У підсумку поміняв чимало робочих місць, хоч ніколи не сидів без діла, і гроші в нього завжди водилися.

Допомагав одному другу із збіркою меблів на продаж, іншому товаришу – виготовляти вироби з кераміки. Працював свого часу звукорежисером на «Відкритому радіо». Пробував себе у різних сферах. Не хотів працювати на когось, передусім з огляду на свою антисистемність і спротив будь-якому диктату чи контролю держави. Це було в нього в крові, на підсвідомому рівні. Як згадує друг Ігоря, коли він за щось брався, то був дуже прискіпливим до якості виконання будь-якої роботи. На нього завжди можна було покластися.

Ігор Сердюк на роботі на «Відкритому радіо»

Ігор Сердюк на роботі на «Відкритому радіо»

 

Серед головних захоплень Ігоря – музика. Вона мала велике значення та вплив у його житті. Природно, що будучи бунтарем за натурою, Ігор і музичні смаки мав відповідні. З молодості це був радянський і пострадянський музичний андеграунд, звичайно рок, як музика свободи і символ спротиву системі: «Кіно», «Ноль», «Выход», «Чорний обеліск», «ВА-Банк», «Жаба в Дирижаблі», «К.О.Т», Олександр Башлачев, Майк Науменко і Зоопарк, Бригада С. Та музика, яка була однією із важливих складових, що сприяла розвалу Радянського Союзу. Після фестивалю «Червона Рута» 1989 року, Ігор почав слухати українських виконавців – «Сестричку Віку», «Братів Гадюкіних», далі пішли ВВ та інші.

Андрій Тирса згадує: «Наприкінці 90-х у нас з’явився запис пісень музиканта з Луганщини Вєні Дркіна (Олександр Літвінов), який у 1999 році помер від раку. Пам’ятаю, як колись вже в десятих двохтисячних Ігор якось сказав: така людина померла! Краще б я…»

В останні роки життя захопився підводним полюванням. Це заняття відкрило для нього невідомий раніше підводний світ і нові відчуття. Разом із товаришами Ігор навіть займав призові місця на всеукраїнських змаганнях, брав участь у міжнародних.

Ігор разом із колегами, з якими займався підводним полюванням

Ігор разом із колегами, з якими займався підводним полюванням

Друзі, з якими займався підводною риболовлею, дали йому псевдо Сердитий, але попри це згадують, що добрішої людини, ніж Ігор складно було відшукати.

В юності захоплювався авіамоделюванням, любив мотоцикли.

З молодості Ігор цікавився постаттю Че Гевари, купував книги про життя відомого кубинського революціонера. Для нього Че був символом протесту і боротьби. Тож не дивно, що саме його зображення витатуював на грудях ще задовго до того, як образ Че Гевари став мейнстрімом. Іншим татуюванням, яке зробив собі Ігор, був запханий за пояс пістолет.

Ігор Сердюк

Ігор Сердюк

Ігор любив подорожувати, неодноразово з родиною і друзями бував у Криму, де вони переважно жили в наметах на березі моря. «Був легкою на підйом людиною, запросто виживав у природних умовах: заночувати десь у лісі для нього не було проблемою» — згадував молодший брат Володимир.

З друзями в молодості. Фото з фейсбук сторінки Андрія Тирси

З друзями в молодості. Фото з фейсбук сторінки Андрія Тирси

До Києва Ігор Сердюк поїхав одразу після розгону студентів 30 листопада. Як затятий мандрівник завжди мав напоготові зібраний рюкзак і каремат. Його рішення бути на Майдані підтримувала донька Олександра, яка сама на той час була студенткою. Ігор привозив з Києва різну патріотичну символіку, і дочка одягала її на одяг, чіпляла на сумку, роздавала в університеті.

На чергуванні на Майдані. Фото з фейсбук сторінки Андрія Тирси

На чергуванні на Майдані. Фото з фейсбук сторінки Андрія Тирси

Причиною поїхати на Майдан для Ігоря передусім став протест проти свавілля влади і відчуття, що настав час діяти, причому діяти ефективно, а не просто підтримати. Були сподівання, що нарешті з’явилася справжня можливість зламати хребет остогидлій системі. Вже будучи на Майдані, Ігор зрозумів, що потрапив у своє середовище – тут була неймовірна енергія і концентрація Людей близьких за духом. Своїх. Тих на кого можна було покластися і опертися, з ким не страшно було стати до бою.

