Говорити зі своїми: відкриті діалоги про мир

Тікаючи від війни, мільйони українців виїхали до Європи, де отримали й отримують безпрецедентну для біженців допомогу. На початках можна було вважати, що все мине швидко, що багатьом із нас треба лиш ненадовго перебути в безпеці. Тепер зрозуміло, що йдеться не лише про сьогодні, а й про завтра, і післязавтра. Що нам із Європою не тільки жити поруч — нам жити разом. А люди, які разом живуть, мусять спілкуватися, бо від непроговореного до сварок — пів кроку. Тому маємо говорити: спільною мовою, спираючись на спільні цінності, заради спільного блага. Що для цього робить Молодіжна організація СТАН, читайте в матеріалі.

Війна і миробудування

В Україні війна з 2014 року: смерть, зруйновані міста й села, біженці та переселенці, які лишилися без домівок. В лютому цього року Росія атакувала повномасштабно. Обстріляла ракетами міста України, почала наступ вздовж усієї лінії спільного кордону, в тому числі й з території Білорусі. Ще з 2014 року МО СТАН, залишаючись освітньою та правозахисною організацією, все більше працює, реагуючи на виклики війни. “Ми як громадські активісти не вміємо впливати на бойові дії. — говорить співзасновник СТАНу Ярослав Мінкін, —  натомість вміємо впливати на суспільство й підтримувати людей, які або вимушені переїхати, або повернулися з фронту й потребують реінтеграції. Або ж  людей, які не включені у суспільство, наприклад, роми. ЛГБТ-спільнота. До 2021 року я був упевнений, що ми не займаємося миробудуванням. Допоки не пішов на навчання, допоки мені не показали книжки, допоки не пояснили: те, що ми робимо — це миробудування”.

Вчитися діалогу

Ще від початку війни, з 2014 року, в організації почали замислюватися, яким чином говорити про розбудову стійкого миру, про речі, які слідують за припиненням боїв. “В громаді неможливо побудувати мир просто, коли одні в одних не стріляють. — Пояснює Ярослав Мінкін. — Про мир ми говоримо і як про соціальну згуртованість, коли всі об’єднані, всі впливають на прийняття рішень. Та неможливо побудувати сильну спільноту, якщо є групи людей, які виключені, маргіналізовані”. “Це й про те, в яких умовах зростає наступне покоління. — Продовжує Юлія Любич,  координаторка освітнього напрямку СТАНу —  Або воно бачить, що у кожної і кожного є шанс розвинути свої таланти й стати ким хочеш, або суспільство диктує, хто може стати успішним і бажаним, а в кого немає шансів”. Тож СТАН почав налагоджувати в суспільстві діалоги про порозуміння, різноманітність, залучення маргіналізованих соціальних груп. Це був рух від інтуїтивних спроб спілкуватися на складні теми, до побудови методології такого спілкування. Послідовні кроки, й одночасно процес пошуку, пізнання. Нині СТАН має добре відпрацьовану та протестовану в різних спільнотах методологію Відкритого діалогу про мир. Її базовим інструментом став фасилітаційний набір, свого роду настільна гра, яку Юлія Любич та Ярослав Мінкін, розробили, спираючись на книжку Енвера Джулімана: “Примирення: вказівники вздовж шляху”. Набір допомагає освітянину чи активістці застосовувати методологію Відкритого Діалогу у своїй громаді, школі, в колі колег або партнерів.

Спілкування у Швейцарії

Розрізняють негативний і позитивний мир. Негативний — це коли нема війни, не стріляють. Позитивний — коли немає передумов, щоб стріляти. Попередніми роками Молодіжна організація СТАН відзначала Міжнародний День Миру в Україні, проводила діалоги на тему: як будувати позитивний мир у суспільстві. 2022 року ця лінія обірвалася (на заміну їй прийшли ініціативи, про які розкажемо в наступному лонгріді). Важко говорити про позитивний мир, коли щодня ховаєшся в бомбосховищах. Натомість МО СТАН почала організовувати Відкриті діалоги в країнах Європи. Зараз там багато біженців з України, їх безпрецедентно гостинно прийняли, дали добрі можливості працювати, користуватися пільгами отримувати соціальні виплати. Європа дуже допомогла і допомагає. Однак перша “романтична” хвиля взаємопідтримки плавно й неминуче згасатиме. Починаються будні. Частина українців залишається в Європі невідомо наскільки. Їм треба інтегруватися в громади, вчити мову, будувати стосунки в новому, нехай і тимчасовому домі. Треба вчитися жити разом. В таких умовах спілкування — найкраща вакцина проти негараздів чи протиріч.

Партнеркою СТАНу в проведенні Відкритих діалогів про мир стала швейцарська організація Polit-Forum Bern, близька за цінностями й переконанням, що важливі теми в суспільстві потребують обговорень не лише на експертному рівні, а й серед пересічних громадян. У містах Берні та Білі, діалоги були одними з перших і, можливо, найбільш атракційними. Розмовляли за здоровенним столом на колесах. Організатори возили стіл вулицями, й містяни, як корінні, так і приїжджі з України чи інших країн, сідали поспілкуватися. Це було вдале поєднання перформансу (вулицями Берна тягнуть здоровенний стіл) та змістовного діалогу за методологією СТАНу. До діалогів у Берні та Білі долучилися художниці: Маша Вишедська, Perla Ciommi та Amélie Cochet. Мисткині замальовували свої рефлексії на почуте й побачене. Виставка цих робіт, під назвою “Мови миру”, експонувалася в Берні з 5 вересня по 8 жовтня, а тепер її ще раз повторять в листопаді-грудні. Разом із малюнками на виставці представлені також картки фасилітаційного набору від СТАНу. Заступниця директора Polit-Forum Bern, кураторка виставки Штефані Шюпбах переконана, що зображення є доповненням до вербальних обговорень: “Малюнки є хорошим способом передати тему миру (що потрібно, щоб жити мирно разом) на іншому когнітивному рівні, ніж просто говорити чи писати про це”. 