В Києві збирався бути до самого кінця, за його ж словами: «поки не повісимо Яника на ялинці».

Перебуваючи на майдані, Ігор, за спогадами дружини, змінився. Став більш врівноваженим, спокійним. До нього з великою повагою ставилися побратими, дослухалися до його слів і думки. Він був своєрідним ідеологічним керівником, виховником у своїй сотні. До Ігоря відправляли молодих хлопців для набуття досвіду. Він ними опікувався. Побратими згадували його принциповість, чесність, порядність і велику відповідальність.

На Майдані. Фото із фейсбук сторінки Андрія Тирси

На Майдані. Фото із фейсбук сторінки Андрія Тирси

На Майдані Ігор Сердюк будував і охороняв барикади, переважно чергуючи по ночах. Іноді разом із побратимами по сотні охороняв майданівців під час виходів на різні акції. Виконував функції прапороносця, тож його часто можна було побачити із прапором самооборони в руках. Він завжди носив на голові шапку-мазепинку з тризубом і червону хустку-арафатку на шиї. Ігор завжди любив стильно одягатися. А ще мав чудове почуття гумору. Один із майданівців розповідав, що в приміщенні, де їм доводилось ночувати, Ігор підписав своє місце: «Хто тут вляжеться, той москаль».

Одне з місць, де ночував Ігор на Майдані

Одне з місць, де ночував Ігор на Майдані

Інший побратим Володимир Івасенко згадує:

«Протягом майже усього майдану ми були разом. Ігор був з гумором, у нього був ніби магніт, який притягує до себе людей, з ним було дуже приємно спілкуватися. Поруч з ним відчуваєш себе впевненим, є такі люди, які замінюють десятьох».

Іноді в біографіях, присвячених Ігореві Сердюку можна прочитати, що він був членом партії ВО «Свобода». Насправді це не так, Ігор не належав до жодної з партій ні до, ні під час Майдану. Коли він тільки приїхав до столиці, то разом з іншими активістами жив у Жовтневому палаці, але згодом свободівці витіснили їх звідти, якийсь час Ігор ночував у приміщенні Народного руху України, що на вулиці О. Гончара разом з іншими рухівцями. Але загалом від політики він старався триматися якнайдалі. За твердження друга Андрія: «Жоден політик не міг розраховувати на нашу партійність. Хіба тільки підтримку, якщо б він рухався в правильному, в нашому розумінні, напрямку.»

Коли на Майдані почалася гаряча фаза протистояння на Грушевського, то Ігор не бігав із коктейлями чи шинами на самій передовій. Був більш поміркованим, навіть намагався стримувати найбільш «гарячі голови» аби не лізли у сам епіцентр. Він не був настільки радикальним, хоч без сумніву готовий воювати за Україну. Є символічне фото, на якому у склі видніється відображення Ігоря. А поруч – фотографії перших полеглих на Груші Героїв…

 Відображення Ігоря у склі на вул.Грушевського поруч із фото перших вбитих Героїв.Автор фотографії: Сергій Сергієнко


Відображення Ігоря у склі на вул.Грушевського поруч із фото перших вбитих Героїв.Автор фотографії: Сергій Сергієнко

 

Відображення Ігоря у склі на вул.Грушевського поруч із фото перших вбитих Героїв.Автор фотографії: Сергій Сергієнко

Молодший брат Володимир, вчитель історії у одній з кременчуцьких шкіл, згадував:

- «Чи було у брата передчуття, що він проживе лише півжиття, не знаю. Але Ігор часто жартома говорив, що не хотів би померти старим, що краще б смерть застала його зненацька, на ходу. Мама все його зупиняла. Хоч, чесно кажучи, він був таким активним, бадьорим, молодим, що його важко було навіть уявити старим і немічним».

Останнім днем життя Героя стало 18 лютого 2014 року. Того дня зранку тисячі людей рушили мирним маршем до Верховної Ради, але дорогу їм перекрили кордони беркутівців і озброєних бандитів. Ігор йшов з прапором.

 Ігор Сердюк з прапором на Майдані. Автор фотографії: Андрій Тирса


Ігор Сердюк з прапором на Майдані. Автор фотографії: Андрій Тирса

Про те, як розгорталися події, згадує побратим Андрій Бабко:

- 18 лютого в повітрі в центрі Києва висіло щось таке важке, як перед грозою. Вишикувавшись у великі колони, ми рушили в бік будівлі Верховної Ради. Та, підійшовши до Маріїнського парку, почули, що в наступ ідуть «оплотівці». Мені врізалося в пам’ять, що один із них стояв із саперною лопатою, а інший то ховав, то виймав пістолет. А ми дрючками по землі «гуп-гуп». Тоді пролунала команда «Вперед!» — і ми як почали їх дубасити. Кількох узяли тоді в полон (зокрема й харківського правоохоронця), забрали в них два мішки нових травматичних пістолетів, що лежали в багажниках двох автомобілів. Після цього стали підходити до перехрестя вулиці Інститутської і провулка Кріпосного, бо там уже все було в диму, як на справжній війні. І тут розпочався такий «заміс» — поранили одного з наших, другого, третього… Було зрозуміло, що за розгін Майдану взялися професіонали: «беркутівці» пускали в хід і каменюки, і «коктейлі Молотова». Я стояв, прикрившись щитом, і раптом відчув удар по спині — спершу навіть не зрозумів, що трапилося. А потім дивлюся, а на мені ззаду куртка горить…»

- « Ми з хлопцями, захищаючись, прикривалися щитами, — продовжує розповідь Андрія Бабка інший побратим, кременчужанин Василь Хохлов. – Хлопці нам почали кричати, що беркут пішов у наступ й ми побігли на підкріплення. Ігор стояв біля мене. Вони нас спочатку закидали газовими гранатами. Мені граната прямо під ноги потрапила, я тоді був у шоломі й порошковий газ почав виїдати очі. Коли я зняв шолом – Ігор вже лежав. Там був настільки великий шум навколо, але я чув як з нього текла кров фонтаном. Куля потрапила у перенісся… Беркут почав нас відтісняти, а Ігоря забрала швидка. Нас збили у кучу, ледь не забрали у полон, але нас хлопці камінням відбили. Без взуття бігли звідти.

Аж волосся дибом стає, як згадаю криваві події того дня. Після Революції гідності я добровольцем пішов на фронт, півтора року воював на передовій і взагалі не думав, що повернуся звідти живим. Але, знаєте, навіть там не було так страшно, як на Майдані. Бо на війні я мав автомат, гранати, тобто міг себе захистити. А там ми стояли із самими дрючками. По нас стріляли, як по мішенях у тиру, а ми нічого не могли зробити. Думаю, вбивали насамперед яскравих людей, котрі чимось виділялися на тлі інших. А Ігор Сердюк був дуже помітним. Впадали в око його головний убір — шапка-«бандерівка», червоний шарф на шиї. До того ж, будучи прапороносцем 9-ї сотні, Ігор увесь час тримав у руках прапор. Тобто не мав навіть палиці, щита й шолома — був абсолютно відкритим…»

Ігор Сердюк на Майдані. Фото світлини: Андрій Тирса

Ігор Сердюк на Майдані. Фото світлини: Андрій Тирса

Ігор Сердюк загинув близько 13-ї години дня 18 лютого на розі Кріпосного провулку та вулиці Інститутської. Одразу після його загибелі хтось із журналістів написав, що Ігоря вбили тітушки, вистріливши в обличчя впритул із обріза мисливської рушниці, і таку інформацію досі можна зустріти у деяких біографіях Героя. Насправді характер поранення повністю спростовує цю версію. За словами свідків, а також рідних і друзів на голові Ігоря був лише невеличкий вхідний отвір на переніссі (діаметром до 5 мм) і вихідний з лівого боку приблизно вдвічі більший. Що скоріше вказує на використання нарізної вогнепальної зброї.

За офіційними даними ГПУ Ігор Сердюк був убитий свинцевою картеччю із рушниці Форт-500. Використання таких набоїв під час мирних заходах є заборонене українським законодавством. Згідно даних експертизи сліди свинцю були знайдені у рушниці, яка була закріплена за беркутівцем О.Бєловим.

Колишній командир роти харківського “Беркуту” Віктор Шаповалов дав свідчення щодо своїх підлеглих, у тому числі Бєлова – про те, що вони отримували рушниці “Форт-500″ та здійснювали з них постріли в демонстрантів. Також є свідки, які стверджують, що бачили, як Бєлов стріляв тоді у напрямку протестувальників.