Художниця з Бахмута Маша Вишедська говорить про важливість спілкування як такого, і що часом ці діалоги мають ширший контекст, аніж видається. “Я їхала з настроєм, що зараз ще недоречно говорити про мир. —  Каже вона. — Що який сенс говорити, як будувати мир, якщо в нас кінчений сусід, і що б ми не робили, якими би прогресивними не були — на нас напали, ми все одно під загрозою. Потім я зрозуміла, що це, можливо, було не тільки про мир. Це запрошення до діалогу. З цього ми починаємо і далі ведемо бесіду про щось інше”.

Діалоги в Касселі, у Празі

Подібні діалоги цього літа й осені відбулися також у Празі, в Гельсінкі, Тбілісі, в німецькому місті Касселі та фінському Крістійнанкаупункі. У Празі, для прикладу, діалог проходив у рамках конференції Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. “Там були представники різних країн, і це була платформа для їхнього діалогу. — Каже Ірина Перчемлі, громадська активістка, журналістка, представниця молдовського медіапорталу Nokta. — Звісно, це маленька частина населення, окремий прошарок громадянського суспільства. Та в кожному разі такий діалог потрібен, після нього люди будуть поширювати спільні цінності”.

У Касселі Відкритий діалог про мир провели серед спільноти мистецького центру Hugenottenhaus. “Він важливий для нас, оскільки питання війни та миру були головними  для нашого проєкту “100 людей, 100 днів”. —  Рефлексує митець та куратор, співорганізатор діалогу в Касселі Луц Фреєр, — Це дало нам новий спосіб говорити про мир, побачити більш ніж один напрямок, більш ніж одну думку. Ми отримали гарні враження від воркшопу, й були дуже здивовані, наскільки добре це працює. Пізніше ми ще багато про це спілкувалися”. Відкриті діалоги проходили у колах громадських активістів, митців і особливо випадкових перехожих, незнайомих між собою містян. Ярослав Мінкін розповідає, що спостерігав ситуації, коли на початках люди не мали особливих очікувань від розмови, та поступово теми їх захоплювали. “Корінь нашої методології в тому, що звичайні люди можуть мати можливість висловитися. — Пояснює Мінкін. — Дати поради, сформувати своє бачення про те, як формувати мир у суспільстві.  Без методології спілкування зазвичай триває одну хвилину, й мова про веселку та голубів. Методологія допомагає структурувати думки, сформулювати власне бачення на основі реальних миробудівельних практик”.

Нова єдність

Словосполучення “діалоги про мир” люди в Україні розуміють по-різному. Хтось, можливо, чує в цьому, що йдеться про діалог із Росією. В жодному разі ні. Росія — окупант. Вона посунула на нас війною і відтоді загинуло й  гине багато людей, особливо серед цивільних. Це люди, які помирали у квартирах, чи в підвалах, куди влучили ракети, авіабомби, люди, які розстріляні, закатовані. Очевидно, що агресор буде сунути далі рівно стільки, скільки зможе.  Можливість миру — це вигнати Росію. І в цьому нам допомагають демократичні країни Європи, світу. Допомагають зброєю, допомагають тим, що прихистили мільйони наших громадян. Допомагатимуть відбудовувати країну після перемоги. Попри страшні часи, зараз ми так близько, як за незалежності ще не були. Майбутнє України — з Європою, а тому мусимо спілкуватися. Це цінно як для України, так і для країн Євросоюзу. “Важливо створити спільний погляд на те, як ми хочемо жити разом, —  міркує Штефані Шюпбах, — уявити собі розв’язання поточних і майбутніх проблем. В цьому контексті важливо думати про те, як залучити до діалогу звичайних людей із різних спільнот. Концепція та метод Відкритих діалогів про мир є дуже добрим інструментом. Він полегшує розмову про широкі й іноді важкі для розуміння теми. Для мене такі діалоги можуть слугувати відправною точкою, щоб почати думати про те, як ми хочемо жити разом у різноманітному суспільстві, як нам працювати в напрямку нової єдності”.

Фасилітаційний набір “Відкритий діалог для Миру” створений за підтримки Європейського Союзу в межах   Програми  розвитку громадянського суспільства Східного партнерства (Eastern Partnership Civil Society Fellowship Programme).  Зміст набору є виключною відповідальністю авторки й автора і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу. Методологія протестована в Україні та Швейцарії 2022 року в межах співпраці між Молодіжною організацією “СТАН” (Україна) та Polit-Forum Bern (Швейцарія) за підтримки Європейського культурного фонду (European Cultural Foundation).  Також Відкриті Діалоги для Миру пройшли у Грузії, Німеччині, Чехії та Фінляндії. Facilitation kit “Open Dialogue for Peace” has been produced with the assistance of the European Union under its Eastern Partnership Civil Society Fellowship Programme. Its contents are the sole responsibility of the authors and do not necessarily reflect the views of the European Union. The methodology was tested in Ukraine and Switzerland in 2022 as part of the cooperation between the Youth Organization “STAN” (Ukraine) and Polit-Forum Bern (Switzerland) with the support of the European Cultural Foundation.