Харківських беркутівців Олександра Бєлова і Віталія Гончаренка, якого також підозрюють у співучасті у вбивстві Ігоря Сердюка, Сергія Шаповала і Володимира Кіщука та пораненні щонайменше 20 людей було спершу арештовано, а згодом відпущено “доблесним” українським судом наприкінці 2016 році. Вони обоє втекли до Росії у 2017 році…

Брат Володимир Сердюк, говорячи про слідство сумно констатує:

- Представники влади неодноразово обіцяли довести справу щодо розстрілів на Майдані до кінця. Родичі героїв Небесної сотні постійно мають їздити на судові засідання до Києва з різних куточків України. Самі ж засідання часто зриваються, переносяться, зокрема через неявку представників беркутівської сторони. Але ж увесь час туди не наїздишся.

Хіба що поставити коло приміщення суду намет і там жити. Уже стільки років тривають ці судові засідання — і що? Імені вбивці Ігоря ми так і не знаємо. Хоч, якщо чесно, для мене не так уже й важливо дізнатися конкретне ім’я. Адже злочинною була сама система, її каральний меч і обірвав життя брата. Коли буваю в Києві, завжди приходжу на місце його загибелі. Там лежить шина, а в ній серед квітів стоїть портрет Ігоря. У Маріїнському парку столиці встановлено пам’ятник йому та чотирьом іншим героям Небесної сотні. Іменем Ігоря назвали одну з центральних красивих вулиць Кременчука (колишню Жовтневу), у пам’ять про нього встановили меморіальну дошку. Хоч, думаю, Ігор навряд чи був би в захваті від усього цього. Принаймні він точно знайшов би, як пожартувати із цього приводу. У нього було прекрасне почуття гумору.»

У Героя залишились донька Олександра, дружина Ірина, батьки. Дружина Ігоря померла у 2019 році від раку, так і не дочекавшись жодного покарання для вбивць свого чоловіка. Вони були однокласниками, понад 20 років прожили у шлюбі. Іра приїжджала до чоловіка на Майдан, разом вони зустріли там новий 2014 рік…

Ігор з дружиною та донькою. Скріншот з відео

Ігор з дружиною та донькою. Скріншот з відео

В останній шлях його проводжали тисячі мешканців Кременчука, в труну поклали протигаз Ігоря і шолом з надписом: «Тільки перемога!»

Після смерті Ігоря друзі зробили і опублікували відео, у якому зібрано багато цікавих світлин із життя Героя.

Також велику колекцію зібрав на своїй сторінці у фейсбук близький друг Ігоря Андрій Тирса.

Свої власні фото, на яких зафіксований Ігор Сердюк на Майдані пан Андрій люб’язно передав у наш музей.

Дуже дякуємо Андрію за допомогу у підготовці статті!

Вічна пам’ять і слава Герою!

Ігор Сердюк

Ігор Сердюк

Ігор Сердюк

Ігор Сердюк

Ігор Сердюк

Ігор з товаришем на морі

Ігор з товаришем на морі

 

Ігор з батьками та братом

Ігор з батьками та братом

Ігор разом з мамою

Ігор разом з мамою

Ігор разом із дружиною Ірою

Ігор разом із дружиною Ірою

Ігор разом з прапором рідної сотні

Ігор разом з прапором рідної сотні

Ігор Сердюк

Ігор Сердюк на Майдані. Автор фотографії: Андрій Тирса

Ігор Сердюк на Майдані. Автор фотографії: Андрій Тирса

На барикадах біля КМДА. Скріншот з відео

На барикадах біля КМДА. Скріншот з відео

 

Ігор Сердюк

__________________

Підготувала Олена Чебелюк, наукова співробітниця Музею Гідності у Львові.

#ГероїПоміжНас
#ГероїНеВмирають
#МузейГідності


Тематика публікації:              

Останні публікації цього розділу:

"Громадяни мають вміти надавати першу домедичну допомогу" – медичні активісти

Допомагати тим, хто нас захищає. Інклюзивний соціальний бізнес для воїнів АТО та внутрішньо переміщених осіб

«Батьки повертаються з війни»: видано друком книжку про сімейне відновлення

В Нижньодуванській ОТГ Луганської області активно створюють антикорупційне середовище

Обговорення змін до Національної стратегії у сфері прав людини

У Вінниці визначили найкращих та найгірших депутатів міської ради за підсумками 2019 року